Зміст

 

 

 

1. Економічна сутність діяльності банків на ринку капіталів. 3

 

2. Задача 1. 11

 

3. Задача 2. 15

 

4. Задача 3. 17

 

5. Задача 4. 19

 

Список використаних джерел. 24

1. Економічна сутність діяльності банків на ринку капіталів

 

Ринок капіталів — це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об»єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшен­ню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню ос­новного капіталу [3, c. 121].

Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об»єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінан­сового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення коротко­строкових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позиково­го і банківського капіталів, комерційного і банківського кре­дитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Як засвідчує світовий досвід, в умовах розвинутої ринкової економіки саме комерційні банки мають виступати у ролі органі­заторів та фінансових ініціаторів здійснення великих інвестицій­них проектів та програм. Лише вони здатні відігравати вирішаль­ну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, висту­паючи як провідники, а в ряді випадків — як фінансові гаранти вживаних інвестиційних заходів.

Банківська діяльність на ринку проектного фінансування рег­ламентується Законом України «Про банки та банківську діяль­ність». Роль банків у проектному фінансуванні надзвичайно ве­лика, проте основна їх роль визначається через надання інвес­тиційного кредиту.

Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціа­лізовані — інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсаль­ні — комерційні банки. Умови, якими повинні керуватися всі бан­ки, — типові [6, c. 284]:

1) обов»язкове розроблення та здійснення комплексу заходів з кредитування інвестиційних проектів, а саме: залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних та вітчизняних банків, міжнародних фінансових орга­нізацій, суб»єктів підприємницької діяльності та приватних осіб; експертна оцінка інвестиційних проектів, розроблення методів та критеріїв відбору об»єктів кредитування; розроблення разом з по­зичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів та вибір прийнятних форм кредитування; розроблення механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;

2) співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними ін­весторами з питань організації інвестиційного кредитування;

3) розроблення та здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк виступає основним менеджером (агентом) або кредитором.

Комерційні банки:

— надають банківські кредити для фінансування інвестицій­них проектів;

— здійснюють лізингові операції;

— підтримують комерційне кредитування;

— видають гарантії учасникам інвестиційного проекту;

— здійснюють розрахунково-платіжні операції у рамках про­ектної діяльності;

— організовують спільне банківське кредитування проекту;

— фінансують проект через придбання паїв, акцій та облігацій компаній, що реалізують проект;

— надають послуги інвестиційного брокера;

— мобілізують фінансові ресурси для реалізації проекту мето­дом сек»юритизації;

— здійснюють фінансовий консалтинг.

Процес банківського інвестиційного кредитування є складною процедурою, яка включає в себе кілька послідовних взаємодопов­нюючих стадій:

1) розроблення основних напрямів роботи банку з інвестицій­ного кредитування на перспективу:

а) оцінка макроекономічної ситуації в країні в цілому, а також у регіоні роботи потенційних інвестиційних позичальників зокрема;

б) розроблення внутрішньобанківських нормативних докумен­тів з інвестиційного кредитування;

в) визначення лімітів на інвестиційне кредитування (для акціоне­рів, для нових та старих клієнтів, для певного виду кредиту тощо);

г) підготовка персоналу банку для роботи з інвестиційними позичками;

д) формування стратегії управління кредитними ризиками в процесі кредитуванні інвестиційних проектів;

2) обґрунтування банківського інвестиційного кредиту:

а) розгляд заявки на одержання інвестиційного кредиту позичальником;

б)  аналіз техніко-економічного обґрунтування об»єкта креди­тування (інвестиційного проекту);

в)  вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризиків щодо позички;

г) підготовка та укладання кредитної угоди;

3) контроль за цільовим використанням кредиту та його своє­часним погашенням (моніторинг інвестиційного кредиту):

а) перевірка цільового використання позичкових коштів на фінансування інвестиційного проекту протягом усього строку дії кредитної угоди;

б)  аналіз бухгалтерського балансу та фінансового стану пози­чальника протягом усього строку кредитування;

в) перевірка збереження застави;

г)перевірка виконання умов кредитної угоди та ін.

Одним з найважливіших питань у залученні фінансових ре­сурсів для реалізації інвестиційних проектів є видача банками учасникам проекту гарантій. На практиці існує дві форми надан­ня банками гарантій — прямі та непрямі.

