Что надо знать о работе агентом ПриватБанка

ПРИВАТБАНК — большой банк, который продвигает свои продукты и услуги не только через розничную сеть обслуживания, но и через cеть внешних продавцов – АГЕНТОВ.

АГЕНТСКАЯ ПРОГРАММА — это продажа физическими лицами  банковских продуктов и услуг за денежное  вознаграждение.

Привлекать клиентов агент может лично или через созданный сайт.

Агент банка — это клиент ПриватБанка, который получает доход, продавая банковские продукты и услуги.

Агентом может стать любой клиент банка, который  имеет карту «Универсальная» и  хочет получать дополнительный доход.

Агентами могут быть только физические лица.

 

Привлечение агента

Привлечение агентом клиентов через свой сайт  — это создание комфортных условий для  клиентов в получении услуг банка.

Что мне даст работа агентом?

  • Получение навыков и опыта работы в современном технологичном банке;
  • Дополнительный доход  до  5 000 грн/ 25 000 рублей / 1 000 лари  ежемесячно;
  • Работа без привязки к рабочему месту, нормативов продаж;
  • Удобный график работы без отрыва от основной деятельности.
  • Помощь личного менеджера- наставника в работе агентом;
  • Посещение сезонных обучающих тренингов «Мастер продаж»;
  • Привилегии и повышенное вознаграждение для успешных продавцов.
Рубрика: аналіз довідково | Добавить комментарий

Інвест аналіз Ф_нанс _нвестиц В17

Зміст

 

1. Мета та методологія оцінки бізнесу. 3

 

2. Задача 1. 11

 

3. Задача 2. 13

 

Список використаних джерел. 17


1. Мета та методологія оцінки бізнесу

 

Оцінка вартості будь – якого об’єкту власності представляє собою впорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому вираженні вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, принесеного ним в певний момент часу в умовах конкретного ринку.

Процес оцінки припускає наявність оцінюємого об’єкта і оцінюючого суб’єкта.

Суб’єктом оцінки виступають професіональні оцінники, які володіють спеціальними знаннями і практичними навиками. Об’єктом оцінки являється будь – який об’єкт власності в сукупності з правами, якими наділений його власник. Це може бути бізнес, компанія, підприємство, фірма, банк, окремі види активів, як матеріальних, так і нематеріальних.

Особливістю процесу оцінки вартості є її ринковий характер. Це  означає, що оцінка не обмежується урахуванням лише одних витрат на створення або придбання об‘єкта,  що оцінюється. Воно обов‘язково враховує сукупність ринкових факторів: фактор часу, фактор ризику, ринкову  кон‘юнктуру,  рівень та модель  конкуренції, економічні особливості об‘єкту, а  також  макро-  та мікроекономічні фактори [3, c. 47].

Основними факторами являються фактор часу та фактор ризику. Ринкова економіка відрізняється динамізмом. Фактор часу, мабуть – найважливіший фактор, що впливає на всі ринкові процеси, на ціну, на вартість, на прийняття рішень.

Оцінка підприємства означає визначення в грошовому виразі вартості, яка може бути найбільш вірогідною ціною за якою його можна продати і повинна відображати обидві властивості підприємства як товару, тобто і його корисність, і витрати, необхідні для цієї корисності. Оскільки уявлення про корисність залежить від конкретних інтересів покупця, тому оціннику приходиться визначати різні види вартості (відновлювальну, ліквідаційну, інвестиційну і т.п.).

Як правило ціль оцінки полягає у визначенні якої-небудь оціночної вартості, що необхідно клієнту для прийняття рішення. В проведенні оціночних робіт заінтересовані різні сторони: від державних структур до приватних осіб; в оцінці бізнесу можуть бути заінтересовані контрольно – ревізійні органи, управлінські структури, кредитні організації, приватні власники бізнесу, інвестори і т.п. (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Сторони, заінтересовані в оцінці бізнесу

 

Сторони заінтересовані в проведенні оціночних робіт, прагнучи реалізувати свої економічні інтереси, визначають цілі оцінки.

Оцінку бізнесу проводять в цілях [4, c. 86]:

підвищення  ефективності поточного управління підприємством, фірмою;

визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі – продажу акцій підприємств на фондовому ринку. Для прийняття обґрунтованого інвестиційного рішення необхідно оцінити власність підприємства і частину цієї власності, яка припадає на придбаний пакет акцій, а також можливі майбутні доходи від бізнесу;

визначення вартості підприємства у випадку його купівлі – продажу в цілому чи частинами. Коли власник підприємства вирішує продати свій бізнес чи коли один із членів товариства прагне продати свій пай, виникає необхідність визначення ринкової вартості підприємства чи частини його активів. В ринковій економіці часто буває необхідно оцінити підприємство для підписання договору, встановлюючого долю співвласників у випадку розірвання договору чи смерті одного із партнерів;

реструктуризації підприємства. Ліквідація підприємства, злиття, поглинання або виділення самостійних підприємств із складу холдингу передбачає проведення його ринкової оцінки, так як необхідно визначити ціну купівлі чи викупу акцій, конвертації, величину премії, виплачуваної акціонерам поглинаємої фірми;

розробка плану розвитку підприємства. В процесі стратегічного планування важливо оцінити майбутні доходи фірми, ступінь її стійкості і цінність іміджу;

визначення платоспроможності підприємства і вартості застави при кредитуванні. В даному випадку оцінка потрібна тому, що величина вартості активів за бухгалтерською звітністю може різко відрізнятися від їх ринкової вартості;

страхування, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів перед втратою;

оподаткування. При визначенні податку оподатковуємої бази необхідно провести об’єктивну оцінку підприємства;

прийняття обґрунтованих управлінських рішень;

здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу. В цьому випадку для його обґрунтування необхідно знати початкову вартість підприємства в цілому, його власного капіталу, активів, бізнесу.

Оцінку підприємства здійснюють з позицій трьох підходів: доходного, затратного і порівняльного. Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об’єкту. Так, при оцінці з позицій доходного підходу на перше місце ставиться доход як основний фактор, що визначає величину вартості об’єкта. Чим більший доход, який приносить об’єкт оцінки, тим більша величина його ринкової вартості при інших рівних умовах. При цьому має значення тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, які супроводжують даний процес. Оцінник, уважно вивчаючий відповідну ринкову інформацію, перераховує ці вигоди в єдину суму поточної вартості. Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання власності і можливої її продажі. В даному випадку застосовується оціночний принцип очікування [4, c. 174].

Хоч, як правило, доходний підхід являється найбільш примхливим для оцінки бізнесу, корисно буває використовувати також порівняльний і затратний підходи. В деяких випадках затратний чи порівняльний підхід являється більш точним і ефективним. В багатьох випадках кожний із трьох підходів може бути використаний для перевірки оцінки вартості, отриманої за допомогою інших підходів.

Порівняльний підхід особливо ефективний у випадку існування активного ринку співставляємих об’єктів власності. Точність оцінки залежить від якості зібраних даних, так як, застосовуючи даний підхід, оцінник повинен зібрати достовірну інформацію про недавні продажі співставляємих об’єктів. Ці дані включають: фізичні характеристики, час продажу, місцезнаходження,  умови продажу і фінансування. Дія такого підходу понижується, якщо угод було мало і моменти їх здійснення і оцінки розділяє тривалий період, якщо ринок знаходиться в аномальному стані, так як швидкі зміни на ринку призводять до зміни показників. Порівняльний підхід оснований на застосуванні принципу заміщення. Для порівняння вибирають конкурентні з оцінюємим бізнесом об’єкт. Зазвичай між ними існують відмінності, тому слід провести відповідну коректировку даних. В основу приведення поправок закладений принцип вкладання.

Затратний підхід найбільше застосовується для оцінки об’єктів спеціального призначення, а також нового будівництва, для визначення варіанту найкращого і найбільш ефективного використання землі, а також в цілях страхування. Збираєма інформація включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень заробітної плати, вартість матеріалів, витрати на обладнання, про прибутки і накладні  витрати будівельників на місцевому ринку і т.п. Необхідна  інформація залежить від специфіки оцінюємого об’єкта. Даний підхід важко застосовувати при оцінці унікальних об’єктів, які мають історичну цінність, естетичні характеристики, чи застарілих об’єктів.

Затратний підхід заснований на принципі заміщення, найкращого і найбільш ефективного використання, збалансованості, економічної величини і економічного розподілу.

В цілому всі три підходи взаємопов’язані. Кожний із них передбачає використання різних видів інформації, отримуємої на ринку. Наприклад, основними для затратного підходу являються дані про поточні ринкові ціни на матеріали, робочу силу та інші елементи витрат. Доходний підхід потребує використання коефіцієнтів капіталізації, які також розраховуються за даними ринку.

При виборі підходу перед оцінником відкриваються різні перспективи. Хоч ці підходи засновуються на даних зібраних на одному і тому ж ринку, кожен має справу з різними аспектами ринку. На ідеальному ринку всі три підходи повинні привести до однієї до однієї і тої ж величини вартості. Однак більшість ринків являються недосконалими, попит і пропозиція не знаходяться в рівновазі. Потенціальні користувачі можуть бути неправильно проінформовані, виробники можуть бути неефективні. По цим, а також по іншим причинам дані підходи можуть давати різні показники вартості [2, c. 95].

Кожний із трьох розглянутих підходів передбачає використання при оцінці пртаманних йому методів.

Згідно методу капіталізації ринкова вартість підприємства визначається за формулою  V = D/R., де

D – чистий доход підприємства за рік;

R – коефіцієнт капіталізації.

Практичне застосування методу капіталізації прибутку передбачає наступні основні етапи:

1.     Аналіз фінансової звітності, її нормалізація і трансформація (при необхідності).

2.     Вибір величини прибутку, яка буде капіталізована.

3.     Розрахунок адекватної ставки капіталізації.

4.     Визначення попередньої величини вартості.

5.     Проведення поправок на наявність нефункціонуючих активів (якщо такі є).

6.     Проведення поправок на контрольний чи неконтрольний характер оцінюємої частки, а також на недостаток ліквідності (якщо вони необхідні).

Метод дисконтування грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного бізнесу, які потім дисконтуються за ставкою дисконта, відповідно ставці доходу яку потрібно інвестору (рис. 1.2.).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Методи доходного підходу

Основні етапи оцінки підприємства методом дисконтування грошових потоків:

1.     Вибір моделі грошового потоку.

2.     Визначення тривалості прогнозного періоду.

3.     Ретроспективний аналіз і прогноз валової виручки від реалізації.

4.     Аналіз і прогноз витрат.

