Інвест аналіз МАУП _нвестиц В8 2пит та 4задач

Зміст

 

 

1. Методика дисконтування в проектному аналізі3

 

2. Аналіз комерційної здійснюваності проекту. 6

 

3. Задача 1. 10

 

4. Задача 2. 11

 

5. Задача 3. 13

 

6. Задача 4. 14

 

Список використаних джерел. 16


1. Методика дисконтування в проектному аналізі

 

У фінансовій практиці часто стикаються ззадачею, зворотною визначенню нарощеної суми, тобто по заданій сумі S, яку варто сплатити через і років, необхідно визначити суму Р (суму на будь-яку дату до моменту сплати S). Ця задача виникає, наприклад, тоді, коли відсотки утримуються безпосередньо при видачі позички. У цьому випадку говорять, що сума S дисконтується, а різниця S – P = D називають дисконтом. Таким чином, термін «дисконтування» у широкому змісті означає визначення значення ? вартісної величини на деякий момент часу за умови, що в майбутньому вона складе задану величину S. Дисконтування дозволяє враховувати у фінансово-економічних розрахунках фактор часу. У залежності від виду ставки (процентноїчи облікової) розрізняють два видидисконтування: математичний і комерційний (банківський) облік [1, c. 42].

Дисконтування по простій дисконтній ставці. Математичнедисконтування здійснюється на основі процентної ставки і. До ньогоприбігають в тих випадках, коли по заданим S, n, інеобхідно знайти Р.

                                                        (1.1)    

де Кд = 1/(1 + ni) — коефіцієнт дисконтуваннячи дисконтний множник.

Дисконтний множник євеличиною, зворотної множнику нарощення (1 + n·i). Величину Р, якщо вона знайдена по S, називають дисконтованою сумою S. Її також називають сучасною (приведеною, капіталізованою) величиною платежу S. Це поняття широко використовується у фінансових обчисленнях і економічних розрахунках, тому що жодна серйозна проблема порівняння результатів фінансових операцій не може бути вирішена без розрахунку сум витрат, доходів і т.д., приведених за допомогою дисконтування до якого-небудь моменту часу.

Для різних періодів нарахування і значень ставок відсотків коефіцієнт дисконтування буде дорівнювати

                                                                       (1.2)                  

Дисконтування за складною процентною ставкою. З формули за заданим значенням нарощеної суми S можна визначити значення первісної суми Р, видаваної позичальнику, чи, інакше кажучи, здійснити дисконтуванян суми S по складній ставці відсотків:

                                                                       (1.3)                       

де

— коефіцієнт дисконтування (обліковий чи дисконтний множник).

Зміст дисконтної величини очевидний: Р показує, яка сума повинна бути узята в якості первісної для того, щоб через n років вона виросла до S при ставці складних відсотків і. Таким чином, величини Р и S еквівалентний: платіж у сумі S через n років рівноцінний сумі Р, виплачуваної в даний момент. Коефіцієнт дисконтування в цьому випадку може бути названий коефіцієнтом приведення. Сучасна величина платежу — одна з основних фінансових характеристик, широко використовувана в найрізноманітніших ситуаціях. Відзначимо деякі її властивості [6, c. 137].

Властивість 1: чим вище ставка відсотків, тим сильніше дисконтування і, отже, у більшому ступені зменшується Р при всіх інших рівних умовах.

Властивість 2: при дуже великих термінах платежу сучасна величина останнього платежу буде дуже мала.

Для різних періодів нарахування і різних значень ставок відсотків коефіцієнт дисконтування буде дорівнювати

                                                                           (1.4)       

При обчисленні складних відсотків mраз у році коефіцієнт дисконтування буде розраховуватися в такий спосіб:

                                                                            (1.5)

 


2. Аналіз комерційної здійснюваностіпроекту

 

Комерційна здійснюваність проекту це ключовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються ним, вторинні і не становлять інтересу без досягнення головної мети достат­ньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний й оплачений акціонерний.

Оцінка комерційної здійснюваності проекту повинна виконува­тися таким чином, щоб усі учасники фінансування одержали ви­черпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати вна­слідок інвестиційних ризиків.

Головний інструментарій, що застосовується при оцінці прое­ктів, такий [7, c. 85]:

фінансові показники здійснюваності проекту;

показники економічної ефективності;

аналіз чутливості;

аналіз беззбитковості;

оцінка ймовірності;

економічна оцінка проекту.

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то дже­релами інформації для його оцінки є: балансовий звіт підприємс­тва (компанії), звіт про прибуток і збиток (чистий дохід), звіт­ний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реаль­них коштів).

Найбільш характерними показниками комерційної здійснюва­ності проектів є: коефіцієнт співвідношення довгострокових за­позичених коштів та акціонерного капіталу; коефіцієнт покриття; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт покриття довго­строкових зобов»язань; коефіцієнт співвідношення між дебітор­ською і кредиторською заборгованістю. Аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості повинен виконуватися в динаміці. Зміна цього показника зумовлюється низкою чинників: зростанням запасів незавершеного будівництва; збіль­шенням рахунків до сплати; емісією нових позичкових зобов»я­зань і неповним їх розміщенням; скороченням ліквідних ресур­сів; відмовою банків надавати нові позички.

Показники економічної ефективності вимірюються щодо від­повідних вкладень капіталу:

відношенням чистих потоків реальних грошей до сплати корпоративного податку;

те саме, але після сплати податку;

відношенням прибутку (з урахуванням відсотків, що спла­чуються по заборгованості);

відношенням валового чистого прибутку до річного обсягу продаж.

Індекс дохідності (коефіцієнт чистого дисконтованого дохо­ду) це співвідношення чистого дисконтованого доходу і дис­контованої вартості інвестицій (дисконтована норма прибутку), що використовується для порівняння альтернативних проектів [8, c. 145]:

ІД = ЧДД : ДВІ,                                                                                  (2.1)

де ІД    індекс дохідності;

ЧДД чистий дисконтований дохід;

ДВІ дисконтована вартість інвестицій.

Якщо період будівництва не перевищує одного року, вартість інвестицій не слід дисконтувати.

Капіталоозброєність (КО) — співвідношення між початко­вим обсягом інвестицій і кількістю працюючих. Показник харак­теризує інтенсивність виробництва і тісно пов»язаний з іншим показником механоозброєністю (МО), тобто вартістю активної частини основних фондів у розрахунку на одного працюючого.

Ці показники безпосередньо впливають на частку трудовитрат у собівартості продукції:

КО = ОІ : КП;                                                                                     (2.2)  

МО = АФ : КП,                                                                                   (2.3)     

де КО — капіталоозброєність;

?? початковий обсяг інвестицій;

КП кількість працюючих;

МО — механоозброєність;

А Ф активні фонди.

Коефіцієнт оборотності капіталу (КО) обчислюється за фор­мулою:

КО = OP: OK,                                                                                      (2.4)

де OPобсяг реалізації продукції;

ОК середній розмір оборотного капіталу за певний пері­од обігу (рік, квартал).

Показник характеризує кількість оборотів оборотного капіта­лу за певний період.

Головним інструментом, що визначає міру впливу на здійснюваність проекту, є аналіз чутливості. Він виконується за сце­нарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості і ціни, що дозво­ляє виявити міру впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Таким чином визначають домінуючі статті витрат в ін­вестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які справля­ють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продаж і від­повідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. В цій точці фірма працює без­збиткове.

Беззбитковість досягається за такого рівняння:

                                                             (2.5)    

або

                                                                             (2.6)    

де ЦО ціна одиниці продукції;

ПВ   поточні змінні витрати у складі собівартості одини­ці продукції;

ОВ  обсяг виробництва в натуральних одиницях;

ПВРВ річна величина постійних витрат.

Для групи виробів беззбитковість визначається шляхом підсумовування всіх витрат на кожний вид товару і зіставлення їх із сумарним обсягом продаж:

                                                         (2.7)  

де івид товару в групі n.

Аналіз чутливості і беззбитковості дозволяє виявити домінуючі змінні і, варіюючи їх складовими, оцінити проект з точки зору доцільності здійснення інвестицій. Передумовами такого ана­лізу є стабільна соціально-економічна обстановка в країні і циві­лізоване конкурентне середовище.

На будь-якій стадії життєвого циклу інвестицій значення до­мінуючих змінних можуть суттєво відхилятися від передбачених у проекті. Більше того, можуть виникати нові змінні, які мати­муть домінуючий характер. Тому для інвестора набуває першо­рядного значення аналіз імовірності здійснення проекту.

Крім того, інвестиційний проект повинен бути обґрунтований масштабніше з точки зору національної економіки. Таку оцін­ку у світовій практиці прийнято називати економічною і вона по­кликана обґрунтовувати результативність проекту з позицій ви­год держави і всіх верств суспільства.


3. Задача 1

 

Виберіть менш ризикований проект, якщо проведені розрахунки дали три можливих варіанти сумарного приведеного прибутку по проекту.

Варіант розрахунку

Прогноз прибутку по проекту

А

Б

1

2

3

710

680

671

410

440

417

 

Розв’язування

 

Для визначення ризикованості проекту розрахуємо коефіцієнт варіації.

Дисперсія :

Як видно з розрахунків коефіцієнт варіації для проекту А менший ні ж для проекту Б, тому менш ризикований проект є проект А.

 

4. Задача 2

 

Визначите внутрішню норму прибутковості проекту та порівняєтезочікуваною інвестором прибутковістю інвестицій на рівні 40 відсотків. Зробіть висновок про доцільність проекту.

тис. грн.

Рік реалізації проекту

 

Обсяг інвестицій

 

Поточні доходи від проекту

 

Поточні витрати по проекті (витрати на виробництво)

 

Перший Другий

Третій

120

 

180

220

230

130

150

150

 

Розв’язування

 

 

Внутрішня норма доходності (IRR)      

Оскільки IRR = 0.336 < 0,4, то проект не варто реалізовувати.


5. Задача 3

 

Визначите сумарний приведений прибуток за проектом при ставці дисконтування в 20 відсотків, якщо проект розрахований на три роки і прогноз прибутку в першому році 100 тис. грн, у другому — 150 тис. грн, у третьому — 160 тис. грн.

 

Розв’язування

 

Сумарний приведений прибуток

Отже, сумарний приведений прибуток по про­екту при ставці дисконтування в 20 процентів становить 280,093 тис. грн.

 


6. Задача 4

 

Виберіть кращий проект по показнику чистої приведеної вартості.

тис. грн.

Рік реалізації проекту

Об»єм інвестицій

Доходи

Поточні витрати на виробництво

проект А

перший

Другий

третій

Четвертий

100

 

10

150

160

170

170

110

120

130

130

проект Б

Перший

Другий

Третій

350

730

750

760

590

580

580

 

 

Розв’язування

 

Чиста приведена вартість (NPV)

За показником чистої приведеної вартості при ставці дисконтування в 10 процентів проект А менш прибутковий,  прибуток дорівнює 19,281 тис. грн. За Б проектом прибуток дорівнює 53,005 тис. грн. Тобто, кращий проект по показнику чистої приведеної вартості є проект Б.


Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз МАУП _нвестиц 4 задач

Зміст

 

1. Задача 2. 3

 

2. Задача 4. 6

 

3. Задача 5. 8

 

4. Задача 9. 11

 

Список використаних джерел. 13


1. Задача 2

 

Розрахувати вартість вкладу за три роки з урахуванням нара­хованої суми простого відсотка, якщо початкова вартість вкладу 1000 грн., відсоткова ставка — 15 %.

 

Розв’язування

 

 Вклад — це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у

2. Задача 4

 

Обчислити майбутню вартість вкладу через два роки за склад­ним відсотком, якщо початковий вклад 5000 грн., річний відсоток — 20 %.

 

Розв’язування

У складних відсотках процентний платіж у кожному розрахунковому періоді додається до капіталу попереднього періоду, а в наступному періоді процентний платіж обчислюється вже на цю нарощену величинупервісного капіталу. Відповідно до цього процес роступервісної суми, її нарощення відбуваються з прискоренням. Спосіб розрахунку процентних платежів по складних відсотках називають нарахуванням відсотка на відсоток.

3. Задача 5

 

Визначити суму амортизаційних відрахувань методом рівно­мірного нарахування зношення обладнання із терміном служби п»ять років, купівельною вартістю 100000 грн. і ліквідаційною варті­стю 20000 грн.

 

Розв’язування

Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» амортизація ос­новних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

Недоліком цього методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос і він не дозволяє відобразити зміну інтенсивності використання основних засобів.


4. Задача 9

 

Розрахувати теперішню вартість грошових коштів, якщо строк інвестування — 4 роки, остаточна вартість вкладу — 5000 грн, річ­ний відсоток за кредитами —20 %.

 

Розв’язування

У фінансовій практиці часто виникає задача, зворотна визначенню

..

Тобто,  теперішня вартість грошових коштів, якщо строк інвестування — 4 роки, остаточна вартість вкладу — 5000 грн, річ­ний відсоток за кредитами —20 %, становить за простою дисконтною ставкою 2777,78 грн., за складною процентною ставкою – 2411 грн.


Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

4.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі | Метки: , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз МАУП _нв менеджмент В6

Зміст

 

 

1.  Класифікація підприємств як об»єктів інвестиційного менеджменту. 3

 

2.  Реалізація інвестиційного бізнес-плану. 8

 

3. Задача. 14

 

Список використаних джерел. 15


1.  Класифікація підприємств як об»єктів інвестиційного менедж­менту

 

Достатньо повну кла­сифікацію підприємств як об’єктів інвестиційного менеджменту можна скласти, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) тех­нологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю пра­цівників (табл. 1.1) [5, c. 124].

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств (фірм)

Класифікаційні ознаки

Види підприємств (фірм)

Мста й характер діяльності

 

• Комерційні

• Некомерційні

Форма власності майна

 

• Приватні

• Колективні

• Комунальні

• Державні (в т. ч. казенні)

Національна належність капіталу

 

• Національні

• Закордонні

• Змішані (спільні)

Правовий статус і форма господарювання

 

• Одноосібні

• Кооперативні

• Орендні

• Господарські товариства

Галузево-функціональний вид діяльності

• Промислові

• Сільськогосподарські

• Будівельні

• Транспортні

• Торгові

• Виробничо-торгові

• Торгово-посередницькі

• Інноваційно-впроваджувальні

• Лізингові                                                      

• Банківські

• Страхові

• Туристичні тощо

Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування

 

• Головні (материнські)

• Дочірні

• Асоційовані

• Філії

Розмір за кількістю працівників

• Великі (надвеликі)

• Середні

• Малі (дрібні)

• Мікропідприємства

Діяльність переважної більшості підприємств має комерцій­ний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші орга­нізації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадя­нам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприє­мства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім»ї).

Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на влас­ності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого ста­тутного товариства або громадської організації. Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законо­давства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб»єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприєм­цям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхід­ний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєст­рація здійснюється в країні одного із засновників такого підприєм­ства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприє­мство є власністю однієї особи або родини; воно несе відпові­дальність за свої зобов»язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми [7, c. 42].

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об»єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендо­ваного майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікува­ти великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяль­ності — науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємницт­ва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на до­говірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об»єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об»єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою еконо­мікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов»язаннями (повна чи част­кова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць­кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов»язан­ня підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, по­ділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є ак­ціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слу­жить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер­джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас­нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан­сові — створює механізм оперативної мобілізації великих за роз­міром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі диві­дендів на акції; економічні — акціонерний капітал сприяє встанов­ленню гнучкої системи виробничо-господарських зв»язків, опосе­редкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; со­ціальні— акціонування є важливою формою роздержавлення влас­ності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих пра­цівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані ма­теринські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприєм­ства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (ком­панія) — юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте мате­ринська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх ком­паній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційо­ване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб»єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб»єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб; галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіцій­но заведено називати мікропідприємствами суб»єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із са­мої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповід­ну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчис­лювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транс­портні засоби тощо.


2.  Реалізація інвестиційного бізнес-плану

 

Бізнес-план — це документ, який містить усі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється. У ньому мають бу­ти відображені питання ємності і перспективи майбутнього рин­ку збуту; оцінені всі витрати, які співвідносяться із доходами від запланованого продажу продукції з метою визначення потенцій­ної прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу (3—5 років) з розподілом по роках, причому перший рік подрібнюється на квартали і місяці [3, c. 94].

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвести­ційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомо­гою підрядного, господарського або змішаного способів.

Підрядний спосіб — це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постій­но діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконува­тись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.

Підрядний договір може бути укладений на виробництво пев­ного виду й обсягу продукції (тис. шт. цегли, тис. м3 пиломатері­алів і т. ін.), на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об»єкта, оформлення установчих документів та реєстра­цію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.

Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівни­цтва у самостійну галузь матеріального виробництва, впрова­дженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного госпо­дарства: промисловості, АПК, транспорті та ін. Послідовно поча­ли виникати нові модифікації цього способу: бригадний, ділян­ковий, поточний, наскрізний, колективний та інші підряди.

За ринкових умов ці різновиди підрядного способу можуть успішно використовуватись надалі і навіть дістати подальшого розвитку в зв»язку із розширенням форм власності та числа учас­ників інвестиційної діяльності. На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність малі підприємства, обумов­люючи у договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Ділян­ковий підряд може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій та фірм.

При поточному підряді укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об»єктів, наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об»єкта (автотраси, лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапно на кожному об»єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об»єкта.

Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб»єктами інвестиційного проекту (під­рядником, субпідрядними організаціями, постачальниками мате­ріалів, устаткування, транспортними фірмами) на спільне спору­дження об»єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об»єкта в експлуатацію.

При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового ко­лективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конк­ретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою до­тримання термінів виконання кожного проекту.

При підрядному способі ведення робіт усі суб»єкти інвести­ційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть всту­пати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи — замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціа­ція, об»єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвесто­ром. У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, мі­ністерство або корпорація, а замовником може виступати конкре­тне підприємство або установа [4, c. 57].

До управління договором підряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об»єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проек­том (прожект-менеджер).

Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі — девелоперу. У такому разі договір під­ряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з будівель­но-монтажною організацією (підрядником) або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений тер­мін готовий об»єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.

Інвестор має право також укласти договір з однією чи кілько­ма фірмами-ріелтерами на закупівлю об»єкта, що його цікавить.

Підрядником можуть бути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організації або їх об»єд­нання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановле­ному порядку право на участь у здійсненні підприємницької дія­льності в цілому та в будівництві зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координації ро­біт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).

Підрядник може залучати для виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Догово­ри, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці до­говори не звільняють підрядника від відповідальності перед за­мовником за виконання робіт з необхідною якістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосов­но субпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замов­ника) — генеральним підрядником. При наскрізному підряді фу­нкції генерального підрядника виконує підрядна рада, що створена з представників усіх підрядників, які мають право під­пису, й закріплена в договорі.

Основні обмежувальні умови, які обумовлюються в договорах для підрядника, — це необхідність точно додержуватися проект­ного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконува­тись як під контролем замовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшується ступінь ризику [6, c. 137].

При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш ві­домі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі). Генеральний договір укладається на вико­нання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт (кам»яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобе­тонних і металевих конструкцій), здійснює значну частину по­ставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов»язання здійснити частину по­ставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе ко­ординацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з робота­ми, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особи-сто. В окремих випадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов»язки сторін.

Різновидом генерального договору є договір «під ключ», від­повідно до якого підрядник приймає на себе зобов»язання вико­нати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спору­дження об»єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок мо­же залишатися за замовником, але відповідальність за здачу «під ключ» несе підрядник, який повинен здати об»єкт повністю під­готовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гаран­тійних зобов»язань.

В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов»язується перед інвестором не тільки здати об»єкт до екс­плуатації, але й забезпечити випуск і реалізацію готової продук­ції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кош­торисом вартості робіт, але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори зви­чайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.

Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксо­ваних обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі до­говори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випад­ку, коли він є автором (власником) технології виробництва, пе­редбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору (одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядни­ком, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координа­цію всіх робіт та їх завершення по об»єкту в цілому залишається за замовником. Для генерального підрядника з точки зору право­вої організації взаємовідносин учасників різниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.

В останні роки в зв»язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарю­вання цей спосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт, реконструкції і технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучасних умов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажні роботи через необґрунтовано високі монополь­ні ціни, які диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Та­ким чином, господарський спосіб — це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвесто­ром без залучення підрядника. При цьому функції інвестора, за­мовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, опе­ративним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт.

Для реалізації проекту у складі апарату забудовника створю­ється управління або відділ капітального будівництва та власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідною проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами. Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунку за­будовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємство з відкриттям окре­мого розрахункового рахунку [2, c. 124].

Змішаний спосіб є комбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріало­місткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж кар­касу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовни­ком — трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.

Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтову­ється інвестором в його бізнес-плані.


3. Задача

 

Скільки коштів потрібно інвестувати сьогодні для того, щоб отримати через 6 років 25 тис. грн? Ставка дохідності — 35 % річних.

Тобто, потрібно інвестувати сьогодні 4130 грн. для того, щоб отримати через 6 років 25 тис. грн. при ставці дохідності — 35 % річних.

 

 

 


Список використаних джерел

 

1.        Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП ’’ИТЕМ ЛТД», 1995.

2.        Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. – К.: Ника-Центр, 1999.

3.        Герасимчук Я.С. Инвестиционная сфера экономики. – К.: Наукова думка, 1992.