Окреслимо прямі банківські гарантії.

Гарантії на користь кредитора:

1)  необмежені, тобто на весь термін кредитного договору на повну суму платіжних зобов»язань за договором;

2) обмежені як за часом, так і за обсягом зобов»язань, у тому числі:

— гарантія завершення робіт за проектом (до пуску об»єкта в експлуатацію);

— гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;

— гарантії покриття додаткових витрат позичальника з пога­шення кредитних зобов»язань на виробничій фазі у разі нестачі грошових потоків за проектом.

Гарантії на користь кредитора можуть бути як умовні (що пе­редбачають гарантійний платіж за умови надання гаранту всього комплекту документів, що підтверджують порушення зобов»я­зань позичальником), так і безумовні (платіж здійснюється за пер­шою вимогою кредитора).

Гарантії на користь замовника проекту:

— гарантія повернення авансу;

— тендерна гарантія;

— гарантія митного очищення будівельної техніки, що вво­зиться із-за кордону;

— гарантія належного виконання контракту.

Гарантія на користь підрядчика або постачальника як засіб забезпечення платежу у разі подання замовнику проекту комерцій­ного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежить від типу і умов гарантії (умовна, безумовна; обмежена, необмежена; та, що передається, та, що не передається; забезпечена, незабезпечена; відзивна, безвідзивна та ін.).

Непрямі гарантії надаються комерційними банками, як пра­вило, у формі довгострокових контрактів, а саме:

— контракти на реалізацію продукції, що вже випускається (не проектної) у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту (розширення, реконструкції виробництва тощо);

— додаткові контракти на реалізацію проектного продукту (типу «бери і плати», «бери або плати») як забезпечення банків­ського кредиту для фінансування проекту;

— довгострокові контракти на поставку виробничих ресурсів для забезпечення об»єкта інвестиційної діяльності (сировина, на­півфабрикати, енергоносії тощо).

Розрахунково-платіжні операції комерційних банків у рамках проектної діяльності також мають особливе значення, зокрема у разі використання акредитивної та інкасової форм розрахунків, банківського переказу, обслуговування учасників інвестиційного проекту із застосуванням інших форм розрахунків, зокрема з ви­користанням векселів, чеків та платіжних карток.

Організація спільного банківського інвестиційного кредитуван­ня передбачає участь банку в:

— організації синдикатного та консорціумного кредитів (банк-організатор);

— управлінні синдикатним та консорціумним кредитами (банк-менеджер);

— здійсненні платіжно-розрахункових операцій у рамках синдикату/консорціуму (банк — платіжний агент).

Фінансування проекту через придбання паїв, акцій та обліга­цій компанії, що реалізує проект, здійснюється через: участь у заснуванні проектної компанії через внесення паю в її капітал (закрите розміщення акцій); придбання акцій та облігацій на фон­довому ринку (відкрите розміщення акцій) [7, c. 147].

Послуги банку як інвестиційного брокера виявляються у сприянні проведенню емісії та розміщенню акцій, облігацій та інших цінних паперів з метою мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для реалізації інвестиційного проекту, у разі, якщо національне законодавство дозволяє таку операцію проводити комерційному банку. Наприклад, у США, цим займаються спеці­алізовані організації — інвестиційні банки.

Мобілізація банком фінансових ресурсів для реалізації інвес­тиційних проектів може здійснюватися за методом сек»юритизації.

Сек»юритизація — це операція з надання великим та автори­тетним банком позички (кредиту) компанії для фінансування проекту з наступною реалізацією відповідних активів (зобов»я­зань позичальника за кредитом) іншому кредитору — траст-компанії. Траст-компанія під придбані активи випускає та розмі­щує серед різних інвесторів так звані перехідні цінні папери (pass through securities), які забезпечені у кінцевому підсумку заставою компанії та які погашаються за рахунок коштів, що надходять від компанії за кредитним договором. Суть даної операції зводиться до покращання ліквідності балансу банку. Великі банки у даному разі виконують функцію ініціатора фінансування проекту (що при­носить їм дохід у вигляді комісійних за оцінку проекту, розроб­лення умов та надання кредиту). Операція сек»юритизації перед­бачає наявність крім банку-ініціатора і інших учасників, зокрема:

а) траст-компанії (купує у банку дебіторські рахунки за креди­том та випускає під них перехідні цінні папери);

б) інвестиційної компанії, яка розміщує вказані цінні папери;

в) страхової компанії, яка здійснює страхування випуску цін­них паперів;

г) інвесторів (купують цінні папери, кладучи гроші на рахунок траст-компанії; отримують відсотки за рахунок грошей, сплаче­них компанією банку-ініціатору; по завершенні строку кредитної угоди цінні папери викупаються траст-компанією у інвестора).