5.     Аналіз і прогноз інвестицій.

6.     Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду.

7.     Визначення ставки дисконту.

8.     Розрахунок величини вартості в постпрогнозний період.

9.     Розрахунок поточної вартості майбутніх грошових потоків і вартості в постпрогнозний період.

10.Внесення поправок.

Ринкова вартість бізнесу методом чистих активів визначається як різниця між сумами ринкових вартостей всіх активів підприємства і його зобов’язаннями.

Ліквідаційна вартість підприємства являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів підприємства і витратами на його ліквідацію.

 

Метод ліквідаційної вартості

Метод чистих активів

Затратний підхід

                                                                                                                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Методи затратного підходу

 

 

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній.  Інвестор,  діючи  за  принципом  заміщення  (чи  альтернативної інвестиції), може інвестувати або в ці компанії, або в оцінюєму компанію. Тому дані про компанію, чиї акції знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідник коректувань повинні слугувати орієнтиром для визначення ціни оцінюємої компанії.

Технологія реалізації методу ринку капіталів:

1.     Вибір підприємства аналога.

2.     Фінансовий аналіз і співставлення.

3.     Вибір і розрахунок оціночних мультиплікаторів.

4.     Застосування мультиплікатора до оцінюємого підприємства.

5.     Внесення поправок до кінцевої вартості підприємства.

Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій схожих компаній.

Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє розраховувати орієнтовну вартість підприємства за формулами, які виведені на основі галузевої статистики (рис. 1.3).

 

 

 

Метод галузевих коефіцієнтів

Метод ринку капіталів

Метод            угод

           

 

                                                                                        

Рис. 1.3. Методи порівняльного підходу

 


2. Задача 1

 

На основі вихідних даних розрахувати показники ефективності інвестиційного проекту, супроводжуючи розрахунки відповідними поясненнями. Зробити висновок щодо доцільності реалізації проек­ту. Термін економічного життя проекту для всіх варіантів — 7 років. Амортизаційні відрахування розраховуються за системою приско­реної амортизації.

Показник

Значення

1. Загальна сума інвестицій, грн.

75000

2. Сума інвестицій в основні фонди (обладнання), грн.

69773

3. Норма дисконту, %

33

4. Річний чистий прибуток, грн.

42750

 

 

Розв’язування

Проведемо розрахунок амортизації протягом 7 років реалізації проекту за системою прискореної амортизації.

Так як, чиста приведена вартість за проектом складає 78930 грн., то проект є прибутковим і його варто реалізовувати.  


3. Задача 2

 

Підприємство виробляє та реалізує один вид виробу. Результати, які очікується одержати наприкінці поточного року, наведені в таб­лиці.

Показник

тис. грн.

Обсяг реалізації

900

Витрати:

 

основні матеріали

200

оплата праці:

 

основна

120

допоміжна

80

інші накладні виробничі витрати:

 

змінні

50

постійні

80

адміністративні накладні витрати:

 

постійні

78

накладні витрати на реалізацію:

 

постійні

63

змінні

44

накладні витрати на організацію збуту:

 

змінні

36

постійні

20

Сукупні витрати

729

Прибуток

121

 

Надійшла така інформація:

      зниження ціни реалізації з 9 до 8 грн. сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції на 50 %;

      погодинні   ставки   заробітної   плати   основних   робітників збільшаться на 10 %; продуктивність праці залишиться на то­му ж рівні;

      буде одержано п»ятипроцентну знижку від постачальника; питомі витрати матеріалів зменшаться на 2 % порівняно з базо­вими;

      сукупні змінні накладні витрати на реалізацію збільшаться пропорційно збільшенню обсягу реалізації;

      постійні накладні витрати збільшаться на 20 % порівняно з базовим рівнем.

Підготувати кошторис прибутків та збитків на наступний рік. Роз­рахувати точку беззбитковості для поточного і наступного років.

 

Розв’язування

1. Обсяг реалізації продукції становив 900000/9 = 100000 одиниць.

Зниження ціни реалізації з 9 до 8 грн. сприятиме збільшенню обсягу

Точка беззбитковості для наступного року

К = 509200/(8 – 2,24) = 88403 шт.


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз Управл м_жн проектом

Зміст

 

1. Задача 1. 3

 

2. Задача 2. 5

 

3. Задача 3. 7

 

4. Задача 4. 8

 

5. Задача 5. 10

 

Список використаних джерел. 12


1. Задача 1

 

На підставі даних про прогнозований потік  двох проектів розрахувати IRR точним і приблизним методами (ставка дисконтування 20%). Порівняти отримані результати. Зробити висновки.

Рік

0

1

2

3

4

Чистий грошовий потік А, тис. дол.

— 150

— 150

150

150

150

Чистий грошовий потік В, тис. дол.

— 300

100

100

200

200

 

Розв’язування

 

Внутрішня норма доходності (IRR)                     

Отже, проект В варто реалізовувати, так як ставка дисконтування 20% менша за внутрішню норму доходності 29,5%. Проект А варто відхилити, так як ставка дисконтування 20% більша за внутрішню норму доходності 14,7%.


2. Задача 2

 

Кумулятивна облігація номіналом 100000 і терміном 4 роки, що приносить 10% річного доходу розміщена на ринку за курсом 90. За 2,5 роки до погашення її купили за 95000 дол. Через півроку  вона була реалізована за ціною 105000. Оцінити доходність даної операції, а також її погашення з моменту розміщення, з моменту покупки і продажу (у вигляді річної ставки складних відсотків). Зробити висновки.

 

Розв’язування

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вигляд:

Отже, операція купівлі-продажу облігації  доходна. Прибуток становить 6150 тис. дол.

 


3. Задача 3

 

Розрахувати обсяг виробництва, що забезпечить прибуток у розмірі 4500 тис. грн., якщо умовно постійні витрати складають 7500 тис. грн., ціна одиниці продукції – 2000 грн., перемінні витрати на одиницю продукції – 900 грн.

Оцінити рівень виробничого і фінансового важелів, якщо величина процентних платежів складає 25% від брутто прибутку.  Зробити висновки.

Розв’язок

Обсяг виробництва розрахуємо з виразу

Тобто для отримання прибутку підприємству потрібно виробляти на 11932 – 10902 = 1030 штук виробів більше ніж без податків.

 

4. Задача 4

 

Облігація номіналом 10000 грн., терміном розміщення 3 роки і купонна доходність 8% (купонний дохід виплачується 2 рази в рік) куплена за ціною 9500. Знайти прогнозний рівень ціни, використовуючи модифіковану дюрацію й опуклість, якщо прогнозується зниження доходності на 2 пп. Зробіть висновки.

Розв’язування

 

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вигляд:

Тобто ціна акції при зниженні доходності на 2 пп. ціна акції зменшиться з 9500 до 8375 грн. Отже, купивши акції за ціною 9500 підприємство втратить 9500 – 8375 = 1125 грн.


5. Задача 5

 

Ринкова ціна купленої акції 60 дол., страйк-ціна  опціону 65 дол., премія по опціону 5 дол. Розрахувати точку беззбитковості для інвестора, а також результат для інвестора при ціні 70 дол. Яку стратегію використовував інвестор? Зобразити графічно залежність результату даної фінансової операції від ринкової ціни акції для покупця і продавця опціону.

Розв’язування

 

Точка беззбитковості для інвестора буде при умові, що прибуток по опціону дорівнює 0, тобто

Рис. 5.1. Результат фінансової операції від ринкової ціни акції

 

 


Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі | Метки: , , , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз Управл _вест 2 В2

Зміст

 

1. Задача 1. 3

 

2. Задача 2. 4

 

3. Задача 3. 5

 

4. Задача 4. 6

 

5. Задача 5. 8

 

6. Задача 6. 10

 

Список використаних джерел. 11


1. Задача 1

 

За рахунок інвестиції розміром 10 млн. грн. здійснюється будівництво комплексу. Припускається, що ефективність інвестиції складе 15% від суми вкладення. За який термін вона окупиться, якщо на борг нараховується 10% річних ?

Розв’язання

Перший рік комплекс будується, тому не дає прибуток, але нараховуються 10% річних.

Проект окупиться за 12 років.

 

 


2. Задача 2

 

Вексель був куплений за 150 днів до його погашення (d = 6%). Через 50 днів його реалізували по обліковій ставці 5,5%. Розрахуйте ефективність операції.

Розв’язання

Визначимо відсоток, за яким вексель був куплений

3. Задача 3

 

Припустимо, що через п’ять років Вам знадобиться грошова сума розміром 100 тис. грн.. З цією метою Ви вирішуєте купити облігації загальною вартістю 100 тис. грн.. і терміном погашення через три роки з щорічним прибутком по них 6%. Яка нинішня вартість цих облігацій (сучасна величина)?

Розв’язання

Вартість облігацій знайдемо за сумою, яку отримаємо в кінці строку погашення

….

4. Задача 4

 

Є два варіанта інвестиційного проекту А та Б, що характеризується наступними потоками платежів ( ставка відсотка – 15%):

А

-150

-50

150

150

200

200

Б

-250

-150

100

150

250

300

 

Визначити, який з варіантів ефективніший на підставі строку окупності (норматив рентабельності 10%)

Розв’язання

Визначимо строк окупності інвестиційного проекту А

Отже, строк окупності  інвестицій за проектом Б становить 5 років 5,5 місяців.

 

 

 

 


5. Задача 5

 

За даними банку про доходи, витрати та прибуток необхідно вставить дані , що пропущені.

Звіт про доходи, витрати на прибуток

Проценти та комісійні по кредитам

 

Платня за обслуговування депозитів клієнтів

 

Проценти по інвестиційним цінним паперам

45

Доходи за трастовими операціями

8

Інші процентні доходи

5

Інші операційні доходи

20

Разом процентних доходів

180

Всього непроцентних доходів

39

Всього процентних виплат

159

Заробітна плата працівникам

 

Чисте сальдо процентних доходів

 

Чисті витрати на приміщення та обладнання

7

Резерв для покриття збитків по позиках

122

Інші витрати

5

 

 

Всього непроцентних доходів

54

 

 

Чисте сальдо непроцентних витрат

 

 

Доход (збиток) до сплати податків —

Резерв для сплати прибуткових податків   2

Чистий дохід (збиток) –

Що буде з чистим доходом банку, якщо всі доходні статті збільшити на 100%, а всі витратні на 92%.


Розв’язання

 

Звіт про доходи, витрати на прибуток

Чистий дохід становить

438 – 408,96 = 29,04

 


6. Задача 6

 

Середні залишки кредитних ресурсів збільшилися у поточному періоді на 10%, а оборот по погашенню кредиту складає 150 млн. грн.., що на 20% більше, ніж у попередньому році. Визначити на скільки відсотків змінилась кількість оборотів кредитних ресурсів.

