Методи аналізу Задача Ек анал_зи В6

Зміст

1. Класифікація методів і прийомів економічного аналізу. 3

2. Задача 6. 16

Список використаних джерел. 18

1. Класифікація методів і прийомів економічного аналізу

Метою фінансового аналізу є отримання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків та збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами та кредиторами. При цьому аналітика та менеджера можуть цікавити як поточний стан підприємства так і його проекція на найближчу або більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Але не лише часові межі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу. Вони залежать також від цілей суб’єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

— балансу (форма №1);

— звіту про фінансові результати (форма №2);

— звіту про рух грошових коштів (форма №3);

— звіту про власний капітал (форма №4);

— дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємопов’язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу і пасиву і свідчить про те, як певний час розподілено активи і пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залучено капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

  • Оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
  • Оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;
  • Прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Вихідною базою фінансового аналізу виступають дані бухгалтерського обліку та звітності, аналітичний перегляд якого повинен відтворити всі аспекти господарської діяльності та здійснених операцій у формі руху капіталу.

Фінансовий аналіз – це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки та відображення у фінансових звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 – П(С)БО 1, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.09.99 № 87. Дане положення визначає:

  • Мету фінансових звітів;
  • Їх склад;
  • Звітний період;
  • Якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання звітів;
  • Вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

 

Таблиця 1.1

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Користувачі звітності

Інформаційні потреби

Інвестори, власники

Придбання, продаж та володіння цінними паперами 

Участь у капіталі підприємства

Оцінка якості управління

Визначення суми дивідендів

Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємства
Банки, постачальники та інші кредитори Забезпечення забов’язань підприємства 

Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої забов’язання

Замовники Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої забов’язання
Працівники підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої забов’язання 

Забезпечення зобов’язань підприємства перед працівниками

Органи державного управління Формування макроекономічних показників

 

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:

  • Баланс;
  • Звіт про фінансові результати;
  • Звіт про рух грошових коштів;
  • Звіт про власний капітал;
  • Примітки до звітів.

Інші звіти (н-д, звернення ради директорів до акціонерів), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю. Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Головний принцип вивчення фінансових звітів – це дедуктивний метод, тобто від загального до часткового. Даний метод потрібно використовувати багаторазово. В ході даного аналізу відтворюється історична та логічна послідовність господарських фактів та подій, спрямованість та сила їх впливу на результати діяльності.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1.2).

 

Таблиця 1.2

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності Зміст Використання інформації
Баланс Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, на дату балансу Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому
Звіт про фінансові результати Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період Оцінка та прогноз: прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат
Звіт про власний капітал Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства
Примітки Вибрана облікова політика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов’язкова за П(С) БО. 

Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її зрозумілості

Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання; діяльності підрозділів підприємства тощо.

 

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО  передбачає наявність у ній даних про: підприємство, дату звітності та звітний період, валюту звітності та одиницю її виміру, відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди, облікову політику підприємства та її зміни, аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів, консолідацію фінансових звітів, припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності, обмеження щодо володіння активами, участь у спільних підприємствах, виявленні помилки та пов’язані з ними коригування, переоцінку статей фінансових звітів, іншу інформацію.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу[1]:

1)     горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. При горизонтальному аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) з  показниками попереднього періоду;[2]

2)     вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Найчастіше використовують для структурного аналізу активів та пасиву за балансом (форма №1), структурного аналізу грошових потоків за звітом про рух грошових коштів (форма №3).

3)     трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції ди­наміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану. При трендовому аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) за ряд попередніх періодів (3 – 5 років);

4)     аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників. Фінансові коефіцієнти є вихідною базою для наступного факторного аналізу фінансового стану підприємства. Вихідні  дані для розрахунків беруться з балансу (форма №1) та звіту про фінансові результати (форма №2).

5)     порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведе­них показників звітності за окремими показниками самого під­приємства та його дочірніх підприємств (філій), а також між­господарський аналіз показників даної фірми порівняно з показника­ми конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками. Дані підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) порівнюються з даними підприємств конкурентів та  середньогалузевими та середніми показниками за статистичними збірниками;

6)     факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єд­нують у загальний результативний показник. Для виявлення впливу факторів використовуються як дані фінансової звітності підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) так і дані синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку підприємства (Головна книга, журнали-ордери).

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації ме­тодів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких ана­літичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих на­лежать такі методи:

—         експертних оцінок і сценаріїв. Сутність його полягає у збиранні думок спеціалістів щодо поставленої проблеми, подальше опрацювання їх і використання в аналітичній роботі. Для оцінювання думок експертів про ступінь важливості впливу факторів найчастіше використовують анкетне ранжироване опитування.[3]

—         психологічні. Найбільш популярні —  “мозкова атака”, “мозковий штурм”, “Дельфи”, ПАТТЕРН тощо.