4.        Газеев М.X. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЭНТ, 1993.

5.        Комаров И.К. Инвестиции и рынок. Перспектива хозяйствования и управления. – М.: Знание, 1991.

6.        Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996.

7.        Смирнов А.Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. – М.: АО «Консалтбанкир», 1993.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз контрольні роботи | Метки: , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР ф_нанс _нвест анал_з п 12 32 з 9 2

Зміст

 

1. Метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів визначеності)3

 

2. Аналіз операцій з векселями. 5

 

3. Задача 1 (варіант 9)8

 

4. Задача 2 (варіант 2)10

 

Список використаних джерел. 15


1. Метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів визначеності)

 

В цьому методі здійснюють коректування не норми дисконту, а очікуваних значень потоку платежів CF шляхом уведення спеціальних понижуючих коефіцієнтів (аt)  для кожного періоду реалізації проекту [4, c. 54].

 

аt= CCFt / RCFt                                                                      (1.1)

 

Де:

CCFt – величина чистих надходжень від безризикової операції в період t;

RCFt  — очікувана (запланована) величина чистих надходжень від реалізації проекту у період t;

t – номер періоду.

Тоді достовірний еквівалент очікуваного платежу може бути визначений як:

 

CCFt = аt *  RCFt                                                                       (1.2)                                   

 Де аt<=1

 

Таким чином, здійснюється приведення очікуваних надходжень до величин платежів, одержання яких практично не викликає сумнівів і значення яких можуть бути визначені більш-менш вірогідно або точно [2, c. 64].

Однак на практиці для визначення значень коефіцієнтів частіше використовується метод експертних оцінок. У цьому випадку коефіцієнти відбивають ступінь упевненості фахівців-експертів у тім, що надходження очікуваного платежу здійсниться.

Після того, як значення коефіцієнтів визначені, здійснюється розрахунок критерію NPV:

n

NPV = S (at*CFt)/(1+r)t – I0                             (1.3)

1

Де:

CFt — сумарний потік платежів у період t;

r — використовувана ставка відсотка;

at — коригувальний множник;

 I0 — початкові інвестиції;

 n — термін проекту по використанню ОИС.

Перевага віддається тому проекту, по якому величина NPV більше.

Наприклад. Підприємство оцінює ризик при використанні проекту, первісні витрати по який складуть 100 тис. грн. очікувані чисті надходження від реалізації проекту рівні 50 тис., 60 тис. і 40 тис. грн. У результаті опитування експертів отримані наступні значення коефіцієнтів вірогідності: 0,9, 0,85 і 0,6 відповідно. Ставка дисконту дорівнює 8%.

Розрахунок скоректованого потоку платежів здійснюється в такий спосіб:

Таблиця  1.1

t

T/ (1+0,08)t

CFt

аt

аt * CCFt

NPV

0

1

-100000

1,00

-100000

-100000

1

0,9259

50000

0,90

45000

41666,67

2

0,8573

60000

0,85

51000

43724,28

3

0,7938

40000

0,60

24000

19051,97

 

З розрахунків видно, що варіант 2 найбільш привабливий, оскільки NPV = 43724,28, що є найбільшою величиною серед всіх інших.


 2. Аналіз операцій з векселями

 

Вексель — це цінний папір, який засвідчує без­умовне грошове зобов»язання векселедавця спла­тити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Іншими словами: вексель — це цінний папір, який є засобом оформлення кредиту, що надається в товарній формі продавцями покупцям шляхом відтермінування оплати за продані товари [1, c. 124].

Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшує швидкість руху обігових коштів. Вексель — це вид кредитних грошей.

Векселі бувають двох видів:

 — звичайний, простий (соло-вексель);

— переказний (тратта).

Простий вексель — вексель,  виданий у формі безумовного зобов»язання здійснити платіж (рис. 2.1).

1. Покупець   (векселедавець)   вручає   вексель   продавцю   (векселетримачеві).

2. Продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги покупцю, замовнику.

3. Продавець пред»являє вексель до оплати.

4.  Покупець оплачує вексель.

Рис. 2.1. Процес обороту простого векселя

 

 

Переказний вексель (тратта) — вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис. 2.2).

1.  Векселедавець   (трасант)   направляє   платнику   (трасату,   тобто особі-боржнику) товар, а також тратту.

2.  Платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту).

3.  Векселедавець     (трасант)     направляє     акцептований     вексель ремітентові — одержувачу грошей за переказним векселем.

4.  Ремітент направляє вексель трасату до оплати.

5.  Трасат оплачує і  одночасно погашає вексель,  роблячи відмітку про оплату на його зворотній стороні.

Рис. 2.2. Процес обороту переказного векселя

 

Платник переказного векселя (трасат) стає боржником по векселю тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт — засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред»явлений до платежу.

Наприклад ,проведемо аналіз короткострокових векселів виданих та одержаних  ДПФ «Екотехніка — М» (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Стан розрахунків за операціями з векселями  ДПФ «Екотехніка — М», тис. грн.

Роки

Векселі одержані

Векселі видані

Сума

Відхилення

Сума

Відхилення

абсолютне

відносне, %

абсолютне

відносне, %

2001

4

 

 

2

 

 

2002

3,5

-0,5

-12,5

1,8

-0,2

-10

2003

4

0,5

14,3

5

3,2

177,8

2004

5

1

25

3

-2

-40

2005

5

0

0

2

-1

-33,3

 

 

Як видно з таблиці в 2002 році порівняно з 2001 вартість векселів одержаних зменшилася з 4 до 3,5 тис. грн. на 0,5 тис. грн. (12,5%). Вартість векселів виданих в 2002 році також зменшилася порівняно з 2001 роком на 0,2 тис. грн. (10%).  В 2003 році порівняно з 2002 вартість векселів одержаних зросла з 3,5 тис. грн. до 4 тис. грн. на 0,5 тис. грн. (14,3%). Вартість векселів виданих в 2003 році також зросла порівняно з 2002 роком на 3,2 тис. грн. (177,8%). В 2004 році порівняно з 2003 вартість векселів одержаних зросла з 4 тис. грн. до 5 тис. грн. на 1 тис. грн. (25%). Вартість векселів виданих в 2004 році зменшилася порівняно з 2003 роком на 2 тис. грн. (40%). В 2005 році порівняно з 2004 вартість векселів одержаних не змінилася. Вартість векселів виданих в 2005 році зменшилася порівняно з 2004 роком на 1 тис. грн. (33,3%).

Динаміку здійснення операцій з векселями ДПФ «Екотехніка — М» зобразимо на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Динаміка операцій з векселями ДПФ «Екотехніка — М»

 

3. Задача 1 (варіант 9)

 

Фірма розглядає два альтернативні проекти з початковими інвестиціями 3000 тис. грн., грошові потоки яких по роках наведені в таблиці.

Період

0

1

2

3

4

Проект А

— 3000

1050

1100

1150

1250

Проект В

— 3000

800

1000

1320

1500

 

Який з цих проектів більш ефективний, якщо норма дисконту становить 10, а премія за ризик — 5 і 8% відповідно до кожного проекту.

 

Розв’язування

Чиста приведена вартість (NPV)

За показником чистої приведеної вартості при ставці дисконтування в 10 процентів та премії за ризик — 5 і 8% відповідно до кожного проекту проект А більш прибутковий, прибуток дорівнює 215,637 тис. грн., а проект В – збитковий.   Тобто, кращий проект по показнику чистої приведеної вартості є проект А.


4. Задача 2 (варіант 2)

 

Задача 2 полягає у визначенні та оцінці аналітичних фінансо­вих коефіцієнтів за даними статей балансу (таблиця).

1. Коефіцієнт автономії визначається відношенням суми власного капіталу до підсумку балансу, характеризує незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

2.  Коефіцієнт мобільності — відношення вартості мобільних (обо­ротних) коштів до немобільних.

3. Коефіцієнт маневреності визначається відношенням вартості мобільних коштів за мінусом короткотермінових (поточних) зобов»я­зань до вартості мобільних коштів.

4. Коефіцієнт фінансової стійкості визначається відношенням влас­ного капіталу до загальної заборгованості.

5.  Коефіцієнт іммобілізації коштів — відношення вартості основ­них засобів (за мінусом суми зносу) до підсумку балансу.

В умовах ринкової економіки велике значення має аналіз і оці­нка показників платоспроможності для запобігання погіршенню фінансового стану власного підприємства та уникнення зв»язків з сум­нівними партнерами.

6. Коефіцієнт покриття заборгованості визначається відношенням суми ліквідних коштів до короткострокової заборгованості (поточних зобов»язань).

7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності — відношення наявних гро­шових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій до короткострокової заборгованості.

8. Коефіцієнт поточної ліквідності — відношення суми наявних ліквідних коштів і розрахунків з дебіторами до короткострокової за­боргованості.

9. Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості визначається відношенням дебіторської заборгованості (за винятком сумнівної) до короткострокової креди­торської заборгованості.

Після визначення аналітичних фінансових коефіцієнтів їх тре­ба порівняти з нормативами, прийнятими в практиці фінансового ме­неджменту, і зробити висновки про фінансовий рейтинг підприємства.

Під час виконання контрольної роботи студент використовує тек­стову, табличну та графічну форми подання аналітичного матеріалу.

Статті балансу

Значення

Актив

 

І. Необоротні активи, усього

1650

П. Оборотні активи, усього

?

В т. ч. запаси

840

Дебіторська заборгованість

490

Поточні фінансові інвестиції

700

Грошові кошти та їх еквіваленти

210

Інші

?

Ш. Витрати майбутніх періодів

40

Баланс

?

Пасив

 

І. Власний капітал

1800

11. Забезпечення наступних витрат і платежів

15

Ш. Довгострокові зобов»язання

400

IV. Поточні зобов»язання

2150

Баланс

?

Фінансовий результат

4800

Рентабельність активів, %

?

Рентабельність власного капіталу, %

?

 

 


Розв’язування

Розрахуємо невідомі значення в таблиці

Для даного підприємства Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості становить 0,23.

Як видно з результатів проведеного аналізу підприємство має не достатній рейтинг, так як показники знаходяться за межами допустимих норм.

 


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

4.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

5.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР ф_нанс _нвест анал_з п 7 27 з 7 4

Зміст

 

1. Метод чистої сучасної вартості в інвестиційному аналізі3

 

2. Оцінка доходності облігацій. 5

 

3. Задача 1 (варіант 7)8

 

4. Задача 2 (варіант 4)10

 

Список використаних джерел. 15


1. Метод чистої сучасної вартості в інвестиційному аналізі

 

Метою фірми є створення максимального багатства шляхом використання існуючих і майбутніх ресурсів для виробництва то­варів і послуг зараз і у майбутньому вартістю більшою, ніж на них витрачено. Для того щоб створити багатство зараз, теперіш­ня вартість прогнозованих грошових потоків повинна перевищу­вати теперішню вартість усіх прогнозованих негативних грошо­вих потоків. Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо­вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої варто­сті вкладених інвестицій [3, c. 89]. Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

                                                                   (1.1)

де Rt,—очікувані чисті грошові потоки;

k — ставка дохідності, що вимагається від проекту;

С — початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат).