 

Розв’язання

Кількість оборотів кредитних ресурсів визначають, як відношення

Отже, кількість оборотів кредитних ресурсів зменшилась на

100% — 91,67% = 8,33%

 

 


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі | Метки: , , , , , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз Управл _вест 1 В2

Задача

 

1. Задача 1. 3

 

2. Задача 2. 4

 

3. Задача 3. 5

 

4. Задача 4. 6

 

5. Задача 5. 7

 

6. Задача 6. 8

 

7. Задача 7. 9

 

Список використаних джерел. 13


1. Задача 1

 

За рахунок інвестиції розміром 10 млн. грн. здійснюється будівництво комплексу. Припускається, що ефективність інвестиції складе 15% від суми вкладення. За який термін вона окупиться, якщо на борг нараховується 10% річних ?

Розв’язання

Перший рік комплекс будується, тому не дає прибуток, але нараховуються 10% річних.

….

Проект окупиться за 12 років.

 

 


2. Задача 2

 

На створення резервного фонду розміром 1,5 млн. грн.. на протязі 3-х років виділяється 0,4 млн. щорічно. Яка повинна бути ставка, за якою на внески нараховуються відсотки для того, щоб фонд був створений.

Розв’язання

Нехай ставка буде х відсотків в рік, тоді в кінці першого року відсотки становитимуть

Отже, відсоткова ставка повинна бути не менше 20,5%

 

 

 

 

 

 


3. Задача 3

 

На суму у розмірі 150 тис. грн.. за період трьох місяців нараховуються відсотки за ставкою 50% річних. При темпі інфляції 10% на рік розрахуйте нарощену суму з урахуванням знецінювання, а також реальну прибутковість позичкової операції з урахуванням інфляції.

 

Розв’язання

18,281/150*100 = 12,187 відсотків.

 

 


4. Задача 4

 

Позика у розмірі 1 млн. грн.. видана терміном на 6 років під 14% річних. Для її погашення одноразовим платежем створюється фонд. На розміщенні у ньому кошти нараховуються відсотки за ставкою 15% річних. Необхідно розробити план погашення заборгованості за умови, що погасительний фонд створюється через два роки після видачі позички.

Розв’язання

Визначимо скільки потрібно віддати грошей в кінці 6 року.

5. Задача 5

 

Облігація номінальною вартістю 2 тис. грн.. викупається через 5 років за ціною, що перевищує номінальну на 5%. Облігація приносить 6% щорічного прибутку. Розрахункова ставка оцінки облігації – 7%. Визначити вартість і курс облігації.

 

Розв’язання

Обрахуємо прибутковість акції

..

Вартість становить 2,1 тис. грн.. Курс облігації 1 до 1,127.

 

 


6. Задача 6

Є дані по двох проектах:

Прибутковість, % проекту А

Ймовірність проекту А

Прибутковість, % проекту В

Ймовірність проекту В

12

0,2

12

0,4

15

0,3

15

0,3

18

0,4

16

0,2

19

0,1

35

0,1

 

 

 

 

 

Необхідно розрахувати:

А)середню очікувану прибутковість,

Б) стандартне відхилення

В) обґрунтувати вибір

Розв’язання

 обчислимо середню очікувану прибутковість

ніж за проектом Б (16 – 6,54, 16 + 6,54), але прийняти можна і проект А, і проект Б, бо збитків немає ні в одному, ні в іншому проекті.

 

 

 

7. Задача 7

 

Підприємству для розширення виробництва необхідні додаткові капітальні вкладення для здійснення проекту  планується використовувати кредит банку. На основі наступних даних розрахуйте:

1. Прогнозований чистий потік ( чистий прибуток) на період п’ять років.

 

2. Основні показники ефективності інвестицій (ставка дисконтування дорівнює ставці за кредитом)

3. Розробіть план погашення заборгованості і зробіть висновки про достатність прибутку підприємства для її погашення.

Є дані про виробничі потужності підприємства, що випускає шість видів продукції. (тис. шт..)

 

Продукція

Рік

Всього

1

2 

3

4

5

 

А

100

120

130

140

150

640

Б

75

75

80

90

100

420

В

15

17

18

19

20

85

Г

18

22

25

27

30

122

Д

15

20

22

24

25

100

Е

5

 5

5

5

5

25

Всего

228

259

280

305

330

1402

 

 


Вихід на проектну потужність за роками (в % для всіх видів продукції)

 

Варіант

 

Рік

 

1

 

2

 

3

 

4

 

5

 

2

 

90

 

90

 

95

 

95

 

100

 

Амортизація (дол. США)

 

180745

 

239645

 

214133

 

117813

 

10351

 

Об’єм кредитних ресурсів та умови погашення

 

. Вариант

Сумма кредита (дол. США)

Проценты за кредит (% головы*)

Условия погашения

Процентов

Основной суммы

2

1350000

15,0

ежегодно

З другого півріччя

 

Собівартість продукції (дол.. США)

 

продукція

Змінні витрати

Постійні витрати

Норматив рентабельності, %

Ціна без ПДВ

А

4,29

2,36

63,5

 

Б

3,61

1,65

14,0

 

В

7,48

0,55

14,3

 

Г

2,43

1,18

15,5

 

Д

23,43

7,87

11,8

 

Е

2,44

1,53

45,1

 

 

Розв’язання

Визначимо ціну продукції без ПДВ

..

 

отже, отриманий прибуток 695,9985 розподілимо 70,6443 на погашення відсотків,  все інше на погашення кредиту, а тому залишок за кредитом становить 470,962- (695,9985-70,6443) = -154,39

на третьому році інвестиції повністю окупляться і 154,39 тис. дол.. залишиться в розпорядженні підприємства.

 

 

 


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі | Метки: , , , , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз Оточ _нв проект Задача

Зміст

 

1. Оточення інвестиційних проектів. 3

 

2. Задача. 13

 

Список використаних джерел. 14


1. Оточення інвестиційних проектів

 

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвести­ційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомо­гою підрядного, господарського або змішаного способів [5, c. 97].

Підрядний спосіб це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постій­но діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконува­тись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.

Підрядний договір може бути укладений на виробництво пев­ного виду й обсягу продукції (тис. шт. цегли, тис. м3 пиломатері­алів і т. ін.), на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об»єкта, оформлення установчих документів та реєстра­цію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.

Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівни­цтва у самостійну галузь матеріального виробництва, впрова­дженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного госпо­дарства: промисловості, АПК, транспорті та ін. Послідовно поча­ли виникати нові модифікації цього способу: бригадний, ділян­ковий, поточний, наскрізний, колективний та інші підряди.

За ринкових умов ці різновиди підрядного способу можуть успішно використовуватись надалі і навіть дістати подальшого розвитку в зв»язку із розширенням форм власності та числа учас­ників інвестиційної діяльності. На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність малі підприємства, обумов­люючи у договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Ділян­ковий підряд може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій та фірм [7, c. 67].

При поточному підряді укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об»єктів, наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об»єкта (автотраси, лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапно на кожному об»єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об»єкта.

Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб»єктами інвестиційного проекту (під­рядником, субпідрядними організаціями, постачальниками мате­ріалів, устаткування, транспортними фірмами) на спільне спору­дження об»єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об»єкта в експлуатацію.

При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового ко­лективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конк­ретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою до­тримання термінів виконання кожного проекту.

При підрядному способі ведення робіт усі суб»єкти інвести­ційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть всту­пати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціа­ція, об»єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвесто­ром. У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, мі­ністерство або корпорація, а замовником може виступати конкре­тне підприємство або установа.

До управління договором підряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об»єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проек­том (прожект-менеджер).

Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі девелоперу. У такому разі договір під­ряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з будівель­но-монтажною організацією (підрядником) або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений тер­мін готовий об»єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.

Інвестор має право також укласти договір з однією чи кілько­ма фірмами-ріелтерами на закупівлю об»єкта, що його цікавить.

Підрядником можуть бути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організації або їх об»єд­нання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановле­ному порядку право на участь у здійсненні підприємницької дія­льності в цілому та в будівництві зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координації ро­біт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).

Підрядник може залучати для виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Догово­ри, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці до­говори не звільняють підрядника від відповідальності перед за­мовником за виконання робіт з необхідною якістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосов­но субпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замов­ника) генеральним підрядником. При наскрізному підряді фу­нкції генерального підрядника виконує підрядна рада, що створена з представників усіх підрядників, які мають право під­пису, й закріплена в договорі.

Основні обмежувальні умови, які обумовлюються в договорах для підрядника, це необхідність точно додержуватися проект­ного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконува­тись як під контролем замовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшується ступінь ризику.

При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш ві­домі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі). Генеральний договір укладається на вико­нання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт (кам»яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобе­тонних і металевих конструкцій), здійснює значну частину по­ставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов»язання здійснити частину по­ставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе ко­ординацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з робота­ми, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто. В окремихвипадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов»язки сторін.

Різновидом генерального договору є договір «під ключ», від­повідно до якого підрядник приймає на себе зобов»язання вико­нати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спору­дження об»єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок мо­же залишатися за замовником, але відповідальність за здачу «під ключ» несе підрядник, який повинен здати об»єкт повністю під­готовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гаран­тійних зобов»язань.

В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов»язується перед інвестором не тільки здати об»єкт до екс­плуатації, але й забезпечити випуск і реалізацію готової продук­ції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кош­торисом вартості робіт, але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори зви­чайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.

Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксо­ваних обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі до­говори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випад­ку, коли він є автором (власником) технології виробництва, пе­редбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору (одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядни­ком, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координа­цію всіх робіт та їх завершення по об»єкту в цілому залишається за замовником. Для генерального підрядника з точки зору право­вої організації взаємовідносин учасників різниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.

В останні роки в зв»язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарю­вання цей спосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт, реконструкції І технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучасних умов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажні роботи через необґрунтовано високі монополь­ні ціни, які диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Та­ким чином, господарський спосіб це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо Інвесто­ром без залучення підрядника. При цьому функції Інвестора за­мовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, опе­ративним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт.

Для реалізації проекту у складі апарату забудовника створю­ється управління або відділ капітального будівництва та власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідною проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами. Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунку за­будовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку.

Змішаний спосіб є комбінацією підрядного І господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріало­місткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж кар­касу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовни­ком—трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.

Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтову­ється інвестором в його бізнес-плані.

