Зміст
1. Мета та методологія оцінки бізнесу
1. Мета та методологія оцінки бізнесу
Оцінка вартості будь – якого об’єкту власності представляє собою впорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому вираженні вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, принесеного ним в певний момент часу в умовах конкретного ринку.
Процес оцінки припускає наявність оцінюємого об’єкта і оцінюючого суб’єкта.
Суб’єктом оцінки виступають професіональні оцінники, які володіють спеціальними знаннями і практичними навиками. Об’єктом оцінки являється будь – який об’єкт власності в сукупності з правами, якими наділений його власник. Це може бути бізнес, компанія, підприємство, фірма, банк, окремі види активів, як матеріальних, так і нематеріальних.
Особливістю процесу оцінки вартості є її ринковий характер. Це означає, що оцінка не обмежується урахуванням лише одних витрат на створення або придбання об‘єкта, що оцінюється. Воно обов‘язково враховує сукупність ринкових факторів: фактор часу, фактор ризику, ринкову кон‘юнктуру, рівень та модель конкуренції, економічні особливості об‘єкту, а також макро- та мікроекономічні фактори [3, c. 47].
Основними факторами являються фактор часу та фактор ризику. Ринкова економіка відрізняється динамізмом. Фактор часу, мабуть – найважливіший фактор, що впливає на всі ринкові процеси, на ціну, на вартість, на прийняття рішень.
Оцінка підприємства означає визначення в грошовому виразі вартості, яка може бути найбільш вірогідною ціною за якою його можна продати і повинна відображати обидві властивості підприємства як товару, тобто і його корисність, і витрати, необхідні для цієї корисності. Оскільки уявлення про корисність залежить від конкретних інтересів покупця, тому оціннику приходиться визначати різні види вартості (відновлювальну, ліквідаційну, інвестиційну і т.п.).
Як правило ціль оцінки полягає у визначенні якої-небудь оціночної вартості, що необхідно клієнту для прийняття рішення. В проведенні оціночних робіт заінтересовані різні сторони: від державних структур до приватних осіб; в оцінці бізнесу можуть бути заінтересовані контрольно – ревізійні органи, управлінські структури, кредитні організації, приватні власники бізнесу, інвестори і т.п. (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Сторони, заінтересовані в оцінці бізнесу
Сторони заінтересовані в проведенні оціночних робіт, прагнучи реалізувати свої економічні інтереси, визначають цілі оцінки.
Оцінку бізнесу проводять в цілях [4, c. 86]:
підвищення ефективності поточного управління підприємством, фірмою;
визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі – продажу акцій підприємств на фондовому ринку. Для прийняття обґрунтованого інвестиційного рішення необхідно оцінити власність підприємства і частину цієї власності, яка припадає на придбаний пакет акцій, а також можливі майбутні доходи від бізнесу;
визначення вартості підприємства у випадку його купівлі – продажу в цілому чи частинами. Коли власник підприємства вирішує продати свій бізнес чи коли один із членів товариства прагне продати свій пай, виникає необхідність визначення ринкової вартості підприємства чи частини його активів. В ринковій економіці часто буває необхідно оцінити підприємство для підписання договору, встановлюючого долю співвласників у випадку розірвання договору чи смерті одного із партнерів;
реструктуризації підприємства. Ліквідація підприємства, злиття, поглинання або виділення самостійних підприємств із складу холдингу передбачає проведення його ринкової оцінки, так як необхідно визначити ціну купівлі чи викупу акцій, конвертації, величину премії, виплачуваної акціонерам поглинаємої фірми;
розробка плану розвитку підприємства. В процесі стратегічного планування важливо оцінити майбутні доходи фірми, ступінь її стійкості і цінність іміджу;
визначення платоспроможності підприємства і вартості застави при кредитуванні. В даному випадку оцінка потрібна тому, що величина вартості активів за бухгалтерською звітністю може різко відрізнятися від їх ринкової вартості;
страхування, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів перед втратою;
оподаткування. При визначенні податку оподатковуємої бази необхідно провести об’єктивну оцінку підприємства;
прийняття обґрунтованих управлінських рішень;
здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу. В цьому випадку для його обґрунтування необхідно знати початкову вартість підприємства в цілому, його власного капіталу, активів, бізнесу.