Інакше кажучи, чиста теперішня вартість (NPV) є сумою всіх очікуваних грошових потоків (Rt), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект.

Отже, чиста теперішня вартість проекту визначається як різниця між сумою теперішніх вартостей всіх грошових потоків доходів і сумою теперішніх вартостей всіх грошових потоків витрат, тобто як чистий грошовий потік від проекту, приведений до теперішньої  вартості. Коефіцієнт дисконтування при цьому приймається рівним середньої вартості капіталу. Проект схвалюється, якщо чиста теперішня вартість проекту більша за нуль [4, c. 124].

Даний метод не дозволяє судити про поріг рентабельності й запас фінансової міцності проекту. Використання даного методу ускладнюється труднощами прогнозування ставки дисконтування (середньої вартості капіталу) і/або ставки банківського відсотка.

При розгляді єдиного проекту або виборі між незалежними проектами застосовується як метод, рівноцінний методу внутрішньої ставки рентабельності; при виборі між взаємовиключними проектами застосовується як метод, що відповідає основному завданню фінансового менеджменту — збільшення доходів власників підприємства.


2. Оцінка доходності облігацій

 

Моделі оцінки вартості облігацій побудовані на наступних вихідних показниках [1, c. 201]:

а) номінал облігації;

б) сума відсотка, виплачувана по облігації;

в) очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма прибутковості) по облігації:

г) кількість періодів до терміну погашення облігації.

Базисна модель оцінки вартості облігації [Basis Bond Valuation Model] чи облігації з періодичною виплатою відсотків має наступний вид:

                                               (2.1)     

де COб — реальна вартість облігації з періодичною виплатою відсотків;

П0 — сума відсотка, виплачувана в кожнім періоді (представляє собою добуток її номіналу на оголошену ставку відсотка);

Н0 — номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці терміну її звертання;

нп — очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n — число періодів, що залишаються до терміну погашення облігації.

Економічний зміст Базисної моделі оцінки вартості облігації (облігації з періодичною виплатою відсотків) полягає в тім, що її поточна реальна вартість дорівнює сумі всіх процентних надходжень по ній за період, щозалишився, її обігу і номіналу, приведених до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (прибутковості).

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вид:

                                                               (2.2)

де СОп -реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні;

Н0 — номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці терміну її звертання;

Пк— сума відсотка по облігації, що підлягає виплаті наприкінці терміну її звертання;

нп — очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n — число періодів, щозалишаються до терміну погашення облігації (по якій установлена норма прибутку).

Економічний зміст даної моделі полягає в тому, що поточна реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні, дорівнює сукупним виплатам номіналу і суми відсотка по ній, приведеним до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (прибутковості).

Модель оцінки вартості облігації, реалізованоїз дисконтом без виплати відсотків, має наступний вид:

                                                                    (2.3)

де СОД — реальна вартість облігації, реалізованої з дисконтом без виплати відсотків по ній;

Н0— номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці терміну її звертання;

нп — очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n — число періодів, що залишаються до терміну погашення облігації (по якій установлена норма прибутку).

Економічний зміст даної моделі полягає в тому, що поточна реальна вартість облігації, реалізованоїз дисконтом без виплати відсотків по ній, являє собою її номінал, приведений до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (прибутковості).

Трансформуючи відповідним чином зазначені моделі (тобто змінюючи шуканий розрахунковий показник) можна по кожнім виді облігацій розрахувати очікувану норму валового інвестиційного прибутку (прибутковості), якщо показник реальної вартості облігації замінити на фактичну ціну її реалізації на фондовому ринку [6,  c. 127].

Для оцінки поточного рівня валовогоінвестиційногоприбутку по облігаціях використовується коефіцієнт її поточної прибутковості, що розраховується по формулі:

                                                            (2.4)

де Ктдо — коефіцієнт поточної прибутковості облігації;

Н0 — номінал облігації;

Сп – об’явлена  ставка відсотка (так звана «купонна ставка»), виражена десятковим дробом;

СО — реальна поточна вартість облігації (чи поточна її ціна).

 

 


3. Задача 1 (варіант 7)

 

Фірма розглядає два альтернативні проекти, грошові потоки яких відображені у таблиці, тис. грн.

Періоди

Проект X

Проект У

0

— 300,0

— 380,0

1

180,00

240,0

2

210,0

190,0

3

210,0

150,0

 

Визначити більш ефективний проект, якщо річна норма дискон­ту становить 10%. Додатково обчислити критерії ефективності, якщо премія за ризик становить 8 і 12% відповідно до кожного проекту.

 

Розв’язування

 

Чиста приведена вартість (NPV)

Отже, проект Х є більш ефективним.


4. Задача 2 (варіант 4)

 

Задача 2 полягає у визначенні та оцінці аналітичних фінансо­вих коефіцієнтів за даними статей балансу (таблиця).

1. Коефіцієнт автономії визначається відношенням суми власного капіталу до підсумку балансу, характеризує незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

2.  Коефіцієнт мобільності — відношення вартості мобільних (обо­ротних) коштів до немобільних.

3. Коефіцієнт маневреності визначається відношенням вартості мобільних коштів за мінусом короткотермінових (поточних) зобов»я­зань до вартості мобільних коштів.

4. Коефіцієнт фінансової стійкості визначається відношенням влас­ного капіталу до загальної заборгованості.

5.  Коефіцієнт іммобілізації коштів — відношення вартості основ­них засобів (за мінусом суми зносу) до підсумку балансу.

В умовах ринкової економіки велике значення має аналіз і оці­нка показників платоспроможності для запобігання погіршенню фінансового стану власного підприємства та уникнення зв»язків з сум­нівними партнерами.

6. Коефіцієнт покриття заборгованості визначається відношенням суми ліквідних коштів до короткострокової заборгованості (поточних зобов»язань).

7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності — відношення наявних гро­шових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій до короткострокової заборгованості.

8. Коефіцієнт поточної ліквідності — відношення суми наявних ліквідних коштів і розрахунків з дебіторами до короткострокової за­боргованості.

9. Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості визначається відношенням дебіторської заборгованості (за винятком сумнівної) до короткострокової креди­торської заборгованості.

Після визначення аналітичних фінансових коефіцієнтів їх тре­ба порівняти з нормативами, прийнятими в практиці фінансового ме­неджменту, і зробити висновки про фінансовий рейтинг підприємства.

Під час виконання контрольної роботи студент використовує тек­стову, табличну та графічну форми подання аналітичного матеріалу.

Статті балансу

Значення

Актив І. Необоротні активи, усього

1230

П. Оборотні активи, усього

?

В т. ч. запаси

5500

Дебіторська заборгованість

1200

Поточні фінансові інвестиції

150

Грошові кошти та їх еквіваленти

3020

Інші

?

Ш. Витрати майбутніх періодів

350

Баланс

?

Пасив

 

І. Власний капітал

12600

11. Забезпечення наступних витрат і платежів

70

Ш. Довгострокові зобов»язання

800

IV. Поточні зобов»язання

9300

Баланс

?

Фінансовий результат

43000

Рентабельність активів, %

?

Рентабельність власного капіталу, %

?

 

 


Розв’язування

Розрахуємо невідомі значення в таблиці

Для даного підприємства Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості становить 0,13, що більше допустимого рівня.

Як видно з результатів проведеного аналізу підприємство має достатній рейтинг, так я к всі показники знаходяться в межах допустимих норм.

 


Список використаних джерел

 

1.        Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП “ИТЕМ ЛТД”, 1995.

2.        Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. – К.: Ника-Центр, 1999.

3.        Герасимчук Я.С. Инвестиционная сфера экономики. – К.: Наукова думка, 1992.

4.        Газеев М.X. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЭНТ, 1993.

5.        Комаров И.К. Инвестиции и рынок. Перспектива хозяйствования и управления. – М.: Знание, 1991.

6.        Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996.

7.        Смирнов А.Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. – М.: АО «Консалтбанкир», 1993.

 

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР ф_нанс _нвест анал_з з 1 10

Зміст

 

1. Задача 1 (варіант 1)3

 

2. Задача 2 (варіант 10)7

 

Список використаних джерел. 12


1. Задача 1 (варіант 1)

 

Фірма розглядає можливість фінансування трьох проектів, гро­шові потоки яких наведені в таблиці.

Період

Проект X

Проект Y

Проект Z

І

CF

І

CF

І

CF

0

— 21000

 

— 134000

 

-105000

 

1

 

15000,0

 

80000,0

 

90000,0

2

 

15000,0

 

60000,0

 

30000,0

3

 

15000,0

 

80000,0

 

10000,0

4

 

15000,0

 

70000,0

 

 

 

Норма дисконту для проектів однакова і дорівнює 15%.Який з проектів доцільно обрати за критеріями NPV, PI, IRR?

 

Розв’язування

Чиста приведена вартість (NPV)

За показником IRRпри ставці дисконтування в 15 процентів проект Xнайбільш кращий для реалізації, так як IRRX = 0, 63 більше ніж  IRRY таIRRZ.

 


2. Задача 2 (варіант 10)

 

Задача 2 полягає у визначенні та оцінці аналітичних фінансо­вих коефіцієнтів за даними статей балансу (таблиця).

1. Коефіцієнт автономії визначається відношенням суми власного капіталу до підсумку балансу, характеризує незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

2.  Коефіцієнт мобільності — відношення вартості мобільних (обо­ротних) коштів до немобільних.

3. Коефіцієнт маневреності визначається відношенням вартості мобільних коштів за мінусом короткотермінових (поточних) зобов»я­зань до вартості мобільних коштів.

4. Коефіцієнт фінансової стійкості визначається відношенням влас­ного капіталу до загальної заборгованості.

5.  Коефіцієнт іммобілізації коштів — відношення вартості основ­них засобів (за мінусом суми зносу) до підсумку балансу.

В умовах ринкової економіки велике значення має аналіз і оці­нка показників платоспроможності для запобігання погіршенню фінансового стану власного підприємства та уникнення зв»язків з сум­нівними партнерами.

6. Коефіцієнт покриття заборгованості визначається відношенням суми ліквідних коштів до короткострокової заборгованості (поточних зобов»язань).

7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності — відношення наявних гро­шових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій до короткострокової заборгованості.

8. Коефіцієнт поточної ліквідності — відношення суми наявних ліквідних коштів і розрахунків з дебіторами до короткострокової за­боргованості.

9. Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості визначається відношенням дебіторської заборгованості (за винятком сумнівної) до короткострокової креди­торської заборгованості.

Після визначення аналітичних фінансових коефіцієнтів їх тре­ба порівняти з нормативами, прийнятими в практиці фінансового ме­неджменту, і зробити висновки про фінансовий рейтинг підприємства.

 

Статті балансу

Значення

Актив

 

І. Необоротні активи, усього

22300

П. Оборотні активи, усього

?

В т. ч. запаси

8630

Дебіторська заборгованість

5410

Поточні фінансові інвестиції

Грошові кошти та їх еквіваленти

2800

Інші

?

Ш. Витрати майбутніх періодів

120

Баланс

?

Пасив

 

І. Власний капітал

17200

11. Забезпечення наступних витрат і платежів

25

Ш. Довгострокові зобов»язання

IV. Поточні зобов»язання

22300

Баланс

?

Фінансовий результат

50700

Рентабельність активів, %

?

Рентабельність власного капіталу, %

?

 

 


Розв’язування

Розрахуємо невідомі значення в таблиці

Для даного підприємства Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості становить 0,24.

Як видно з результатів проведеного аналізу підприємство має не достатній рейтинг, так як показники знаходяться за межами допустимих норм.

 


Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

4.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

5.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР кас_опер оподатк_див ЗАД 15 Инвест

Зміст

 

 

1. Касові операції на підприємстві3

 

2. Оподаткування дивідендів. 10

 

3. Задача 15. 12

 

Список використаних джерел. 18


1. Касові операції на підприємстві

 

Грошові кошти підприємства зберігаються в касі. Касові операції — операції підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, що пов»язані з прийманням і видачею готівкових коштів при проведенні розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій. А каса — самостійний структурний підрозділ підприємства, призначений для зберігання коштів і проведення розрахунків готівкою [3, c. 12].

Касою називається приміщення чи місце, призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових грошових коштів, інших цінностей та касових документів, де, як правило, ве­деться касова книга. Керівники підприємств повинні забезпечити надійне збері­гання готівкових коштів у касах, а також їх збереження у разі доставляння з установи банку і здавання до установи банку. Якщо з вини керівників не було створено необхідних умов для забезпечення збереження коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому чинним законодавством України порядку.

Матеріальну відповідальність за збереження коштів і ведення касових операцій покладено на касира-бухгалтера, з яким укладають договір про матеріальну відповідальність у формі зобов»язання касира.

Ліміти залишку готівки в касі для кожного підприєм­ства встановлюються комерційними банками за місцем від­криття рахунка з урахування режиму і специфіки роботи підприємства [4, c. 61].

Підприємство може мати у своїй касі готівку у межах лімітів залишку і використовувати її з виручки у межах норм. Ліміти залишку готівки в касі визначаються щорічно і у разі необхідності переглядаються.

Підприємство має право використовувати свою готівкову виручку для забезпечення потреб, що виникають у процесі його функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами і державними цільовими фондами за податками і зборами (обов»язковими платежами). Винятком є тільки підприємства та індивідуальні підприємці, що мають подат­ковий борг. Такі суб»єкти господарювання не мають права вико­ристовувати свою готівкову виручку для здійснення виплат, пов»­язаних з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини). Для цих цілей вони можуть використовувати тільки кошти, отримані з установ банків.

Розглядаючи організацію готівкових розрахунків необхідно також зазначити, що підприємство при здійсненні касових операцій з готівкою повинно забезпечувати постійну наявність у своїй касі розмінної монети різних номіналів для видачі здачі громадянам. Тепер штраф установлено не за порушення вимоги про наявність дрібних грошей у касі, а за невидачу громадянам здачі через відсутність чи недостатню наявність розмінної монети на цих підприємствах протягом робочого дня. Невидача громадянам здачі через зазначені причини є порушенням касової дисципліни, за що до винних осіб можуть застосовуватися штрафні санкції.

Розрахунки готівкою мають здійснюватися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, які б підтверджували здійснені платниками (по­купцями, замовниками) витрати готівки.

Готівкові грошові кошти, що надходять до каси підприємства, повинні своєчасно й у повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткування готівки до каси визна­чається як здійснення підприємством обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням даної операції у встановленому порядку прибутковим касовим ордером і відобра­женням у касовій книзі в день отримання підприємством готівко­вих коштів.

Отже, щоб готівкові грошові кошти вважалися оприбутко­ваними, необхідно оформити прибутковий касовий ордер, і зробити про це запис у касовій книзі. Причому прибутковий запис у касовій книзі не обов»язково робити відразу ж після виписки прибуткового касового ордера, його може бути зроб­лено протягом робочого дня касира в день надходження гро­шових коштів.

При прийманні до каси грошових білетів і монет касир керується Правилами визначення платіж­ності банкнот і монет Національного банку України, затвердже­ними постановою Правління Національного банку України, від 31.03.99 р. № 152. Оборотні пам»ятні та ювілейні монети, що є дійсними платіжними засобами, повинні приймати­ся до кас підприємств за їх номіналом без обмеження для всіх видів платежів.

На підприємствах  застосовується типова форма прибуткового касового ордера, затверджена наказом Мінстату України від 15.02.96р. №51. При запов­ненні прибуткового касового ордера в ньому слід вказати такі реквізити:

— найменування підприємства, організації, до каси яких на­дійшли грошові кошти;

— номер прибуткового ордера;

— дату його складання;

— кореспондуючий з рахунком 30 «Каса» рахунок бухгалтер­ського обліку, що використовується при відображенні господар­ської операції, оформлюваної цим прибутковим ордером;

— сума, на яку оформляється прибутковий ордер;

— код цільового призначення (по можливості);

— від кого і на якій підставі отримані кошти.

Прибуткові касові ордери і квитанції до них повинні запов­нюватися бухгалтером тільки чорнильною або кульковою руч­кою, за допомогою друкарських машинок, комп»ютерних засобів чи іншими способами, що забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для збереження документів терміну.

У прибутковому ордері вказується документ, що служить підста­вою здійсненої господарської операції з приймання коштів (на­приклад, авансовий звіт, чек, договір, накладна тощо).

Прибутковий ордер виписується в одному примірнику. Особі, яка здає грошові кошти до каси, видається квитанція, завірена підписами головного бухгалтера і касира і печаткою підприємства. Прибутковий касовий ордер, за яким отримано готівку, додається до першого примірника звіту касира.

Видача готівки з каси здійснюється на підставі видаткових касових ордерів, типову форму яких затверджено наказом Мінстату України від 15.02.96р. № 51, або за платіж­ними (розрахунково-платіжними) відомостями.

При заповненні видаткового касового ордера необхідно вказа­ти такі реквізити:

— найменування підприємства, організації;

— номер видаткового документа;

— дату його складання;

— кореспондуючий з рахунком 30 «Каса» рахунок бухгалтер­ського обліку, що використовується при відображенні господарської операції, оформлюваної видатковим ордером;

— суму, видавану за цим видатковим документом;

— код цільового призначення по операції, оформлюваній видатковим ордером;

— кому і на якій підставі видано кошти.

Видаткові касові ордери, як і прибуткові касові документи, повинні заповнюватися бухгалтером тільки чорнильною або куль­ковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп»ютерних засобів чи іншими способами, що забезпечили б збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів термі­ну (3 роки).

Документи на видачу грошей повинні бути підписані керівни­ком і головним бухгалтером підприємства чи особами, ними упов­новаженими. До видаткових ордерів можуть додаватися документи (заявки на видачу готівки, рахунки тощо) із зазначенням про це в розділі «Додаток».

Якщо на документах, прикладених до видаткових касових ордерів, є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов»язковий.

У разі видачі готівки фізичній особі за видатковим докумен­том касир повинен поставити вимогу пред»явити паспорт чи документ, що його заміняє, і записати у видатковому документі його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому документі про отримання го­тівки із зазначенням отриманої суми (гривень — словами, копійок—цифрами), дати отримання і розписується в отриманні, використовуючи чорнило чи кулькову ручку з темним чорнилом.

Якщо видатковий документ складено на видачу готівки де­кільком особам, то одержувачі також пред»являють паспорти чи документи, що їх заміняють, і розписуються у відповідній графі документа.

Видача готівки з каси, не підтверджена розписом одержувача у видатковому документі, для виведення залишку готівки у касі не приймається.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розкладі підприємства, здійснюється за видатковими касовими ордера­ми, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою відомістю.

Видачу готівки касир здійснює тільки особі, зазначеній у видатковому документі. Якщо видача готівки провадиться за дові­реністю, оформленою у встановленому порядку відповід­но до чинного законодавства, у тому числі й особи, яка не має можливості у зв»язку з хворобою чи з інших поважних причин розписатися власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтерія вказує прізвище, ім»я та по батькові особи, якій довірено отримати готівку. При цьому в графі «Видати» зазначаються прізвище та ініціали довіре­ної особи, у графі «Підстава» — призначення платежу, у графі «Додаток» — довіреність, у графі «Документ» — реквізити доку­мента довіреної особи.

Якщо видача готівки здійснюється за відомістю, то перед розписом про отримання грошей касир робить у ній напис: «За довіреністю».

Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера чи відомості.

Виплати, пов»язані з оплатою праці, стипендій, здійснюють­ся касиром за платіжними (розрахунково-платіжни­ми) відомостями або за видатковими касовими ордерами.

На титульній сторінці платіжної (розрахунково-платіжної) відо­мості робиться дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і головного бухгалтера або осіб, уповноважених керів­ником, із зазначенням термінів видачі готівки і суми (гривень — словами, копійок — цифрами).

Аналогічно може оформлятися й одноразова видача готівки на оплату праці (у разі відпустки, хвороби тощо), а також видача депонованих сум і готівки під звіт на витрати, пов»язані зі службо­вими відрядженнями, декільком особам.

Одноразові видачі готівки на оплату праці окремим особам здійснюються, як правило, за видатковим касовим ордером.

Після здійснення виплат, пов»язаних з оплатою праці, сти­пендій, за платіжними відомостями, касир повинен:

— у платіжній відомості проти прізвища осіб, яким не здійсне­но виплату, поставити штамп чи зробити напис: «Депоновано»;

— скласти реєстр депонованих сум;

— наприкінці відомості вказати фактично виплачену суму і недоотриману суму виплат, що підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за платіжною відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівкові кошти видавалися не каси­ром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться напис: «Готівку за відомістю видав (підпис)»;

— здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з випи­саним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за відомістю.

Бухгалтерія підприємства перевіряє оцінки, зроблені касирами в платіжних відомостях, і здійснює підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформля­ються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видат­кові документи повинні заповнюватися бухгалтером тільки чор­нильною чи кульковою ручкою, за допомогою друкарських маши­нок, комп»ютерних засобів чи іншими способами, що забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. Як зазначалося вище у прибутковому і видатковому касовому ордерах указується підстава для їх складання і зазначаються в реквізиті «Додаток» додані до них документи. 