Існує кілька способів, щоб визначити, які саме проекти прино­сять гроші, задовольняють потреби споживачів на конкуруючих ринках. Візьмемо за основу твердження, що метою підприємства є створення позитивного грошового потоку за умови, коли про­дажна вартість виробленої продукції більша за вартість витрат на виробництво. Також вважається, що максимальна суспільна ви­года досягається у тому разі, коли підприємства намагаються якомога повніше задовольнити бажання споживача, ніж «потре­би» суспільства, що диктуються урядом.

Розглянемо найуживаніші методи для оцінки капітальних проектів [8, c. 45]:

— чиста теперішня вартість;

— внутрішня норма дохідності;

— рентабельність;

— період окупності;

— дисконтований період окупності;

— дохідність (прибутковість) залученого капіталу;

— дохідність на акцію.

Теорія фінансового менеджменту стверджує, що метою фірми є створити стільки багатства, скільки можливо. Багатство утво­рюється тоді, коли ринкова вартість виробленої продукції (товару) перевищує вартість ресурсів, витрачених на його виробництво. В оцінці капітальних проектів необхідно користуватися правилом чистої теперішньої вартості, яке стверджує, що проект є прийня­тним, якщо теперішня вартість очікуваних додаткових грошових потоків перевищує теперішню вартість прогнозованих негатив­них грошових потоків. Вивчення поведінки керівників свідчить, що вони переслідують цілі, пов»язані з обсягами продажу, част­кою на ринку, кількістю працівників, зростанням активів, дохід­ністю залученого капіталу, збільшенням дохідності акцій та за­доволенням власних амбіцій. Проте фундаментальним завданням виробничого або торговельного підприємства є: створення багат­ства (благ); виробництво товарів і надання послуг, що спожива­ються, які коштують більше, ніж заплачено за їх виробництво; управління проектами, що коштують більше, ніж на них витраче­но; створення позитивного грошового потоку; заробляння грошей шляхом задоволення потреб споживачів на конкурентних ринках. Менеджери створюють багатство, забезпечуючи перевагу ринко­вої ціни продукції над вартістю витрат. Гроші надходять від спо­живачів і спрямовуються на оплату постачальникам, зарплату, розрахунки за послуги і капітальними статтями. Всі проекти мо­жуть бути оцінені шляхом визначення чистих грошових потоків, що виникають на фірмі, з використанням правила чистої тепері­шньої вартості після того, як будуть враховані ризик і розподіл у часі грошових потоків, пов»язаних з проектом.

1. Чиста теперішня вартість. Метою фірми є створення максимального багатства шляхом використання існуючих і майбутніх ресурсів для виробництва то­варів і послуг зараз і у майбутньому вартістю більшою, ніж на них витрачено. Для того щоб створити багатство зараз, теперіш­ня вартість прогнозованих грошових потоків повинна перевищу­вати теперішню вартість усіх прогнозованих негативних грошо­вих потоків. Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо­вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої варто­сті вкладених інвестицій. Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

де Rt—очікувані чисті грошові потоки;

k — ставка дохідності, що вимагається від проекту;

С— початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат).

Інакше кажучи, чиста теперішня вартість (NPV) є сумою всіх очікуваних грошових потоків (Rt), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект.

2. Внутрішня норма дохідності. Правило чистої теперішньої вартості дає теоретично обґрунтовану відповідь на запитання щодо прийняття або відхилення інвестиційної пропозиції. Альтернативним підходом є розраху­нок внутрішньої норми дохідності. Внутрішньою нормою до­хідності (IRR) є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Для розрахунку IRR необ­хідно обчислити щодо R таку формулу:

де r — ставка дохідності, яка дає NPV= 0.

Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохідності більше за ставку дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина k з формули чистої теперіш­ньої вартості являє собою ставку дохідності, що потребується. У переважній більшості випадків IRR — метод оцінки капітальних проектів. Він дає таке саме рішення стосовно прийняття чи від­хилення пропозиції щодо інвестування. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть вартість г біль­шу за вартість k.

3. Індекс прибутковості. Третім за важливістю методом оцінки рішень стосовно капі­таловкладень вважається індекс прибутковості, який ще інколи називається співвідношенням витрат і доходів. Індекс прибут­ковості (РГ) є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошо­вих потоків на початкові витрати:

Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю та індексом прибутковості полягає в тому, що при використанні показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а при розрахунку показника РІ те­перішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на поча­ткові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибут­ковість більше за одиницю. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості перевищує одиницю, чиста теперішня вартість є позитивною.

4. Період окупності. Правило NPV дає керівникам можливість приймати правильні рішення. Проте існує кілька інших прийомів оцінки капітальних проектів, використання яких може призвести до сумнівних рішень стосовно прийняття або неприйняття проектів. До поши­рених прийомів належать період окупності проекту, дисконто­ваний період окупності, дохідність залученого капіталу та по­казник впливу на дохідність акції. Період окупності є промі­жком часу, необхідного для того, щоб відшкодувати початкові інвестиції. Проте метод періоду окупності є недостатнім з огляду на те, що він включає завдання суб»єктивного встанов­лення терміну періоду окупності, не надає інформації стосов­но того, чи створює цей проект багатство, а також може ігно­рувати значні виплати поза межею (у часі) точки окупності. Хоча на практиці значення показника періоду окупності дає змогу керівнику оцінити, протягом якого часу кошти знаходяться у зоні ризику.

5. Дисконтований період окупності. Дисконтований період окупності різниться від періоду оку­пності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грошових потоків. Таким чином, він завжди буде довшим ніж пе­ріод окупності, який ігнорує дисконтування. Так само як і період окупності, дисконтований період окупності позначений таким недоліком, як неможливість точно визначити прийнятне значення періоду окупності. Дисконтований період окупності не показує, чи дійсно інвестиція приносить гроші, задовольняючи потреби споживача на конкурентних ринках.

 


2. Задача

 

Існує деякий інвестиційний проект, який дасть змогу отримати через рік 125 тис. грн. при ставці доходності 25% річних, 150 тис. грн. при ставці доходності 30% річних та 160 тис. грн. грн. при ставці доходності 40%.

Яку суму можна інвестувати сьогодні в цей проект.   

 

Розв’язування

  Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

Тобто, в проект потрібно інвестувати суму  115384,615 грн. за умови 30% та отримати при цьому 150000 грн.

 

 

 

Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз НАУ Проектне ф_нансування Задача 5

Зміст

 

Задача 5. 3

 

Список використаних джерел. 13


Задача 5

 

Металургійний завод звернувся до регіональної установи Укрпромінвестбанку з проханням надати йому дострокову позичку на технічне переозброєння киснево-конверторного цеху.

Відомо, що повна кошторисна вартість цього інвестиційного проекту визначена в 1180 мли. грн.; технічне переозброєння повинно початися в січні наступного і завершитися через 24 місяці; фінансування проекту проводитиметься за рахунок власних коштів заводу (370 мли. грн.) та банківського кредиту.

Банк, отримавши від заводу необхідні документи, встановив таке:

1) проект передбачає значне збільшення виробництва і реалізації продукції;

2) продукція є конкурентоспроможною, забезпечена ринком збуту і відповідає державним пріоритетам;

3) очікуваний прибуток від реалізації продукції забезпечує зростання надходжень до бюджету та гарантує повернення позички і сплату відсотків за користування ним.

Відомо також, що: прибуток заводу після завершення проекту має становити 620 млн. грн.; до початку переозброєння він становив лише 350 млн. грн.; амортизаційні відрахування по основних фондах цеху становили відповідно 260 млн. грн.. і 120 млн. грн.; погашення заборгованості банку за рахунок прибутку повинно початися через три місяці після закінчення проекту.

Треба визначити:

1) розмір довгострокового кредиту та строк його окупності;

2) строки кредитування (загальний строк користування кредитом, строк його використання і погашення).

Треба відповісти письмово на такі питання:

1) як формуються ресурси комерційних банків для довгострокового кредитування;

2) як оформляється довгостроковий кредит комерційними банками;

3) хто дає дозвіл на довгострокове кредитування;

4) як використовується довгостроковий кредит позичальником;

5) як визначається плата за користування довгостроковим кредитом в умовах інфляції;

6) в яких напрямках комерційні банки контролюють позичальників, надаючи їм довгостроковий кредит;

7) які пільги надає НБУ комерційним банкам, що кредитують підприємства на інвестиційні цілі строком більше одного року.

 


Розв’язування

1. 1) Розрахунок повного строку кредиту:

ПСк = Пв + Плп + СПк,   

де ПСк — повний строк кредиту;

Плп — пільговий період;

елементи: організація аукціону, визначення учасників аукціону, визначення ціни кредитних ресурсів та порядок задоволення заявок, вимоги до учасників, обмеження результатів аукціону, його оформлення та відпо­відальність за кредитами отриманими з аукціону НБУ (табл. 1).


Таблиця 1

Елементи кредитування через кредитні аукціони

Організація

Учасники

Ціна

Загальне керівництво здійснює Аукціонний комітет, персональний склад якого визначає та затверджує правління НБУ. Проводиться пері­одично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі визначає правління НБУ. Повідомлення про аукціон надсилається не пізніше 10-ти днів до дня проведення

Єдиним продавцем є НБУ. Покупці: банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають звітність і повертають раніше отримані кредити. На аукціон не допускають філії банків та банки, що діють менше 1 року

Початкову процентну ставку визначає правління НБУ. Заявки задовольняють у міру зниження запропонованої за них процентної ставки, починаючи з найвищої

Обмеження

Оформлення

Відповідальність

Один банк не може одержати більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні. Сума заборго­ваності за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки не повинна перевищувати 5-ти кратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу

На задоволені заявки банки отримують свідоцтво про купівлю кредитів. Воно є основою для оформлення у регіональному управлінні НБУ кредитної угоди. Після її оформлення управління НБУ переказує кредит на коррахунок банку

 

Банки повинні своєчасно повертати кредити, придбані на аукціонах. Для контролю за цим укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів. Придбані кре­дити не повинні призво­дити до порушення встановлених еконо­мічних нормативів

 


Список використаних джерел

 

1.     Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна  політика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

2.     Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

3.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

4.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

5.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

6.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз НАУ Проектн ф_нанс В2

Зміст

 

1. Бізнес-план (техніко-економічне обґрунтування) інвестиційного проекту, його призначення і зміст. 3

 

2. Показники ефективності інвестиційних проектів та їх оцінка. 7

 

3. Задача 2.11

 

Список використаних джерел. 13


1. Бізнес-план (техніко-економічне обґрунтування) інвестиційного проекту, його призначення і зміст

 

 

Чи не найважливішим кроком при започаткуванні нового під­приємства або розширенні діючого є побудова бізнес-плану. Такий план має відображати завдання підприємства, як коротко-, так і довгострокові, містити опис продуктів або послуг, які підприємство пропо­нуватимете, опис вірогідної кон»юнктури ринку цих продуктів, і, зрештою, інформацію про ресурси та засоби, які залучатимуться для виконання завдань з огляду на ймовірну конкуренцію.