Оцінку підприємства здійснюють з позицій трьох підходів: доходного, затратного і порівняльного. Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об’єкту. Так, при оцінці з позицій доходного підходу на перше місце ставиться доход як основний фактор, що визначає величину вартості об’єкта. Чим більший доход, який приносить об’єкт оцінки, тим більша величина його ринкової вартості при інших рівних умовах. При цьому має значення тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, які супроводжують даний процес. Оцінник, уважно вивчаючий відповідну ринкову інформацію, перераховує ці вигоди в єдину суму поточної вартості. Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання власності і можливої її продажі. В даному випадку застосовується оціночний принцип очікування [4, c. 174].
Хоч, як правило, доходний підхід являється найбільш примхливим для оцінки бізнесу, корисно буває використовувати також порівняльний і затратний підходи. В деяких випадках затратний чи порівняльний підхід являється більш точним і ефективним. В багатьох випадках кожний із трьох підходів може бути використаний для перевірки оцінки вартості, отриманої за допомогою інших підходів.
Порівняльний підхід особливо ефективний у випадку існування активного ринку співставляємих об’єктів власності. Точність оцінки залежить від якості зібраних даних, так як, застосовуючи даний підхід, оцінник повинен зібрати достовірну інформацію про недавні продажі співставляємих об’єктів. Ці дані включають: фізичні характеристики, час продажу, місцезнаходження, умови продажу і фінансування. Дія такого підходу понижується, якщо угод було мало і моменти їх здійснення і оцінки розділяє тривалий період, якщо ринок знаходиться в аномальному стані, так як швидкі зміни на ринку призводять до зміни показників. Порівняльний підхід оснований на застосуванні принципу заміщення. Для порівняння вибирають конкурентні з оцінюємим бізнесом об’єкт. Зазвичай між ними існують відмінності, тому слід провести відповідну коректировку даних. В основу приведення поправок закладений принцип вкладання.
Затратний підхід найбільше застосовується для оцінки об’єктів спеціального призначення, а також нового будівництва, для визначення варіанту найкращого і найбільш ефективного використання землі, а також в цілях страхування. Збираєма інформація включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень заробітної плати, вартість матеріалів, витрати на обладнання, про прибутки і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т.п. Необхідна інформація залежить від специфіки оцінюємого об’єкта. Даний підхід важко застосовувати при оцінці унікальних об’єктів, які мають історичну цінність, естетичні характеристики, чи застарілих об’єктів.
Затратний підхід заснований на принципі заміщення, найкращого і найбільш ефективного використання, збалансованості, економічної величини і економічного розподілу.
В цілому всі три підходи взаємопов’язані. Кожний із них передбачає використання різних видів інформації, отримуємої на ринку. Наприклад, основними для затратного підходу являються дані про поточні ринкові ціни на матеріали, робочу силу та інші елементи витрат. Доходний підхід потребує використання коефіцієнтів капіталізації, які також розраховуються за даними ринку.
При виборі підходу перед оцінником відкриваються різні перспективи. Хоч ці підходи засновуються на даних зібраних на одному і тому ж ринку, кожен має справу з різними аспектами ринку. На ідеальному ринку всі три підходи повинні привести до однієї до однієї і тої ж величини вартості. Однак більшість ринків являються недосконалими, попит і пропозиція не знаходяться в рівновазі. Потенціальні користувачі можуть бути неправильно проінформовані, виробники можуть бути неефективні. По цим, а також по іншим причинам дані підходи можуть давати різні показники вартості [2, c. 95].
Кожний із трьох розглянутих підходів передбачає використання при оцінці пртаманних йому методів.
Згідно методу капіталізації ринкова вартість підприємства визначається за формулою V = D/R., де
D – чистий доход підприємства за рік;
R – коефіцієнт капіталізації.
Практичне застосування методу капіталізації прибутку передбачає наступні основні етапи:
1. Аналіз фінансової звітності, її нормалізація і трансформація (при необхідності).
2. Вибір величини прибутку, яка буде капіталізована.
3. Розрахунок адекватної ставки капіталізації.
4. Визначення попередньої величини вартості.
5. Проведення поправок на наявність нефункціонуючих активів (якщо такі є).
6. Проведення поправок на контрольний чи неконтрольний характер оцінюємої частки, а також на недостаток ліквідності (якщо вони необхідні).
Метод дисконтування грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного бізнесу, які потім дисконтуються за ставкою дисконта, відповідно ставці доходу яку потрібно інвестору (рис. 1.2.).
 |
Рис.1.2. Методи доходного підходу
Основні етапи оцінки підприємства методом дисконтування грошових потоків:
1. Вибір моделі грошового потоку.