У процесі забезпечення інвестиційних проектів фінансовими ресурсами комерційні банки можуть здійснювати і фінансовий консалтинг, у який входить [8, c. 147]:

— підготовка на замовлення компанії — ініціатора проекту обґрунтування (техніко-економічного обґрунтування) інвести­ційного проекту або оцінки підготовленого обґрунтування;

— підготовка на замовлення компанії — ініціатора проекту та/або інших потенційних учасників інвестиційного проекту па­кета фінансових та інших документів, необхідних для початку реалізації проекту;

— здійснення фінансового моніторингу ходу реалізації проек­ту (на замовлення банку-кредитора, засновників проектної ком­панії або інших учасників проекту).

Таким чином, розглянувши роль комерційних банків у фінан­совому забезпеченні ресурсами інвестиційних проектів, ми мо­жемо визначити їх основні функції у цьому процесі:

— мобілізаційна — вибір найбільш ефективних джерел та спо­собів мобілізації інвестиційних ресурсів, залучення коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках для інвестування їх у націо­нальну економіку;

— експертна — вибір та експертиза інвестиційних проектів, розроблення методик і критеріїв оцінки їх з позицій інвестицій­ної привабливості, а також вибір банків, покликаних стати співкредиторами проекту;

— стимулювальна — розроблення та здійснення комплексу за­ходів з реалізації ефективних схем консорціального кредитування, в яких банк виступає в ролі головного реалізатора або кредитора;

— платіжна — організація проходження фінансових ресурсів, встановлення кореспондентських відносин, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, здійснення міжнародних розрахунків;

— контрольна — контроль за ефективним та цільовим вико­ристанням залучених коштів, видача гарантійних листів, поруч-ництв та інших зобов»язань, а також контроль за окупністю про­ектів та вчасним погашенням зобов»язань з боку позичальників.

Водночас, мобілізуючи внутрішні ресурси для фінансування інвестиційних проектів, комерційні банки можуть мати можли­вість прямого виходу на світовий фінансовий ринок з метою ма­сового залучення іноземного капіталу для реалізації інвестицій­них проектів; брати безпосередню участь у розробленні пілотних проектів та інвестиційних програм, здійснюваних з участю іно­земного капіталу; виконувати функції одного із фінансових аген­тів уряду, з тим щоб забезпечити ефективне та надійне розмі­щення зарубіжних інвестицій у національну економіку.

 

2. Задача 1

 

На підставі даних про господарську діяльність підприємства наведених в табл. 2.1 визначити:

— обсяг річного прибутку підприємства;

— параметри точки беззбитковості, результати обчислень параметрів точки беззбитковості представити  у графічному вигляді.

Таблиця 2.1

Дані про господарську діяльність підприємства

Параметри виробництва продукції					Визначити параметри точки беззбитковості
Обсяг виробництва	Кількість виробничих циклів протягом року	Ціна одиниці виробу	Постійні витрати (за один виробничий цикл)	Змінні витрати на одиницю виробу
шт.	разів	грн.	грн.	грн.
1400,00	4,00	25,00	3000,00	17,34	беззбитковий рівень ціни

 

 2. Визначити напрямок вкладання вільних коштів підприємства і суму прибутку від вкладення на підставі табл.. 2.2:

Таблиця 2.2

Вкладання вільних коштів підприємства

Обсяг вільних коштів	Термін розміщення коштів	Напрямки вкладання
		1. Депозит з нарахуванням простих відсотків		2. Депозит з нарахуванням складних відсотків
		Відсоткова ставка	Періодичність нарахування відсотків протягом року	Відсоткова ставка	Періодичність нарахування відсотків протягом року
тис. грн.	років	%	разів	%	разів
8,00	2,00	12,00%	4,00	15,50%	4,00

 

3. Визначити загальну суму прибутку підприємства від фінансово-господарської діяльності.