Підготовка всебічного бізнес-плану за цією схемою потребує ба­гато часу та зусиль.

Підготовка бізнес-плану надає чимало переваг, на які можна сподіватися. Зокрема:

Цей систематичний підхід дозволяє зробити помилки лише на папері, а не на ринку.

По завершенні підготовки бізнес-плану підприємець почуватиметься знач­но впевненіше щодо своєї спроможності створити підприємство і змусити його успішно працювати.

Бізнес-план покаже, скільки грошей потрібно, на що саме вони потрібні і коли та на який термін вони будуть потрібні.

Відомо, що двома важливими причинами того, що нові під­приємства зазнають поразки, є недостатня капіталізація і проблеми з рухом готівкових коштів, які постають на ранніх етапах роботи підприємства, тому ті, хто ретельно підготував бізнес-план, можуть змен­шити ці ризики провалу. Вони можуть також поекспериментувати з широким колом альтернативних життєздатних стратегій, і, завдяки цьому, сконцентрувати свої зусилля на тих варіантах, які дозволяють якнайощадливіше використати обмежені фінансові кошти.

Підготовка бізнес-плану дасть можливість краще зрозуміти процес планування. Важливим для забезпечення довгострокової життєздатності бізнесу є весь цей процес, а не лише план, який є його результатом. Бізнесу властива динамічність, так само динамічними є комерційне і конкурентне середовища, в яких працюють під­приємства. Ніхто не сподівається, що кожна подія, передбачена в бізнес-плані, відбудеться саме так, як прогнозувалось, але розуміння і знання, одержані у процесі розробки бізнес-плану, зроблять під­приємство готовим до будь-яких змін, які можуть статися, і, отже, забезпечать йому спроможність швидко пристосуватися до них.

Попри ці численні переваги, тисячі потенційних підприємців досі намагаються стартувати без бізнес-плану. Найчастіше це буває тоді, коли здається, що цей бізнес зовсім не потребує чи потребує лише не­значного капіталу для започаткування діяльності або ж коли заснов­ники підприємства мають власні кошти; в обох випадках вважається непотрібним вдаватися до серйозної фінансової оцінки проекту [3, c. 74].

Перша з названих гіпотез часто спирається на міф, який можна легко розвіяти, про те, що всі клієнти платитимуть готівкою на місці, а постачальники місяцями чекатимуть оплати поставок. А тим часом власник користуватиметься цими коштами для фінансування бізнесу. Клієнти та постачальники такого типу трапляються на світі значно рідше, ніж гадають оптимістичні підприємці. В усякому разі, досі є чинними два важливі правила ринку: або пропонований про­дукт чи послуга не розходяться як гарячі пиріжки, і гори неоплачених поставок, які необхідно врешті-решт оплатити, стають дедалі більшими; або вони справді розходяться як гарячі пиріжки, але на ринку з»являються фінансове сильніші підприємці. Без витривалості підприємства, що забезпечується адекватним фінансуванням, ці нові конкуренти швидко здобудуть перемогу.

 

 

 

Структура бізнес-плану підприємства складається з таких розділів:

1.  Підприємство та його керівництво.

В цьому розділі розглядається: історія і поточний стан підприємства, поточна або нова місія, завдання на найближче майбутнє, довготермінові завдання, команда керівництва, юридична структура, професійні радники.

2. Продукти або послуги.

Включає: опис продуктів або послуг, які надає підприємство, ступінь готовності до ринку, застосування, статус з погляду прав власності, порівняння з продуктами/послугами конкурентів, ефективність та економічність, гарантії, потенціал/розробка продуктів, джерела постачання (якщо підприємство не займається виробництвом/складанням).

3.  Ринок та конкуренти.

Включає в себе: опис конкурентів, потреби клієнтів і переваги нашого продукту/послуги, сегменти ринку, критерії, за якими клієнти роблять вибір, розмір ринку та його сегментів, потенціал зростання, ринковий прогноз, конкуренція.

4. Конкурентна бізнес-стратегія.

Цінова політика, плани просування продукту/послуги на ринок, вибір місця розташування та приміщень, канали збуту, очікувана торговельна надбавка, реакція конкурентів, прогноз частки ринку, економічні, політичні, соціальні та юридичні фактори, які впливають на стратегію.

5. Збут.

Наявний метод/методи збуту, пропонований метод/методи збуту, команда, яка займатиметься збутом, підтримка збуту з боку підприємства.

6. Виробництво.

Виробляти чи купувати: аргументація, виробничий процес, необхідні виробничі потужності, необхідне обладнання та устаткування, обмеження   випуску   (якщо   такі   є)   та   можливості зростання, технічне та конструкторське забезпечення, плани з контролю якості, кадрові потреби, джерела поставок та основні матеріали.

7. Прогнози та фінансові плани.

Резюме  показників  ефективності,  показник прибутку та інвестиції тощо, прогноз обсягу продажу, припущення, які лежать в основі фінансових прогнозів, рахунки прибутків та збитків, прогнози руху готівки, бухгалтерські баланси, аналіз беззбитковості, аналіз чутливості.

8. Потреби у фінансуванні.

Резюме   господарської   діяльності   до   початку   фінан­сування, наявні власники акцій, непогашені позики, необхідні суми коштів і коли вони будуть потрібні, використання надходжень, пропоновані умови угоди, очікуваний левередж і показник покриття процентів, шляхи відступу для інвестора [6, c. 58].

9. Види контролю за господарською діяльністю.

Фінансовий контроль, контроль за продажем та маркетингом, контроль за виробництвом, інші типи контролю.

До додатків бізнес-плану можна включити:

біографії членів керівництва;

імена й інформацію про професійних радників;

технічні дані та креслення;

деталі про патенти, права власності, промислові зразки;

перевірені аудитором звіти;

звіти консультантів або інші опубліковані дані про продукти, ринки тощо;

наявні замовлення та запити;

докладні дані про методи дослідження можливостей ринку та одержані дані;

організаційні схеми.

 


2. Показники ефективності інвестиційних проектів та їх оцінка

 

Існує кілька способів, щоб визначити, які саме проекти прино­сять гроші, задовольняють потреби споживачів на конкуруючих ринках. Візьмемо за основу твердження, що метою підприємства є створення позитивного грошового потоку за умови, коли про­дажна вартість виробленої продукції більша за вартість витрат на виробництво. Також вважається, що максимальна суспільна ви­года досягається у тому разі, коли підприємства намагаються якомога повніше задовольнити бажання споживача, ніж «потреби» суспільства, що диктуються урядом.

Розглянемо найуживаніші методи для оцінки капітальних проектів [8, c. 45]:

— чиста теперішня вартість;

— внутрішня норма дохідності;

— рентабельність;

— період окупності;

— дисконтований період окупності;

— дохідність (прибутковість) залученого капіталу;

— дохідність на акцію.

Теорія фінансового менеджменту стверджує, що метою фірми є створити стільки багатства, скільки можливо. Багатство утво­рюється тоді, коли ринкова вартість виробленої продукції (товару) перевищує вартість ресурсів, витрачених на його виробництво. В оцінці капітальних проектів необхідно користуватися правилом чистої теперішньої вартості, яке стверджує, що проект є прийня­тним, якщо теперішня вартість очікуваних додаткових грошових потоків перевищує теперішню вартість прогнозованих негатив­них грошових потоків. Вивчення поведінки керівників свідчить, що вони переслідують цілі, пов»язані з обсягами продажу, част­кою на ринку, кількістю працівників, зростанням активів, дохід­ністю залученого капіталу, збільшенням дохідності акцій та за­доволенням власних амбіцій. Проте фундаментальним завданням виробничого або торговельного підприємства є: створення багат­ства (благ); виробництво товарів і надання послуг, що спожива­ються, які коштують більше, ніж заплачено за їх виробництво; управління проектами, що коштують більше, ніж на них витраче­но; створення позитивного грошового потоку; заробляння грошей шляхом задоволення потреб споживачів на конкурентних ринках. Менеджери створюють багатство, забезпечуючи перевагу ринко­вої ціни продукції над вартістю витрат. Гроші надходять від спо­живачів і спрямовуються на оплату постачальникам, зарплату, розрахунки за послуги і капітальними статтями. Всі проекти мо­жуть бути оцінені шляхом визначення чистих грошових потоків, що виникають на фірмі, з використанням правила чистої тепері­шньої вартості після того, як будуть враховані ризик і розподіл у часі грошових потоків, пов»язаних з проектом.

1. Чиста теперішня вартість. Метою фірми є створення максимального багатства шляхом використання існуючих і майбутніх ресурсів для виробництва то­варів і послуг зараз і у майбутньому вартістю більшою, ніж на них витрачено. Для того щоб створити багатство зараз, теперіш­ня вартість прогнозованих грошових потоків повинна перевищу­вати теперішню вартість усіх прогнозованих негативних грошо­вих потоків. Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо­вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої варто­сті вкладених інвестицій. Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

де Rt—очікувані чисті грошові потоки;

k — ставка дохідності, що вимагається від проекту;

С— початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат).

Інакше кажучи, чиста теперішня вартість (NPV) є сумою всіх очікуваних грошових потоків (Rt), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект.

2. Внутрішня норма дохідності. Правило чистої теперішньої вартості дає теоретично обґрунтовану відповідь на запитання щодо прийняття або відхилення інвестиційної пропозиції. Альтернативним підходом є розраху­нок внутрішньої норми дохідності. Внутрішньою нормою до­хідності (IRR) є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Для розрахунку IRR необ­хідно обчислити щодо R таку формулу:

де r — ставка дохідності, яка дає NPV= 0.

Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохідності більше за ставку дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина k з формули чистої теперіш­ньої вартості являє собою ставку дохідності, що потребується. У переважній більшості випадків IRR — метод оцінки капітальних проектів. Він дає таке саме рішення стосовно прийняття чи від­хилення пропозиції щодо інвестування. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть вартість г біль­шу за вартість k.