2. Визначення тривалості прогнозного періоду.
3. Ретроспективний аналіз і прогноз валової виручки від реалізації.
4. Аналіз і прогноз витрат.
5. Аналіз і прогноз інвестицій.
6. Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду.
7. Визначення ставки дисконту.
8. Розрахунок величини вартості в постпрогнозний період.
9. Розрахунок поточної вартості майбутніх грошових потоків і вартості в постпрогнозний період.
10.Внесення поправок.
Ринкова вартість бізнесу методом чистих активів визначається як різниця між сумами ринкових вартостей всіх активів підприємства і його зобов’язаннями.
Ліквідаційна вартість підприємства являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів підприємства і витратами на його ліквідацію.
|
|
|
Рис. 1.3. Методи затратного підходу
Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Інвестор, діючи за принципом заміщення (чи альтернативної інвестиції), може інвестувати або в ці компанії, або в оцінюєму компанію. Тому дані про компанію, чиї акції знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідник коректувань повинні слугувати орієнтиром для визначення ціни оцінюємої компанії.
Технологія реалізації методу ринку капіталів:
1. Вибір підприємства аналога.
2. Фінансовий аналіз і співставлення.
3. Вибір і розрахунок оціночних мультиплікаторів.
4. Застосування мультиплікатора до оцінюємого підприємства.
5. Внесення поправок до кінцевої вартості підприємства.
Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій схожих компаній.
Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє розраховувати орієнтовну вартість підприємства за формулами, які виведені на основі галузевої статистики (рис. 1.3).
 |
|
|
|
Рис. 1.3. Методи порівняльного підходу
2. Задача 1
На основі вихідних даних розрахувати показники ефективності інвестиційного проекту, супроводжуючи розрахунки відповідними поясненнями. Зробити висновок щодо доцільності реалізації проекту. Термін економічного життя проекту для всіх варіантів — 7 років. Амортизаційні відрахування розраховуються за системою прискореної амортизації.
|
Показник |
Значення |
|
1. Загальна сума інвестицій, грн. |
75000 |
|
2. Сума інвестицій в основні фонди (обладнання), грн. |
69773 |
|
3. Норма дисконту, % |
33 |
|
4. Річний чистий прибуток, грн. |
42750 |
Розв’язування
Проведемо розрахунок амортизації протягом 7 років реалізації проекту за системою прискореної амортизації.
…
Так як, чиста приведена вартість за проектом складає 78930 грн., то проект є прибутковим і його варто реалізовувати.
3. Задача 2
Підприємство виробляє та реалізує один вид виробу. Результати, які очікується одержати наприкінці поточного року, наведені в таблиці.
|
Показник |
тис. грн. |
|
Обсяг реалізації |
900 |
|
Витрати: |
|
|
основні матеріали |
200 |
|
оплата праці: |
|
|
основна |
120 |
|
допоміжна |
80 |
|
інші накладні виробничі витрати: |
|
|
змінні |
50 |
|
постійні |
80 |
|
адміністративні накладні витрати: |
|
|
постійні |
78 |
|
накладні витрати на реалізацію: |
|
|
постійні |
63 |
|
змінні |
44 |
|
накладні витрати на організацію збуту: |
|
|
змінні |
36 |
|
постійні |
20 |
|
Сукупні витрати |
729 |
Прибуток |
121 |
Надійшла така інформація:
• зниження ціни реалізації з 9 до 8 грн. сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції на 50 %;
• погодинні ставки заробітної плати основних робітників збільшаться на 10 %; продуктивність праці залишиться на тому ж рівні;
• буде одержано п»ятипроцентну знижку від постачальника; питомі витрати матеріалів зменшаться на 2 % порівняно з базовими;
• сукупні змінні накладні витрати на реалізацію збільшаться пропорційно збільшенню обсягу реалізації;
• постійні накладні витрати збільшаться на 20 % порівняно з базовим рівнем.
Підготувати кошторис прибутків та збитків на наступний рік. Розрахувати точку беззбитковості для поточного і наступного років.
Розв’язування
1. Обсяг реалізації продукції становив 900000/9 = 100000 одиниць.
Зниження ціни реалізації з 9 до 8 грн. сприятиме збільшенню обсягу
…
Точка беззбитковості для наступного року
К = 509200/(8 – 2,24) = 88403 шт.
Список використаних джерел
1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.
2. Инвестиционно-финансовый портфель: Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.
3. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.
4. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.
5. Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.
6. Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.
7. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.
8. Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.