Розв’язування

1. Обсяг річного прибутку підприємства складе

П = К*Ц – К*ЗВ – ПВ,

….

3. Загальна сума прибутку підприємства від фінансово-господарської діяльності за рік

 30,896 + 1,422 =  32,318 тис. грн.

 

 

3. Задача 2

 

Інвестор бажає придбати на ринку пакет цінних паперів. На підставі табл. 3.1 визначити поточну ринкову вартість пакету і доцільність його придбання.                                

Таблиця 3.1

Ринкова вартість пакету цінних паперів

Склад пакету

Облігації

Акції

Вид

Номінал

Термін обігу

Періодичність нарахувань протягом року

Купонна ставка

Норма доходності (ставка дисконтування)

Кількість

Вид

Рівень дивідендів

Темп росту дивідендів

Норма доходності

Кількість

тис. грн.

грн.

років

разів

%

%

шт.

грн.

%

%

шт.

780,00

Дисконтна

1570,00

8

12%

80

3і зростаючим рівнем дивідендів

130,0

5%

8%

150

 

 

Розв’язування

Модель оцінки вартості дисконтної облігації з має наступний вигляд:

СО_Д = Н₀/(1 + нд)ⁿ

…

грн. менша за ринкову вартість 780 тис. грн..

4. Задача 3

 

На підставі показників доходності і даних наведених у табл. 4.1 визначити, який вид цінних паперів є найбільш привабливим для придбання (продаж цінних паперів відбувається за номіналом):

Таблиця 4.1

 

Розв’язування

 

Модель оцінки вартості облігації з періодичною виплатою відсотків має наступний вигляд:

…

5. Задача 4

 

За даними табл. 5.1 та табл. 5.2 визначити :

1. Обсяг та ціну інвестиційного капіталу (без врахування рівня інфляції).

2. Ціну інвестиційного капіталу з врахуванням рівня інфляції.

3. Для кожного проекту визначити :

— чистий приведений доход — NPV;

— індекс доходності — РІ;

— внутрішню норму доходності — IRR;

— дисконтований період окупності — DРР.

4. На підставі обчислених показників визначити напрямок вкладання коштів (найкращий інвестиційний проект).

5. Зробити висновки по завданню.

Таблиця 5.1

Джерела формування інвестиційного капіталу

Структура інвестиційного капіталу						Рівень інфляції
Залучений		Запозичений		Власний
Обсяг	Ціна	Обсяг	Ціна	Обсяг	Ціна	(%)
(у.о.)	(%)	(у.о.)	(%)	(у.о.)	(%)
0,0	0,0	4000,0	15,0	4000,0	12,0	5,5

 

Таблиця 5.2

Надходження по окремих інвестиційних проектах

Проект	Проект А					Проект Б					Проект С
Рік	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й
В1	1500,0	2000,0	4300,0	5000,0	6000,0	3000,0	3000,0	3000,0	3000,0	3000,0	3500,0	3000,0	2500,0	2000,0	1500,0

 

 

 

Розв’язування

1. Обсяг інвестиційного капіталу становить

IС = 4000 + 4000 = 8000 у.о.

…

— індекс доходності РІ більший одиниці і дорівнює 1,254;

— внутрішня норма доходності IRR більша за ставку дисконтування і дорівнює 0,32,

— дисконтований період окупності найменший і становить 3,99 роки.

Отже, інвестиційний  проект А доцільно впровадити на підприємстві.

 

 

Список використаних джерел

 

1.     Батенко Л. П., Загородніх О. А., Ліщинська В. В. Управління проектами: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 231с.

2.     Гайдис Н. М. Інвестування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л., 2002. — 271с.

3.     Гончаров А. Б. Інвестування: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2004. — 240с.

4.     Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 377с. 

5.     Мойсеєнко І. П. Інвестування: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 490с.

6.     Операції комерційних банків / Р.Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк.— 3-тє видання — К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2004.- 500с.

7.     Пересада А. А. Інвестування: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2004. — 252с.

8.     Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2005. — 289 с.