 


2. Оподаткування дивідендів

 

Операції з виплат дивідендів віднесено ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, із змінами і доповненнями) до операцій особливого виду [1, c. 16].

Порядок оподаткування дивідендів, які сплачуються емітентом корпоративних прав власникам таких дивідендів, передбачено п. 7.8 вказаної статті.

Так, відповідно до пп. 7.8.2 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов»язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною п. 10.1 ст. 10 Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлено п. 10.1 ст. 10 Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію п. 7.2 ст. 7 чи пп. 10.2.3 ст. 10 Закону).

Після набрання чинності Законом України від 24.12.2002 р. № 349-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивіденди, що виплачуються підприємством-емітентом фізичній особі — акціонеру, оподатковуються відповідно до пп. 7.8.2 та 7.8.7 ст. 7 Закону.

Це означає, що емітент корпоративних прав при виплаті дивідендів акціонерам нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати фізичній особі, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Така сплата авансового внеску до бюджету прирівнюється до сплати податку на дивіденди і є остаточною, а дивіденди, одержані фізичними особами (власниками корпоративних прав) після сплати зазначеного авансового внеску до бюджету, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу і не підлягають подальшому оподаткуванню. Суми дивідендів, що виплачуються фізичним особам, які не підпадають під оподаткування в порядку, викладеному в п. 7.8 ст. 7 Закону, прирівнюються до виплати заробітної плати і оподатковуються при їх виплаті та за їх рахунок окремо від заробітної плати із застосуванням шкали ставок прогресивного оподаткування доходів громадян (незалежно від перебування фізичних осіб — акціонерів у трудових відносинах з підприємством-емітентом), яка не враховує надання пільги у вигляді неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та інших пільг зі сплати прибуткового податку з громадян.

Водночас, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» [2, c. 147], прийнятим 22.05.2003 р. Верховною Радою України, встановлюється (п. 9.3 ст. 9), що доходи, які виплачуються платникам цього податку у вигляді дивідендів (крім випадків, коли дивіденди нараховуються на користь платника у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування ніяк не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на відповідну суму), кінцево оподатковуються податком з доходів фізичних осіб при їх виплаті за їх рахунок за ставкою, встановленою у п. 7.1 ст. 7 названого Закону з урахуванням його Прикінцевих положень.


3. Задача 15

 

На основі інформації, яка наведена нижче провести аналіз обсягів, напрямків та ефективності здійснення інвестиційної діяльності підприємства у 1 і II планових періодах.

Визначити основні фактори, які позитивно та негативно впливають на інвестиційну діяльність підприємства.

Відзначити основні переваги та вади, які має в теперішній час інвестиційний портфель підприємства, ймовірні цілі та задачі його формування, перспективи подальшого розвитку.

По результатах проведеного аналізу зробити необхідні висновки та розробити пропозиції щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Тривалість періоду становить 90 днів.

Інформація про стан інвестиційної діяльності підприємства

Напрямки та

форми

інвестиційної

діяльності

1 період

2 період

обсяг

інвестицій,

ум.од.

умови

отримання

доходів

обсяг

інвестицій,

ум.од.

умови

отримання

доходів

Короткострокові

фінансові

вкладення:

 

 

 

 

1.1.    Депозитний

вклад у:

банку А

банку Б

 

 

120

 

 

40

 

 

 

45%  річних

з

помісячною

виплатою

60% річних

з поквартальною виплатою

70

 

 

200

 

 

 

35% річних з

помісячною

виплатою

40% річних з

поквартальною виплатою

 

 

 

1.2. Облігації

державного

внутрішнього

займу

 

 

 

 

150

 

 

 

46 % річних

з виплатою її

кінці терміну

(3-х місяців)

1.3. Валютні

сертифікати

банку В

 

50

 

 

 

15% річних

(у валюті) з

виплатою в

кінці

періоду

 

2. Довгострокові

фінансові

вкладення:

 

 

 

 

2.1. Вкладу

статутний фонд

підприємства N

 

 

 

650

 

Розмір

дів 40%

2.2. Прості акції

підприємства Д

40

 

Рівень

дивідендів

20% річних

40

 

 

Рівень

дивідендів

річних

2.3 Привілейовані

акції

підприємства Д

40

 

Рівень

виплати

дивідендів

30% річних

 

 

 

2.4. Інвестиції в

реконструкцію

виробничої бази

підприємства

(плановий термін

проведення

реконструкції 1

рік)

700

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1000

 

 

 

Віддача

по проекту;

Недостача

фінансування

для проекту

становить,

ум. грош. од..

які необхідно

здійснити не

пізніше

наступного

періоду.

додатковий

(приведений)

грошовий

потік

від реалізації

проекту

становить

3500

ум. од.

Додатково:

 

 

 

 

3. Облікова

НБУ України

60%

 

 

40%

 

 

4. Рівень

прибутковості

активів

підприємства,

річних

35%

 

22%

 


Розв’язування

 

Визначимо обсяг інвестицій у І періоді

120 + 40 + 50 + 40 + 40 + 700 = 990 умовних грошових одиниць, з них короткострокові вкладення 120 + 40 + 50 = 210 умовних одиниць, що становить 210/990*100 = 21,21 %.

Як бачимо найбільш прибутковішими є депозити в банках та облігації державного внутрішнього займу. Цим і пояснюється значне збільшення частки цих інвестицій  в другому періоді в порівнянні з першим періодом. Слід зазначити, що облікова ставка НБУ досить висока в цих періодах – а це означає, що в країні спостерігаються досить високі темпи інфляції. І тому стає зрозумілим вкладення в  реконструкцію виробничої бази підприємства, яке на перший погляд не приносить прибутку, але вартість основних фондів також зростає разом з інфляцією і реальна вартість грошей фактично не втрачається, тоді як при таких темпах інфляції відсотки за депозитами не перекривають обезцінення грошей.


Список використаних джерел

 

1.       Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України про внесення змін до Закону України, затверджений постановою Верховної Ради України від 22.05.97р. №283/97-ВР//Бухгалтерський облік і аудит — 1997. — №6. — С.16.

2.       Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-IV.// ВВР. – 2003. — №28. – Ст. 127. 

3.       Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 72. Бібліотека “Фактора”. Касові операції. – Х.: Фактор, 2001. – С86.

4.       Лист Національного банку України «Про встановлення лімітів залишку готівки в касі» від 17.04.2001 р. № 11-111/447-2439.

5.       Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

6.       Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

7.       Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР _нвестиц___

1. Задача 1

 

Виберіть менш ризикований проект, якщо проведені розрахунки дали три можливих варіанта сумарної приведеного прибутку по проекту.

 

Варіант розрахунку

Прогноз прибутку по проекту

А

Б

1

2

3

21

30

27

122

135

129

 

Розв’язування

 

Для визначення ризикованості проекту розрахуємо коефіцієнт варіації.

Дисперсія :

s2 = S (x -xср)2,

Як видно з розрахунків коефіцієнт варіації для проекту Б менший ні ж для проекту А, тому менш ризикований проект є проект Б.

 

 


2.Задача 3

 

Визначите сумарний приведений прибуток по про­екту при ставці дисконтування в 20 процентів, якщо проект розрахований на три роки і прогноз прибутку в першому році 101 тис. грн, в другому— 113 тис. грн, в третьому — 119 тис. грн.

 

Розв’язування

 

Сумарна приведений прибуток

Отже, сумарний приведений прибуток по про­екту при ставці дисконтування в 20 процентів становить 231,505 тис. грн.

 

 


3. Задача 4

 

 Виберіть кращий проект по показнику чистої приведеної вартості

Рік реалізації проекту

Об»єм інвестицій

Доходи

Поточні витрати на виробництво

проект А

перший

Другий

третій

Четвертий

170

300

330

340

350

220

220

230

250

проект Б

Перший

Другий

Третій

370

780

780

770

630

635

630

 

 

Розв’язування

 

Чиста приведена вартість (NPV)

За показником чистої приведеної вартості при ставці дисконтування в 20 процентів проект Б збитковий,  збиток дорівнює 63,287. За А проектом прибуток дорівнює 84,938. Тобто, кращий проект по показнику чистої приведеної варто

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз задачі | Метки: , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР _нвестиц

Зміст

 

 

1. Інвестиційний клімат в Україні, чинники,  що роблять його сприятливим   3

 

2. Задача 1. 9

 

3. Задача 2. 13

 

4. Задача 3. 15

 

5. Задача 4. 17

 

Список використаних джерел. 21


1. Інвестиційний клімат в Україні, чинники,  що роблять його сприятливим

 

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціаль­но-економічних, фінансових, соціально-культурних, організацій­но-правових і географічних факторів, які притаманні певній краї­ні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надхо­джень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижуєть­ся частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5 — 10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:[1]

— приховане безробіття;

— неможливість виконання державою своїх обов»язків щодо соціального захисту громадян;

— відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

— високий рівень злочинності;

— слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні нас­лідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої ос­новної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Інвестиційний процес в Україні має виходити з додержання таких принципів:

1) об»єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно­господарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одно­часно з аналогічними процесами в інших галузях народного гос­подарства;

4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;

5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритет­ність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Основні напрями інвестиційної політики в Україні:

— зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під­ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

— скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер­жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.;

— скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент­ралізованого фінансування інвестиційної діяльності;

— створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель­ників у виконанні замовлень;

— прискорення темпів розвитку промисловості групи Б;

— прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об­ладнання;

— перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав­не замовлення;

— залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре­дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача­ють науково-технічний прогрес;

— створення ефективних форм і механізмів управління інвес­тиційною діяльністю;

— розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері­гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то­варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви­ток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механі­зму. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджа­ючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи зі отримання попи­ту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які не­адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Умови розвитку ринкових відносин:

1) роздержавлення власності;

2) приватизація державної власності;

3) конституційний захист прав власності;

4) вільна конкуренція;

5) введення вільних ринкових цін;

6) відпрацювання механізму соціального захисту;               

7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

8) розробка правової бази ринкової економіки;

9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, перекваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній за­лежності від стану економіки в державі, функціонування фінан­сово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, до­хідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціо­нування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капі­тального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фі­нансового стану підприємств, активізації виробництва.

Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

1. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загально­прийнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної рин­кової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.

2. Страхування майна (особливо великих підприємств).

3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інве­стиційної сфери заощаджень населення.

4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи жи­тлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитуван­ня вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необ­хідних для проведення структурної перебудови економіки, розв»я­зання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого зна­чення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансу­вання, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання об­сягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-пер­ше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюдже­ту, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової си­стеми, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростан­ням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвести­цій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залу­чення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умо­ви для інвесторів.

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземно­го інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іно­земними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціо­нальні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.[2]

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товар­ного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківсь­ких кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устатку­вання, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати су­перечності між необхідністю її використання та швидким її мо­ральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв»язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов»язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним про­гресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін»єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енер­гетика, транспорт, зв»язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя­тиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого викори­стання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для роз­витку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.

 


2. Задача 1

 

На підставі даних про господарську діяльність підприємства наведених в табл. 2.1 визначити:

— обсяг річного прибутку підприємства;

— параметри точки беззбитковості, результати обчислень параметрів точки беззбитковості представити  у графічному вигляді.

Таблиця 2.1

Дані про господарську діяльність підприємства

Параметри виробництва продукції

Визначити параметри точки беззбитковості

 

Обсяг виробництва

 

Кількість виробничих циклів протягом року

Ціна одиниці

виробу

 

Постійні витрати

 

Змінні витрати на одиницю виробу

 

шт.

 

разів

 

грн.

 

грн.

 

грн.

 

 

 

20,00

 

12,00

 

500,00

 

800,00

 

470,00

 

беззбитковий рівень ціни

 

 

 2. Визначити напрямок вкладання вільних коштів підприємства і суму прибутку від вкладення на підставі табл.. 2.2:


Таблиця 2.2

Вкладання вільних коштів підприємства

Обсяг вільних коштів

 

Термін розміщення коштів

 

Напрямки вкладання

 

1. Депозит з нарахуванням складних відсотків

2. Депозит з нарахуванням складних відсотків

Відсоткова ставка

 

Періодичність нарахування відсотків протягом року

Відсоткова ставка

 

Періодичність нарахування відсотків протягом року

тис. грн.

 

років

 

%

 

разів

 

%

 

разів

 

1,75

 

10,00

 

16,00%

 

2,00

 

32,00%

 

6,00

 

 

3. Визначити загальну суму прибутку підприємства від фінансово-господарської діяльності.

 

Розв’язування

1. Обсяг річного прибутку підприємства складе



[1] Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – С28.

 

[2] Управление инвестициями: Т.1. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – С174.

 

….

3. Загальна сума прибутку підприємства від фінансово-господарської діяльності за рік

 6,4 + 3,7786 =  10,1786 тис. грн.

 

 

 


3. Задача 2

 

Інвестор бажає придбати на ринку пакет цінних паперів. На підставі табл. 3.1 визначити поточну ринкову вартість пакету і доцільність його придбання.                                

Таблиця 3.1

Ринкова

вартість

пакету цінних

паперів

Склад пакету

Облігації

Акції

Вид

 

 

 

Номінал

 

 

 

Термін обігу

 

 

 

Періо дичність

нарахувань

протягом

року

Купонна

ставка

 

 

 

Норма доходності

Кількість

 

 

 

Вид

 

 

 

 

Рівень дивідендів

 

Темп росту дивідендів

 

Норма

доходності

 

 

Кількість

 

 

 

грн.

 

 

 

грн.

 

років

 

разів

 

%

 

%

 

шт.

 

 

 

грн

 

%

 

%

 

шт.

 

4800,00

 

 

3 виплатою в кінці періоду

500,00

 

 

5

 

 

4

 

 

3%

 

 

6%

 

 

30

 

 

3 постійним

рівнем дивідендів

 

310,0

 

0%

 

 

25%

 

 

400

 

 

 

 

Розв’язування

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вигляд:

Пакет доцільно придбати, так як його реальна вартість вища за ринкову вартість.


4. Задача 3

 

На підставі показників доходності і даних наведених у табл. 4.1 визначити, який вид цінних паперів є найбільш привабливим для придбання (продаж цінних паперів відбувається за номіналом):

Таблиця 4.1

Розрахунковий показник доходності

Облігації

 

Акції

 

Тип

 

Ціна придбання

 

Номінал

 

Термін обіг

у

 

Строк до погашення

 

Річний купонний дохід

Тип

 

Ціна придбання

 

Номінал

 

Термін обіг

у

 

Строк до погашення

 

Річний рівень дивідендів

 

Теми росту диві­дендів

 

Ставка

 

Сума

 

Ставка

 

Сума

 

 

 

грн.

грн.

 

років

днів

%

 

грн.

 

 

 

грн.

грн

 

років

днів

%

 

грн.

 

%

 

Сукупна

 

3 виплатою в кінці періоду

 

630,00

 

500,00

 

7

 

 

 

 

 

20,00

 

3 зростаючим рівнем дивідендів

 

190,00

 

200,0

 

4

 

 

 

5%

 

 

 

3%

 

 

Розв’язування

 

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має наступний вигляд:

де СОn — реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні;

Н0 — номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці терміну її

Біль привабливими для придбання є акції, так як 8,4 > 3,8.

 


5. Задача 4

 

За даними табл. 5.1 та табл. 5.2 визначити :

1. Обсяг та ціну інвестиційного капіталу (без врахування рівня інфляції).

2. Ціну інвестиційного капіталу з врахуванням рівня інфляції.

3. Для кожного проекту визначити :

— чистий приведений доход — NPV;

— індекс доходності — РІ;

— внутрішню норму доходності — IRR;

період окупності — РР.

4. На підставі обчислених показників визначити напрямок вкладання коштів (найкращий інвестиційний проект).

5. Зробити висновки по завданню.

Таблиця 5.1

Джерела формування інвестиційного капіталу

Структура інвестиційного капіталу

Рівень інфляції

Акціонерний

Позика

Власний

Обсяг

 

Ціна

 

Обсяг

 

Ціна

 

Обсяг

 

Ціна

 

(%)

 

(у.о.)

 

(%)

 

(у.о.)

 

(%)

 

(у.о.)

 

(%)

 

2500,0

 

10,0

 

2500,0

 

20,0

 

1000,0

 

10,0

 

5,3

 

 

Таблиця 5.2

Надходження по окремих інвестиційних проектах

Проект

Проект А

Проект Б

 

Проект С

 

Рік

 

1-й

 

2-й

 

3-й

4-й

5-й

1-й

 

2-й

 

3-й

 

4-й

 

5-й

 

1-й

 

2-й

 

3-й

 

4-й

 

5-й

 

8

 

0,0

 

0,0

 

3500,0

3500,0

3500,0

3500,0

 

3000,0

 

2500,0

 

0,0

 

0,0

 

3000,0

 

0,0

 

3000,0

 

0,0

 

3000,0

 

 

 

 

Розв’язування

1. Обсяг інвестиційного капіталу становить

IС = 2500 + 2500 + 1000 = 6000 у.о.

Ціна інвестиційного капіталу (без врахування рівня інфляції) становить

s = (2500*0,1 + 2500*0,2 + 1000*0,1)/(2500 + 2500 + 1000) = 0,142, тобто 14,2%.

2. Ціна інвестиційного капіталу з врахуванням рівня інфляції.

i = (1 + s)*(1 + f) – 1,

4. Найкращим інвестиційним проектом є проект Б. Для нього на відміну від інших проектів

чистий приведений доход NPV має позитивне значення і дорівнює 768,82 у.о.;

індекс доходності РІ більший одиниці і дорівнює 1,128;

внутрішня норма доходності IRR більша за ставку дисконтування і дорівнює 0,2846.

Отже, інвестиційний  проект Б доцільно впровадити на підприємстві.

 


Список використаних джерел

 

1.       Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.      Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.      Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.      Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.      Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.      Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

7.      Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.      Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , , , , , , , , , , , | Оставить комментарий

Інвест аналіз КР _нвестиц В2

1. Характеристика інвестиційного клімату в Україні

 

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціаль­но-економічних, фінансових, соціально-культурних, організацій­но-правових і географічних факторів, які притаманні певній краї­ні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надхо­джень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижуєть­ся частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5 — 10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:[1]

— приховане безробіття;

— неможливість виконання державою своїх обов»язків щодо соціального захисту громадян;

— відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

— високий рівень злочинності;

— слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні нас­лідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої ос­новної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Інвестиційний процес в Україні має виходити з додержання таких принципів:

1) об»єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно­господарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одно­часно з аналогічними процесами в інших галузях народного гос­подарства;

4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;

5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритет­ність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Основні напрями інвестиційної політики в Україні:

— зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під­ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

— скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер­жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.;

— скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент­ралізованого фінансування інвестиційної діяльності;

— створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель­ників у виконанні замовлень;

— прискорення темпів розвитку промисловості групи Б;

— прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об­ладнання;

— перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав­не замовлення;

— залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре­дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача­ють науково-технічний прогрес;

— створення ефективних форм і механізмів управління інвес­тиційною діяльністю;

— розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері­гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то­варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви­ток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механі­зму. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджа­ючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи зі отримання попи­ту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які не­адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Умови розвитку ринкових відносин:

1) роздержавлення власності;

2) приватизація державної власності;

3) конституційний захист прав власності;

4) вільна конкуренція;

5) введення вільних ринкових цін;

6) відпрацювання механізму соціального захисту;               

7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

8) розробка правової бази ринкової економіки;

9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, перекваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній за­лежності від стану економіки в державі, функціонування фінан­сово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, до­хідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціо­нування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капі­тального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фі­нансового стану підприємств, активізації виробництва.

Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

1. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загально­прийнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної рин­кової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.

2. Страхування майна (особливо великих підприємств).

3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інве­стиційної сфери заощаджень населення.

4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи жи­тлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитуван­ня вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необ­хідних для проведення структурної перебудови економіки, розв»я­зання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого зна­чення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансу­вання, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання об­сягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-пер­ше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюдже­ту, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової си­стеми, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростан­ням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвести­цій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залу­чення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умо­ви для інвесторів.

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземно­го інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іно­земними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціо­нальні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.[2]

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товар­ного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківсь­ких кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устатку­вання, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати су­перечності між необхідністю її використання та швидким її мо­ральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв»язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов»язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним про­гресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін»єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енер­гетика, транспорт, зв»язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя­тиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого викори­стання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для роз­витку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.


2. Джерела та форми інвестування

 

Інвестиції являють собою вкладення капіталу у всіх його формах з метою забезпечення його росту в майбутньому періоді, одержання поточного  доходу чи вирішеннявизначених соціальних задач.[3]

Різноманіття форм і видів інвестицій, здійснюваних підприємством, вимагає визначеноїїхньої класифікації. У процесі управління інвестиції підприємства класифікуються в такий спосіб.

1. По об»єктах вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства.

Реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об’єкти інвестування, зв»язанізі здійсненням операційної діяльності підприємства чи  поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою одержання доходу.

2. По характеру участі в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції підприємства.

Прямі інвестиції мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об»єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об»єкт інвестування і добре знайоміз механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

3. По періоду інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства складають його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більш одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

4. За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення засобів у такі об»єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу чи  очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об»єкти інвестування, ризик по який значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об»єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об»єктах інвестування цієї групи перевищує середньоринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти чи інструменти інвестування, по яких очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

5. По формах власності інвестуємого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні.[4]

Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

6. По регіональній приналежності інвесторів виділяють національні (внутрішні) і іноземні інвестиції.

Національні чи внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами (юридичними чи фізичними особами) даної країни в об»єкти (інструменти) інвестування на її території.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними чи фізичними особами) в об»єкти (інструменти) інвестування даної країни.

Приведена класифікація інвестицій підприємства відбиває лише найбільш істотні їхні ознаки і надалі викладі буде поглиблена в розрізі окремих видів інвестицій.

Освоєння інвестицій здійснюється двома шляхами: через фі­нансування інвестицій або через придбання капітальних активів. І в тому, і в іншому випадку інвестиційний процес проходить стадію капіталізації, у будівельне виробництво залучаються фі­нансові і матеріально-технічні ресурси, які шляхом освоєння перетворяються на капітальні активи.

Освоєння інвестицій шляхом будівництва, реконструкції або технічного переозброєння складається з кількох послідовних етапів, обов»язковими з яких є: фінансування будівництва, забез­печення будов матеріально-технічними ресурсами та технологіч­ним обладнанням, виробництво будівельно-монтажних робіт, ви­конання пусконалагоджувальних робіт, приймання виконаних робіт та готового об»єкта інвестором (введення в експлуатацію), розрахунки за виконані роботи.

Фінансування та кредитування державного капітального будівництва здійснюється на території України відповідно до чинного законодавства. Положення про фінансування та держав­не кредитування обов»язкове для застосування підприємствами всіх форм власності та органами виконавчої влади всіх рівнів при здійсненні нового будівництва, розширенні, реконструкції, техні­чному переозброєнні діючих підприємств, виконанні проектних робіт, витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервації (розконсервації) об»єктів, а також придбання обладнання, що не потребує монтажу та не входить до кошторису будов.

Для будівництва, що здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, Положення має рекомендаційний харак­тер, але зобов»язує здійснювати фінансування через установи банків.

Фінансування державного будівництва проводиться через уповноважені банки, яким надається право на обслуговування державних бюджетних коштів. Таке фінансування здійснюється на зво­ротних (бюджетні позички) і безповоротних засадах.

Бюджетні позички надаються на підставі кредитних договорів між державою (Мінфіном України) та іншими позичальниками (центральними і місцевими органами виконавчої влади).

Фінансування державних централізованих капітальних вкладень проводиться Мінфіном, Головним управлінням Держав­ного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади (державним замовникам) коштів згідно з планами фінансування. Державні замовники для відкриття фінансування подають центральним уста­новам фінансуючих банків такі документи:

показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень;

перелік важливих будов по забудовниках виробничого при­значення (природоохоронних об»єктів), передбачених Держав­ною програмою;

довідку про підсумки проведення конкурсу (тендера);

титул будови, що розпочинається, або перехідної.

Для оформлення фінансування, що здійснюється за рахунок державних капіталовкладень, замовник, крім того, передає до міс­цевих установ фінансуючих банків ще й такі документи:

контракт (договір) з підрядником із передбачуваною фор­мою розрахунків;

зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва;

внутрішньобудівельний титульний список;

рішення про затвердження проектно-кошторисної докумен­тації та висновки органів експертизи інвестиційних проектів;

рішення про відведення земельної ділянки;

дозвіл на будівництво.

Місцеві установи банків проводять власну експертизу інвес­тиційних проектів і, в разі відповідності встановленим вимогам, відкривають фінансування проектів.

За інших джерел фінансування, тобто за участю приватних фірм, інституційних інвесторів або громадян, фінансування здій­снюється відповідно до укладених між інвестором (інвесторами) і банком договором або договором, укладеним між організацією, якій доручається централізація коштів і фінансування проектів, та інвесторами.

При змішаних джерелах фінансування його оформлення проводиться у порядку, встановленому для фінансування капіта­льного будівництва за рахунок державних коштів.

Постачання будівництва проводиться шляхом придбання ма­теріальних і технічних ресурсів безпосередньо у виробників або через фірми-посередники. Технічні ресурси у вигляді обладнан­ня, що потребує монтажу, постачається заводами-виробника-ми, які здійснюють його шеф-монтаж. При комплексному по­стачанні обладнання його виробник виконує також пусконала­годжувальні роботи і бере участь у комісіях по введенню об»єктів в експлуатацію.

Більшу частку матеріальних ресурсів постачає для будівницт­ва підрядна будівельна фірма; субпідрядники в основному забез­печують себе самі. Деякі спеціальні матеріали згідно з підрядним договором повинен поставити на об»єкт замовник. Матеріали, конструкції та інші вироби складають основу матеріальної бази будівництва.

Інвестиційний процес, що нормально функціонує, потребує для створення виробничих запасів випереджаючого виробництва матеріальних ресурсів. Як приклади впровадження новітніх і ре­сурсозберігаючих технологій можна вважати ведення пакуваль­них машин для цементу, сухого способу виробництва ефективної цегли та виробів з пористого бетону, виробництва віконного скла способом термічного формування на розплаві металу та автомо­більного скла типу «триплекс», впровадження каменерізальних машин для виробництва блоків і плит з природного каменю, об­ладнання для відродження виробництва керамічної гончарної че­репиці тощо.

Оптова торгівля потребує становлення відповідних елементів її інфраструктури: товарих бірж, торговельних домів, аукціонів, ярмарків, складів та оптових магазинів. Товарні біржі — це спе­ціалізований або універсальний ринок, що функціонує офіційно і де здійснюється оптова торгівля сировиною та іншими товарами. Вони мають певний обслуговуючий персонал брокерські кон­тори та розрахунковий центр. Оптово-посередницькі компанії (брокери) здійснюють послуги з надання комерційної інформації виробникам і споживачам, забезпечують укладання та виконання договорів купівлі-продажу.

Надзвичайно важливий етап забезпечення будов техноло­гічним обладнанням. Склалося так, що проектування технологі­чної частини здійснюють спеціалізовані (галузеві) проектні ін­ститути, а постачанням обладнання повинен займатися інвестор (замовник). Така схема збереглася в Україні й сьогодні. Але най­ближчим часом у зв»язку з активізацією інвестиційного процесу будівництво нових і реконструкція діючих підприємств через стислі строки виконання робіт безумовно вимагатиме комплект­ного постачання обладнання на будови.

Подібне обладнання класифікується за такими ознаками: ви­робниче призначення; особливості конструювання та умов виго­товлення; умови надходження, зберігання та монтажу; строки експлуатації та умови виведення з виробництва (ліквідація). Ви­ходячи з наведених ознак, очевидно, що комплектні поставки об­ладнання у поєднанні з необхідними збірними конструкціями, ву­злами та деталями потребують залучення багатьох спеціалізова­них підприємств, встановлення між ними кооперованих зв»язків і маркетингового моніторингу з боку замовника.

Згідно зі світовим і вітчизняним досвідом існує кілька форм комплектації будов. За умов України до цього процесу мають від­ношення сторони — учасниці підрядних договорів: замовник, генпідрядник, субпідрядники, заводи-виробники обладнання, що здійснюють шеф-монтаж, пусконалагоджувальні організації. У не­далекому минулому функції кожного учасника інвестиційного процесу щодо постачання матеріально-технічних ресурсів на бу­дову були суворо регламентовані Правилами про договори підря­ду на капітальне будівництво. Відповідно до цих Правил на за­мовника покладались обов»язки забезпечити будову практично всіма видами обладнання, виробами чорної та кольорової мета­лургії, обігрівальними та вентиляційними приладами, інформа­ційно-обчислювальною технікою, освітлювальними приладами, меблями та оргтехнікою. У свою чергу, генпідрядник та субпід­рядники постачали всі необхідні для себе матеріали та вироби, за винятком комплектуючих, що постачає замовник.

За сучасних умов можлива й інша форма комплектації облад­нання. Замовник і генпідрядник можуть домовитися у підрядно­му контракті про те, що поставки обладнання виконують будіве­льні фірми (генпідрядник й субпідрядники). Підрядний контракт у даному разі не передбачає відповідне фінансування проекту та розрахунки за поставки.

За кордоном досить прогресивною формою комплектації бу­дов обладнанням вважається залучення до комплектних поставок посередницьких фірм-девелоперів, які перебирають на себе, в числі інших, послуги з комплектації, монтажу або технічного на­гляду за монтажем обладнання.

Деякі особливості має комплектація будов імпортним облад­нанням. Такі поставки можуть також здійснюватись відповідно до договорів купівлі-продажу або підрядного контракту. Даними договорами звичайно передбачається шеф-монтаж обладнання та його гарантійне обслуговування. Порядок укладання договорів з іноземними постачальниками регулюється низкою певних зако­нодавчих актів.

Найбільш зручною формою постачання імпортного обладнан­ня вважаються комплектні поставки ділянок, цехів, завершених виробництв або окремих підприємств. Ця форма, крім поставки обладнання, передбачає також виконання певних етапів інвести­ційного процесу: передінвестиційне дослідження, проектування, будівельно-монтажне виробництво, навчання персоналу, пода­льше гарантійне обслуговування. Такі поставки та роботи узго­джуються зовнішньоекономічним контрактом, за яким іноземний постачальник одночасно може бути інвестором, тобто мати в Україні свою фірму, представництво або спільне підприємство.

Чинне законодавство України дозволяє всім суб»єктам зовні­шньоекономічних відносин самостійно визначити форму розра­хунків між собою, якщо вона відповідає міжнародним правилам, залучати банківські та інші фінансово-кредитні установи для об­слуговування своєї діяльності. Розрахунки за поставки обладнання здійснюються переважно за допомогою акредитивів та інкасо, які за сучасних умов більшою мірою зручні для постачальника та одержу­вача імпортного обладнання. Разом з тим на вимогу експортера у ряді випадків використовуються передоплата та відкритий рахунок.


3. Задача

 

Український інвестор купив 100 акцій на американській  фондовій біржі по курсу на 1.01 по 120$ за акцію. Курс $ США до гривні на цей час складав 1:5,40. В кінці року по акціям американської фірми був сплачений дивіденд у розмірі $ 4,0 за акцію при курсі 5,50 грн. за долар.  Ставка податку на дохід українського інвестора в США за угодою між цими країнами склала 15%.

Визначити:

1. Величину чистого дивіденду за акцію в доларах і гривнях.

2. Розмір утриманого податку (податкового кредиту) на всю суму угоди.

Розв’язування



[1] Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – С28.

 

[2] Управление инвестициями: Т.1. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – С174.

 

[3] Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – С 147.

 

[4]  Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – С 38.

 

Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

 

 

Рубрика: Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи | Метки: , , , | Оставить комментарий