3. Індекс прибутковості. Третім за важливістю методом оцінки рішень стосовно капі­таловкладень вважається індекс прибутковості, який ще інколи називається співвідношенням витрат і доходів. Індекс прибут­ковості (РГ) є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошо­вих потоків на початкові витрати:

Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю та індексом прибутковості полягає в тому, що при використанні показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а при розрахунку показника РІ те­перішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на поча­ткові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибут­ковість більше за одиницю. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості перевищує одиницю, чиста теперішня вартість є позитивною.

4. Період окупності. Правило NPV дає керівникам можливість приймати правильні рішення. Проте існує кілька інших прийомів оцінки капітальних проектів, використання яких може призвести до сумнівних рішень стосовно прийняття або неприйняття проектів. До поши­рених прийомів належать період окупності проекту, дисконто­ваний період окупності, дохідність залученого капіталу та по­казник впливу на дохідність акції. Період окупності є промі­жком часу, необхідного для того, щоб відшкодувати початкові інвестиції. Проте метод періоду окупності є недостатнім з огляду на те, що він включає завдання суб»єктивного встанов­лення терміну періоду окупності, не надає інформації стосов­но того, чи створює цей проект багатство, а також може ігно­рувати значні виплати поза межею (у часі) точки окупності. Хоча на практиці значення показника періоду окупності дає змогу керівнику оцінити, протягом якого часу кошти знаходяться у зоні ризику.

5. Дисконтований період окупності. Дисконтований період окупності різниться від періоду оку­пності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грошових потоків. Таким чином, він завжди буде довшим ніж пе­ріод окупності, який ігнорує дисконтування. Так само як і період окупності, дисконтований період окупності позначений таким недоліком, як неможливість точно визначити прийнятне значення періоду окупності. Дисконтований період окупності не показує, чи дійсно інвестиція приносить гроші, задовольняючи потреби споживача на конкурентних ринках.


3. Задача 2.

 

Ha  конкурс  подано  три  інвестиційних  проекти, їх техніко-економічні показники характеризуються так:

Показники

Проект А

Проект Б

Проект В

1. Обсяг інвестованих коштів, млн. грн.

14000

 

13000

 

16000

 

2. Строк інвестування, років

2

2

3

3. Період експлуатації, років

3

4

5

4. Сума грошового потоку, млн. грн.

20000

22000

24000

У тому числі по роках:

 

 

 

1

8000

4000

3000

2

6000

6000

5000

3

6000

6000

6000

4

6000

5000

5

5000

5.   Ставка    відсотків   для дисконтування

10

 

10

 

12

 

 

Визначте кращий для інвестування проект.


Розв’язування

 

Чиста приведена вартість (NPV)

Найкращий проект Б. За показником чистої приведеної вартості при ставці дисконтування в 10 процентів проект Б прибутковий, прибуток дорівнює 4,792 тис. грн.


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз НАУ Анал _нвестиц проект В6

Зміст

 

1. Зміст та характеристика інституціонального, технічного, екологічного, комерційного, соціального аналізу. 3

 

2. Задача 6. 11

 

3. Задача 16. 13

 

Список використаних джерел. 14


1. Зміст та характеристика інституціонального, технічного, екологічного, комерційного, соціального аналізу

 

Інституційний аналіз має на меті дати оцінку можливості здійснення проекту в існуючому політичному, економічному та правовому полі, впливу зовнішнього середовища на процес реалізації проекту, а також здатності організації власне реалізувати проект.

Інституційний аналіз передбачає вирішення таких завдань [7, c. 28]:

   характеристика політичних та економічних факторів, що впливають на проект;

   оцінка найважливіших законів та нормативних актів, що безпосередньо пов’язані з проектом;

   визначення оптимальної форми організації виконання проекту;

   вибір організаційної структури підприємства, що створюється або реорганізується для виконання проекту;

   принципи комплектування та навчання персоналу для виконання проекту;

   оцінка слабких і сильних сторін організації проекту, людських ресурсів фірми, кваліфікації, управлінських та адміністративних можливостей всіх учасників проекту.

Основними методами інституційного аналізу є наступні:

   збирання та опрацювання опублікованих даних про середовище проекту та можливості організації;

   бесіди із зовнішніми експертами та співробітниками організації;

   анкетне опитування зовнішніх експертів і співробітників організації.

Методика інституційного аналізу заснована на розглянутих вище способах вивчення впливу середовища на проект та аналізу діяльності організації в минулому і планів на майбутнє. Опрацювання даних вимагає знання методів макроекономіки та статистики, а вміння вести бесіду й проводити анкетне опитування – обізнаність з методами соціології та психології при цьому аналітик завжди повинен мати нормативну модель сприятливого середовища і правильної організації, відхилення від якої дає йому змогу відхилити проект, прийняти із застереженням про усунення недоліків або прийняти беззастережно. Якщо аналітик виконує роль розробника проекту, він має дотримуватися своєї нормативної моделі і рекомендувати її своїм партнерам.

Технічний аналіз посідає проміжне місце між аналізом ринку та фінансовим аналізом. Аналіз ринку покликаний дати від­повідь на питання, що виробляти і за якою ціною продавати, а технічний аналіз — як виробляти і з якими витратами [2, c. 121]. Одержав­ши відповіді на ці питання, можна переходити до розрахунку різних фінансових показників та документів.

Технічні аспекти інвестиційного проекту на перший погляд видаються особистою справою підприємця і не обходять інвес­тора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігно­рувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демон­струє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат. Тому, якщо інвестор не дає грошей ані під заста­ву, ані під урядову гарантію, а робить ризиковане вкладення капіталу, він має переконатися хоча б у тому, що фінансований ним проект є здійснимим.

Усі питання, що стосуються технічного аналізу інвестицій­ного проекту, можна поділити на 13 груп:

1. Місце розташування (місце реалізації проекту);

2. Масштаб проекту, можливість збільшення масштабу ви­робництва;

3. Технологія;

4. Обладнання, організація його експлуатації та ремонту;

5. Інфраструктура;

6. Схема підприємства;

7. Організація підготовки і здійснення проекту;

8. Графік виконання проекту;

9. Підготовка та освоєння виробництва;

10. Забезпечення якості;

11. Розрахунок витрат на виконання проекту;

12. Матеріально-технічне постачання;

13. Поточні витрати виробництва та збуту.

Вплив на довколишнє середовище є одним з найпоши­реніших зовнішніх факторів у проектах як дер­жавного, так і приватного сектора.

Впливи на довколишнє середовище досить неоднозначні і не завжди легко піддаються звичайному аналізу з позицій витрат і вигід проекту. Екологічний аналіз посідає особливе місце в про­ектному аналізі. Це місце зумовлене двома причинами: 1) недо­статньою вивченістю взаємовідношення між діяльністю людини та довколишнім середовищем; 2) багато ухвалюваних еколо­гічних рішень призводять до незворотних змін у природі.

Масштаб та обсяг необхідної оцінки впливу проекту на до­вколишнє середовище обумовлюються масштабом і обсягом змін у довколишньому середовищі, очікуваних у зв»язку з проектом. Деякі проекти є безпечними для довколишнього середовища. Наприклад, проекти в галузі охорони здоров»я часто приводять до поліпшення довколишнього середовища, особливо, якщо во­ни включають в себе заходи по очищенню води та видаленню твердих відходів. У таких ситуаціях фактори довколишнього се­редовища мають бути взяті до уваги, але робиться це в рамках стандартного процесу підготовки й експертизи і окрема оцінка впливу на довколишнє середовище звичайно не потрібна.

Інші проекти можуть мати негативний вплив на довколишнє середовище тимчасового або минущого характеру. Наприклад, будівництво підземних трубопроводів може справити негатив­ний ефект під час будівництва, але не спричиняється до довго­строкових змін у природному середовищі в місці проходження трубопроводу. Ремонт і реконструкція існуючих споруд також може мати негативний ефект. У таких ситуаціях екологічний аналіз має важливе значення.

Метою екологічного аналізу інвестиційного проекту є нане­сення потенційної шкоди довколишньому середовищу під час здійснення та експлуатації проекту і визначення заходів, необ­хідних для її пом»якшення або запобігання їй [5, c. 67].

Найскладнішим завданням економіста чи відповідальної за проект особи є вибір тих екологічних або пов»язаних з природ­ними ресурсами наслідків, які слід включити до аналізу, а також їх кількісний і грошовий вираз. Аналітик повинен розглянути кожну проблему, прийняти рішення, ідентифікувати важливі наслідки і однозначно висловити свої думки.

Процедура відбору найбільш суттєвих наслідків базується на оцінці змін у продуктивності ресурсів та має бути відображена у ринкових цінах.

Наприклад, розташування виробництва, пов»язаного з видо­бутком чи переробкою корисних копалин, може змістити ло­кальну систему рибальства вниз за течією ріки або порушити існуючу сільськогосподарську діяльність. При цьому визначити й оцінити зміну виловів чи врожаїв необхідно саме при аналізі проекту. Зміни в кількості та якості води вниз за течією ріки і вплив цього на рослинність або зміна стану прибережних морсь­ких зон є наслідками другого порядку. Наслідки такого роду мо­жуть бути дуже важливими і екологічно, і економічно, але ана­літикові слід почати з оцінки можливих наслідків проекту, що відбуватимуться у рибному та сільському господарствах.

Аналітик повинен завжди дивитись і на аспект витрат, і на аспект вигід будь-якої дії та підходити до своїх оцінок найбільш доступним і економічним способом. Цінність удосконаленого очищення промислових стоків має розглядатись як в аспекті без­посередніх витрат (головним чином на будівництво, монтаж, екс­плуатацію, обслуговування та ремонт), так і в аспекті «виключе­них витрат», тобто вигід від зменшення витрат на очищення во­ди нижче за течією або зниження забруднення. Різниця між ви­годами (виключеними витратами) і фактичними витратами є відправною точкою для виміру змін. Якщо ухвалюється рішення досягти зниження забруднення, навіть якщо вигоди не підда­ються прямому виміру, підходом може бути аналіз ефективності витрат.

Оцінка екологічних наслідків — складне, але варте зусиль завдання. Якщо очікуваний життєвий період цих наслідків мен­ший, ніж «нормальний життєвий цикл проекту», проблеми немає — екологічні наслідки можна включити до стандартного фінан­сового аналізу.

Метою комерційного аналізу інвестиційного проекту є оцін­ка інвестиції з погляду перспектив кінцевого ринку для продук­ції чи послуг.

Завданнями комерційного аналізу є відповіді на питання:

— якими є характеристики ринку, де реалізуватиметься про­дукція або послуги проекту;

— за якою ціною продаватимуться продукція чи послуги;

— які заходи з управління маркетингом треба буде здійсни­ти для виведення продукції чи послуг на ринок і яка вартість цих заходів.

Для розв»язання завдань, які ставить перед комерційним аналізом проектне планування, використовуються ефективні підходи до оцінки ціни, попиту і пропозиції, розроблені світовою практикою. Передбачається також, що протягом часу здійснення проекту застосовується стратегія активного впливу на ринок, яка характеризується відмовою від практики пасивного присто­сування до ринкових умов і переходом до політики впливу на ринок конкретного споживача продукції. Комерційний аналіз ураховує, що орієнтація па ринок збуту є дуже важливою озна­кою маркетингової стратегії управління інвестиційним проектом і виражається в перенесенні центрів економічних рішень у збу­тові ланки, 3 цього випливає, що основними об»єктами вивчення і впливу стають споживач, конкурент, кон»юнктура ринку, якісні характеристики товару, умови руху товару та заходи по просу­ванню товару на ринок.

Комерційний аналіз грунтується на п»яти основних підходах, згідно з якими організації ведуть свою промислово-ринкову діяльність [6, c. 138]. Це такі концепції:

вдосконалення виробництва;

вдосконалення товару;

інтенсифікація комерційних зусиль;

маркетинг;

соціально-етичний маркетинг.

Ці концепції уособлюють різні періоди в економіці розвину­тих капіталістичних країн і мають загальну тенденцію — перене­сення акценту з виробництва й товару на комерційні зусилля, але разом з тим всі вони тією чи іншою мірою можуть бути за­стосовані в промислово-ринковій діяльності підприємств і ор­ганізацій у державах з перехідною економікою та при ко­мерційному аналізі інвестиційних проектів. Залежно від існую­чого на ринку попиту і пропозиції на певний товар, а точніше, від їх співвідношення, розрізняють «ринок продавця» і «ринок покупця». Перший утворюється тоді, коли попит значно переви­щує пропозицію. Збут не вимагає від продавця особливих зу­силь. Другий виникає, коли пропозиція перевищує попит. Це змушує продавця вживати певних заходів для збуту товару. Для ринку країн з перехідною економікою на початкових етапах вла­стивий перший тип ринку, але тенденції в світовій економіці підтверджують відносну нетривалість його існування. Ця обста­вина, а також те, що продукція певної частини інвестиційних проектів призначена на експорт і продаватиметься на ринках розвинених капіталістичних країн, зумовлюють необхідність за­стосовувати інструментарій та ринкові прийоми, властиві для сформованих ринків, — концепції маркетингу і соціально-етич­ного маркетингу. Звісно, це не виключає застосування в обгрун­тованих випадках інших ринкових концепцій. Їх застосування та поєднання значною мірою залежать і від виду товару, і від кон­кретного ринку. Слід ураховувати, що застосування тієї чи іншої концепції зумовлює використання певного набору вихідних пе­редумов і ринкових прийомів для аналізу ринку, а також пев­ного типу ринкової політики. Таким чином, правильність застосування ринкових прийомів забезпечить прийнятну точність одержаних показників і необхідний вплив на поведінку рин­кових факторів у перебігу здійснення проекту.

Метою соціального аналізу є визначення прийнятності варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення регіону, де здійснюється проект, розробка стратегії реалізації проекту, що дає змогу здобути підтримку населення, досягти цілей проекту та поліпшити характеристики його соціального середовища.

Підготовка соціальних аспектів проекту потребує розробки заходів стимулювання позитивних змін у соціальному середовищі проекту. Всебічний підхід до оцінки проекту передбачає визначення впливу проекту на людей, що беруть у ньому участь, користуються його результатами, одержують відповідні вигоди, на виробників, постачальників та інших учасників проекту. Доволі часто нехтування соціальних аспектів проекту призводить до невдач, оскільки він заходить у суперечність з традиційними цінностями, не бере до уваги соціальну організацію людей, їх мотивацію до реалізації проекту.

Проектуючи нову діяльність, слід дати відповіді на такі запитання:

1.     Як впливатиме проект на соціальну систему?

2.     Які зміни в соціальному середовищі спричинятиме реалізація проекту?

3.     Яким може бути вплив соціальної системи на можливість реалізації проекту та одержання очікуваних результатів?

Проведення соціального аналізу ускладнюється неможливістю кількісної характеристики  багатьох соціальних змін та результатів, що супроводять проект. Оцінка результатів проекту різними соціальними групами може бути діаметрально протилежною, оскільки йдеться про суб’єктивні інтереси. А через те, що в суспільстві часто доволі складно досягти балансу інтересів, аналітики стоять перед проблемою, чиїм інтересам, якій соціальній групі віддати перевагу.

Проблема суб’єктивності оцінок знаходить свій вияв і в збиранні, опрацюванні та аналізі інформації, яка лежить в основі прийняття проектних рішень. Тому рішення по оцінці соціальних аспектів проектування значною мірою залежать від соціальної і культурної орієнтації розробників проекту. Адже саме їм необхідно визначити наслідки й результати проекту, обрати критерії порівняння, виробити процедуру розробки рішення, визнати необхідність колегіальності прийняття рішень.

Соціальний аналіз не обмежується оцінкою можливості реалізації проекту в певному соціальному середовищі, його адаптації. Його рамки набагато ширші, оскільки соціологи проекту мають з’ясувати, чи зможе проект сприяти соціальному розвиткові суспільства.

 

 


2. Задача 6

 

Визначити інвестиційний грошовий потік інвестиційного проекту за даними таблиці 1. Розрахувати граничний щорічний ануїтетний потік вигід, який забезпечить прийняття проекту за критерієм чистої дисконтованої вартості за умови, що прогнозна ліквідаційна вартість дорівнюватиме нулю.

Таблиця 1

Балансова

вартість

ОВФ на

початок

року,

тис. грн.

Витрати

(без ПДВ) за

проектом

на поліпшення ОВФ, тис. грн.

Доходи від

продажу

старих

ОВФ,

тис. грн.

Балансова

вартість

старих

ОВФ,

тис. грн.

 

 

Витрати (без ПДВ) на придбання нових

капітальних активів та

збільшення

потреби в ЧРК, тис. грн.

Річна

дисконтна

ставка, %

Життєвий цикл

проекту,

років

 

 

 

 

300

 

50

 

300

 

300

 

600

 

13

 

7

 

 

Розв’язування

 

Протягом року витрати по інвестиційному проекту складуть: 

витрати (без ПДВ) за проектом на поліпшення ОВФ +

Отже, граничний щорічний потік вигід, який забезпечить прийняття проекту за критерієм чистої дисконтованої вартості, буде рівний 146,972 тис. грн.

 

 

 


3. Задача 16

 

Визначте паритетну ціну експорту продукції проекту “у воріт фірми” в національній валюті, якщо ціна продукції CІF 500 тис. доларів, витрати на страхування та транспортування 100 тис. доларів, витрати вітчизняного виробника на збут та транспортування в країні 200 тис. доларів. Офіційний курс національної валюти завищено на 15% встановлено на рівні 1 національна грошова одиниця: 0,6 долару.

 

Розв’язування

Ціна товару з урахуванням того, що ціна продукції CІF 500 тис. доларів, витрати на страхування та транспортування 100 тис. доларів, витрати вітчизняного виробника на збут та транспортування в країні 200 тис. доларів, складе

800/0,51 = 1568,63 грн.

 

 

 

 

 


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

4.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

5.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

6.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

7.     Єрмоленко М.М., Плужников І.О. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч.посібник. – К.: НАУ, 2004. – 156 с.

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , | Добавить комментарий

Інвест аналіз НАУ _нвестування В7

Зміст

 

1. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій. 3

 

2. Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні8

 

3. Завдання 3. 16

 

4. Завдання 4. 17

 

Список використаних джерел. 19


1. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій

 

У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як «міжнародні інвестиції». Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов»я­зань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передба­чає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими тех­нологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного паке­та акцій у закордонному виробництві [4, c. 67]. Внаслідок високого рівня зобов»я­зань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних опе­рацій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації про­дукції фірми. Наприклад, фірма «Кока-Кола» використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва безалкогольних напоїв, оскільки це дає змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма має також прямі капіталовкладення в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене.

Коли дві або більше організацій мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном «спільне підприємство» (Jointventure). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як «змішане підприємство» (mixedventure), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад «Міжнародні авіалінії України».

Для значної кількості американських фірм рівень продажу продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. «Кока-Кола» виробляє за кордо­ном близько 70 % обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування вро­жаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.

До «портфельних» інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов»язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. Іноземні «портфельні» інвестиції важливі май­же для всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одер­жання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіта­ловкладень. Вони також використовують позики різних країн [2, c. 87].

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордо­ном пов»язана з використанням двох основних форм ведення міжнарод­ного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між краї­нами. Інші форми ведення бізнесу — ліцензування і укладення кон­трактів «під ключ» — не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного підприємства (усіма або частиною активів). У результаті інве­стування іноземна особа може одержати контроль над підприємством.

Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли інвестиції перемішуються через кордон. Наприклад, центральний офіс підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій країні, а його акціонери (засновники) бути при цьому громадянами третьої країни. Визначити місце реєстрації підприємства звичайно неважко. Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством або контролюють його діяльність. Коли інвестор є влас­ником усіх активів підприємства з іноземними інвестиціями, як прави­ло, не виникає питання про те, хто є власником і хто здійснює кон­троль. Але в міру того як відсоток акцій, який перебуває в руках інозем­них інвесторів, зменшується, складнішим стає питання про контроль. Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і перебуває під його контролем. Якщо ж в руках інвестора знаходиться половина акцій, важко з впевненістю сказати, хто контролює підприєм­ство. Інвестор із п»ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може кон­тролювати підприємство, але він може здійснювати контроль над підприємством. Усе залежить від того, наскільки інші акціонери підпа­дають під вплив цього інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як 49 % в акцій підприємства), одержати кон­троль над підприємством можна в результаті продуманої політики у відно­синах з іншими акціонерами.

Іноземні інвестиції здійсню­ються різними способами, серед яких, наприклад:

— створення дочірньої компанії за кордоном, створення спільних підприємств, придбання вже існуючого іноземного підприємства, вне­сення капіталу в іноземне підприємство, що вже існує;

придбання нерухомості за кордоном;

-придбання цінних паперів, емітованих іноземною особою. Оскільки існує багато різних способів інвестування, то і способи його регулювання теж можуть бути різними.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
- іноземної валюти,  що  визнається  конвертованою Національним банком України;
- валюти України   -  при  реінвестиціях  в  об''єкт  первинного інвестування чи в будь-які інші об''єкти інвестування відповідно до законодавства   України   за  умови  сплати  податку  на  прибуток (доходи);
- будь-якого  рухомого  і  нерухомого майна та пов''язаних з ним майнових прав;
- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді  юридичної особи,   створеної   відповідно   до   законодавства  України  або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
- грошових вимог   та  права  на  вимоги  виконання  договірних зобов''язань,  які  гарантовані  першокласними  банками   і   мають вартість  у  конвертованій валюті,  підтверджену згідно з законами (процедурами)  країни  інвестора  або  міжнародними  торговельними звичаями;
- будь-яких прав інтелектуальної  власності,  вартість  яких  у конвертованій  валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями,  а також підтверджена експертною оцінкою в Україні,  включаючи легалізовані на території України авторські права,  права на винаходи,  корисні моделі,  промислові  зразки,  знаки для товарів і послуг,  ноу-хау тощо;
- прав на здійснення господарської діяльності,  включаючи права на  користування  надрами  та  використання  природних   ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами  (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
- інших цінностей відповідно до законодавства України.
Іноземні інвестиції  можуть  здійснюватися  у  таких  формах [6, c. 19]:
- часткової участі  у  підприємствах,  що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами,  або придбання частки діючих підприємств;
- створення підприємств,   що   повністю   належать   іноземним інвесторам,  філій  та  інших  відокремлених підрозділів іноземних юридичних  осіб  або  придбання  у  власність  діючих  підприємств повністю;
- придбання  не  забороненого  законами  України  нерухомого чи рухомого   майна,   включаючи   будинки,   квартири,   приміщення, обладнання,  транспортні засоби та інші об''єкти власності,  шляхом прямого  одержання  майна  та  майнових  комплексів  або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
- придбання  самостійно  чи за участю українських юридичних або фізичних  осіб  прав  на  користування  землею   та   використання природних ресурсів на території України;
- придбання інших майнових прав;
- господарської  (підприємницької) діяльності  на  основі  угод про розподіл продукції; 
- в інших  формах,  які не заборонені законами України,  в тому числі без створення  юридичної  особи  на  підставі  договорів  із суб''єктами господарської діяльності України.
Іноземні інвестиції  можуть  вкладатися  в  будь-які об''єкти, інвестування в які не заборонено законами України.


2. Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні

 

Ефективне регулювання фінансового ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики по розбудові фінансового сектора економіки України. Фінансовий сектор має стати, насамперед, каталізатором економічного зростання, одним із чинників забезпечення суверенітету та реалізації національних інтересів. Державне регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг повинні сприяти перетворення фінансового сектора в потужного фінансового посередника.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Надійне і ефективне регулювання і, у свою чергу, впевненість, яку воно приносить, є важливими для цілісності, зростання і розвитку ринків фінансових послуг [3, c. 97].

Ефективний нагляд за ринком фінансових послуг є ключовим елементом сильного економічного середовища, в якому фінансова система відіграє основну роль щодо здійснення платежів і перерозподілу капіталів. Ефективний нагляд за діяльністю на ринку фінансових послуг є важливим інструментом, яким ринок сам себе забезпечити не може, а разом з ефективною макроекономічною політикою є основним для фінансової стабільності в Україні.

Об»єктивна потреба у створенні ефективної системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг в Україні визначає необхідність розробки даної Концепції. Метою Концепції є оцінка сучасного стану регулювання фінансових ринків в Україні, визначення концептуальних засад державної політики по регулюванню фінансового ринку та нагляду за фінансовими установами в Україні, розробки заходів щодо розвитку ефективної системи регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг небанківських фінансових установ.

Метою державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні є:

·   проведення єдиної державної політики у сфері надання фінансових послуг; захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг, застосування до винних осіб санкцій за порушення законодавства;

·   вирішення стратегічних системних питань розвитку ринку фінансових послуг в Україні;

·   забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку фінансових послуг та захисту прав його учасників;

·   координація діяльності органів державної влади з питань регулювання та нагляду за функціонування в Україні фінансових установ та надання ними фінансових послуг;

·   контролю за прозорістю та відкритістю ринку фінансових послуг;

·   дотримання учасниками ринку фінансових послуг вимог законодавства;

·   розвитку добросовісної конкуренції на ринку фінансових послуг.

·   сприяння адаптації національного ринку фінансових послуг до міжнародних стандартів.

Функції державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні

·   Державна реєстрації фінансових інститутів

·   Ліцензування

·   Нормативно-правове регулювання

·   Контроль

·   Нагляд

·   Застосування заходів державного примусу.

Форми державного нагляду за наданням фінансових послуг:

·   ліцензування господарської діяльності з надання фінансових послуг;

·   нагляду за дотриманням учасниками ринку фінансових послуг вимог законодавства;

·   розкриття інформації фінансовими установами про себе та свої послуги;

·   звітність фінансових установ;

·   запобігання небажаним подіям у сфері фінансових послуг, що можуть можуть мати негативний вплив на ринок фінансових послуг або можуть завдати істотної шкоди вкладникам або національним інтересам України;

·   застосування заходів для припинення порушень порядку надання фінансових послуг та застосування передбачених законами санкцій за такі порушення.

Принципи регулювання та нагляду за фінансовим сектором в Україні повинні враховувати міжнародні фінансові стандарти принципового значення. Це, насамперед:

1.                Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання (BIS),

2.                Директива Ради 92/30/ЄЕС про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі;

3.                Цілі та принципи регулювання ринку цінних паперів. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1998 рік;

4.                Директива Ради 93/6/ЄЕС про достатність капіталу інвестиційних фірм та кредитних установ;

5.                Директива Ради 93/22/ЄЕС про інвестиційні послуги на ринках цінних паперів;

6.                Принципи регулювання схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1994 рік;

7.                Принципи нагляду за операторами схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1997 рік;

8.                Ключові принципи страхової діяльності. Документи Міжнародної асоціації органів по нагляду за страховою діяльністю (IAIS), 2000 рік;

9.                Нагляд за фінансовими конгломератами. Документи Об’єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік;

10.            Концентрація ризиків. Документи Об’єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік/

Ключові принципи регулювання ринків фінансових послуг базуються на трьох цілях регулювання. Три основні цілі регулювання ринків фінансових послуг – це [6, c. 147]:

захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;

зниження системних ризиків.

Принципи, що стосуються регуляторів.

                   Обов‘язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об‘єктивно визначеними.

                   Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень.

                   Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження.

                   Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання.

                   Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.

Принципи саморегулювання.

                   Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов‘язки, пов‘язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків.

                   СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов‘язків.

Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

        Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду.

        Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування.

        Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.

        Регулятори повинні мати право ділитися інформацією — як відкритою, так і закритою для громадськості — з внутрішніми і закордонними партнерами.

        Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією — як відкритою, так і закритою для громадськості — з внутрішніми і закордонними партнерами.

        Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень.

        Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.

        Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг.

        Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструметів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим.

        Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.

        Принципи для інститутів колективного інвестування .

        Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників.

        Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів.

        Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті.

        Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інститута колективного інвестування.

        Принципи для ринкових посередників.

        Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників.

        Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників.

        Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.

        Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.

Принципи для вторинного ринку.

                   Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду.

                   Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об‘єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.

                   Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами.

                   Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі.

                   Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов‘язань і підриву ринку.

                   Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструметами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.

Головною метою органів державної влади по нагляду за діяльністю на ринку фінансових послуг має стати впевненість у тому, що фінансові установи функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, що виникають у їх бізнесі.

При відпрацюванні основних принципів ефективного нагляду за фінансовими установами були наступні положення:

— основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для інвесторів, вкладників та інших кредиторів, споживачів фінансових послуг вцілому, а також підтримка довіри до фінансового ринку;

— органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного управління у фінансових установах, а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

— для ефективного виконання своїх обов»язків наглядові органи повинні мати операційну незалежність, засоби і повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для правозастосування;

— органи нагляду повинні повністю розуміти природу фінансових та контролювати, наскільки це можливо, ризики з якими стикаються фінансові установи;

— ефективний нагляд за фінансовими установами вимагає оцінки рівня ризику окремих фінансових інститутів і, відповідним чином, розподілу ресурсів;

— органи нагляду повинні бути впевнені у тому, що ресурси фінансових установ (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

— необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних фінансових операціях.

Нагляд повинен створювати ефективну та конкурентноздатну фінансову систему, яка б реагувала на потреби населення в наданні якісних фінансових послуг за розумну вартість. Завжди існує взаєморівновага між рівнем захисту, який пропонує нагляд, та вартістю фінансової діяльності посередників. Чим нижче ступінь сприйняття ризику фінансовими установами і фінансовою системою, тим більше дієвим повинен бути нагляд.


3. Завдання 3

 

Компанія виплачує дивіденди за рік 500 грн. Норма поточної дохідності акції даного типу 15%. Визначити поточну ринкову ціну акції.

 

Розв’язування

Отже, поточна ринкова ціна акції складає 3333,33 грн.

 

 

 


4. Завдання 4

 

Для здійснення інвестиційного проекту необхідно 2,5 млрд. грн. Підприємство має один млрд. грн. валового прибутку. Рентабельність власного капіталу складає 100% за рік. На 500 млн. грн. укладено кредитний договір під 120% річних строком на один рік. Непрямі витрати на укладення кредитного договору складають 5%. Податок на прибуток — 30%.

Рівень дивідендів для можливого залучення акціонерного капіталу повинен складати не менше 125% річних.

Постійні витрати підприємства складають 340 млн. грн. Визначити вартість фінансування інвестиційного проекту.

 

Розв’язування

Отже, валовий прибуток становитиме

2,5 – 0,6 – 1,65625 – 0,34 = -0,09625 – тобто інвестиційний проект збитковий.

 


Список використаних джерел

 

1.     Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Богатин Ю.В., Швандар В.А. Инвестиционный анализ: Учебное пособие для вузов. — М: «ЮНИТИ-ДАНА», 2000. — 286 с.

3.     Гойко А.Ф. Метода оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації. К.: «ВІРА-Р», 1999. — 320 с.

4.     Загородній    А.Г.,    Стадницький    ЮЛ.    Менеджмент    реальних інвестицій: Навч. посібник. — К.: Т-во «Знання»; КОО, 2000. — 209 с.

5.     Игошин      Н.В.      Инвестиции.      Организация     управления      и финансирование: Учебник для вузов. — М.: Финансы, 1999. — 413 с.

6.     Инвестиции в Украине / Под ред. С.И.Вакарина. — К.: Конкорд, 1996.-94 с.

7.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

8.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

9.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , | Добавить комментарий