Методи і моделі фінансового аналізу

Аналіз (від грец. analisis — розкладання, розчленування) — метод наукового дослідження, який полягає в уявному або реаль­ному розчленуванні цілого на складові та виділенні окремих сто­рін, властивостей, зв'язків. Таке розчленування дає змогу з'ясувати внутрішню суть і природу процесу, який вивчається, його залеж­ність від факторів формування.
Основними завданнями економічного аналізу зобов’язань є:
— вивчення теоретичних основ економічного аналізу зобов’язань;
— загальна оцінка зобов’язань підприємства;
— аналіз ефективності використання зобов’язань, аналіз прибутковості зобов’язань;
— прогнозування та планування зобов’язань підприємства.
В економічній теорії та практиці існують різні класифікації ме­тодів економічного аналізу зобов’язань взагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованих методів економічного аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залеж­ності, тобто методи:

1. ланцюгових підстановок. Ґрунтується на отриманні ряду коректованих значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів фактичними;
2. арифметичних різниць. Застосовують цей метод для розрахунку впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних та змішаних моделях. При його використанні спочатку знаходять абсолютні відхилення по кожному фактору. Потім величину впливу факторів обчислюють множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів;
3. балансовий. Застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов’язаних  економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Найбільше він використовується у фінансовому аналізі;
4. виокремлення ізольованого впливу факторів. Дає  можливість на основі знань економічної теорії упорядкувати аналіз, сприяє комплексному розгляду факторів впливу, вказує на значимість кожного з них, є основою математичного моделювання взаємозалежності різних показників і факторів;
5. відсоткових чисел. Величина, отримана в результаті співставлення двох однорідних показників, один з яких приймається за одиницю, називається коефіцієнтом. Особливою формою відносних величин є відсотки, при яких базисна величина приймається не за 1, а за 100;
6. диференційний. Використовують формулу повного диференціала для розрахунку окремих факторів на зміну узагальнюючого  показника;
7. інтегральний. Використання даного способу дозволяє отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів в порівнянні з способами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць і уникнути неоднозначної оцінки впливу факторів тому, що в даному випадку результати не залежать від місцезнаходження факторів в моделі, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розкладається між ними порівну;
8. логарифмічний. На відміну від інтегрального метода при логарифмуванні використовуються не абсолютні прирости показників, а індекси їх приросту
9. простих і складних відсотків. Концепція впливу факторів в часі відіграє основоположну роль в практиці фінансових розрахунків;
10. дисконтування. Використовується для вираження майбутнього доходу в поточній вартості.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і тради­ційні методи економічної статистики (середніх та відносних вели­чин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореля­ційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод голов­них компонентів).
Економічний аналіз проводиться також за допомогою різного типу моделей, що дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.