—         морфологічний. Даний метод базується на використанні морфологічних матриць, з допомогою яких забезпечується системний пошук взаємозв’язків між всіма її елементами  в межах проблеми, що вивчається;

—         порівняльні. Кожен показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному дослідженні, мають значення лише  в порівнянні із відомими показниками і цифрами. При застосуванні цього прийому аналізований показник порівнюють з базовим;

—         побудови системи показників. Цей метод використовується для здійснення умови зіставлення. Перерахунок показників полягає у корегуванні показника. Коригуються і перераховуються показники при аналізі виконання плану, динаміки за ряд років, двох підприємств, закордонного досвіду, при аналізі впливу цінового механізму, інфляції;

—         побудови системи аналітичних таблиць. Таблиці широко застосовуються для унаочнення методики аналітичних розрахунків, отриманих результатів аналізу, групування показників і виявлення резервів. За допомогою таблиць краще сприймається аналітична інформація при вивченні явищ і процесів за допомогою згрупування показників і цифр, розташованих в певному порядку. Таблиця є раціональнішою, компактнішою, яскравішою формою відображення аналітичного процесу, ніж текстовий варіант викладення аналітичного матеріалу.

Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залеж­ності, тобто методи:

—         ланцюгових підстановок. Ґрунтується на отриманні ряду коректованих значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів-співмножників фактичними;[4]

—         арифметичних різниць. Застосовують цей метод для розрахунку впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних та змішаних моделях. При його використанні спочатку знаходять абсолютні відхилення по кожному фактору. Потім величину впливу факторів обчислюють множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів;

—         балансовий. Застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов’язаних  економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Найбільше він використовується у фінансовому аналізі;

—         виокремлення ізольованого впливу факторів. Дає  можливість на основі знань економічної теорії упорядкувати аналіз, сприяє комплексному розгляду факторів впливу, вказує на значимість кожного з них, є основою математичного моделювання взаємозалежності різних показників і факторів;

—         відсоткових чисел. Величина, отримана в результаті співставлення двох однорідних показників, один з яких приймається за одиницю, називається коефіцієнтом. Особливою формою відносних величин є відсотки, при яких базисна величина приймається не за 1, а за 100;

—         диференційний. Використовують формулу повного диференціала для розрахунку окремих факторів на зміну узагальнюючого  показника;

—         інтегральний. Використання даного способу дозволяє отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів в порівнянні з способами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць і уникнути неоднозначної оцінки впливу факторів тому, що в даному випадку результати не залежать від місцезнаходження факторів в моделі, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розкладається між ними порівну;

—         логарифмічний. На відміну від інтегрального метода при логарифмуванні використовуються не абсолютні прирости показників, а індекси їх приросту

—         простих і складних відсотків. Концепція впливу факторів в часі відіграє основоположну роль в практиці фінансових розрахунків;

—         дисконтування. Використовується для вираження майбутнього доходу в поточній вартості.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і тради­ційні методи економічної статистики (середніх та відносних вели­чин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореля­ційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод голов­них компонентів).

Фінансовий аналіз проводиться також за допомогою різного типу моделей, що дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.[5]

Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які  уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов’язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного періоду).

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватись одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про облікову політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів.

Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, заливається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їх кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кож­ному конкретному випадку.

 


2. Задача 6

Інтегральним методом і методом кінцевих різниць визначити ступінь впливу на обсяг виробництва продукції зміни кількості відпрацьованих всрстато-годин та середньої виробітки за одну верстато-годину. За результатами аналізу зробити висновки, виходячи з наведених даних:

Показник Ол. фіз. вел. За планом Фактично
Обсяг виробництва готової продукції шт. 

 

13650 

 

14210 

 

Кількість відпрацьованих верстатогодин год. 

 

10500 

 

10560 

 

. . .

Отже, загальний обсяг випуску продукції збільшився на 560 шт за рахунок:

•   зміни кількості відпрацьованих верстатогодин на 60 год. – 79,368  шт. (78 шт.),

•   зміни виробництва продукції за годину на 0,05 шт/год  –  480,168  шт. ( 481,536  шт).

 

 

 

 

 

 

 

 


Список використаних джерел

 

  1. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. носіб.- К.: МАУП, 2001. С 40-42.
  2. Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1999, С. 59.
  3. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.
  4. Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. — Минск: ООО «Новое знание», 2001. – 668 с.
  5. Ткаченко Н. М. Економіко-правовий характер власного капіталу: функції і
  6. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: Инфра-М, 2000, С. 98.
  7. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: Инфра-М, 1998, С. 68.
  8. Экономический анализ хозяйственной деятельности: Учебник для экон. вузов / Под ред. А. Д. Шеремета. – М.: Экономика, 1979. – 376 с.

 

 


[1] Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 2000, стор. 285.

[2] Бланк И.А. Финансовый менеджмент. К.: Ника-Центр Эльга, 2001. — С. 29.

[3] Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- С. 48.

 

[4] Экономический анализ хозяйственной деятельности: Учебник для экон. вузов / Под ред. А. Д. Шеремета. – М.: Экономика, 1979. – С. 32.

[5] Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1999, С. 59.

 

Запись опубликована в рубрике аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи с метками , , , , , , , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *