Зміст

 

1. Економіко-математичні моделі в економічному аналізі3

 

2. Задача. 8

 

3. Тести. 14

 

Список використаних джерел. 16

1. Економіко-математичні моделі в економічному аналізі

 

Моделювання — один з прийомів вивчення економічних явищ і процесів, за допомогою якого можна чітко уявити до­сліджуваний об’єкт, описати його внутрішню структуру та оха­рактеризувати зовнішні зв’язки, дослідити і визначити вплив факторів на результативний показник. Сутність цього способу полягає в тому, що створюється модель взаємозв’язку аналізо­ваного показника з факторними показниками, тобто відбуває­ться конструювання моделі досліджуваного об’єкта на основі його попереднього вивчення, виділення головних, суттєвих ха­рактеристик [3, c. 61].

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, при якому будують зменшені предмети або умові подоби (образи), які замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища. Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) й абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні і математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.

У сучасному розумінні моделювання — невід’ємний етап будь-якої цілеспрямованої діяльності, тобто модель — це не просто образ — замінник оригіналу, не будь-яке відображення, а цільове. Наприклад, з поліна можна розпалити багаття, зробити стіл, створити художній твір. Отже, для різних цілей зазвичай потрібні різні моделі.

Пізнавальні моделі — це форма організації та подання знань за допомогою об’єднання нових знань з наявними. Тому якщо є роз­біжність між моделлю та реальністю, виникає задача усунення ці­єї розбіжності за допомогою зміни моделі. Пізнавальна діяльність орієнтована переважно на наближення моделі до реальності, яку відображає модель.

Прагматичні моделі — це засіб керування й організації прак­тичних дій, спосіб подання зразково правильних дій чи їх резуль­тату, тобто робоче подання цілей. Тому застосування прагматичних моделей полягає в тому, щоб у разі виявлення розбіжностей між мо­деллю та реальністю спрямувати зусилля на зміну реальності в напрямку наближення її до моделі. Отже, прагматичні моделі мають нормативний характер; вони відіграють роль стандарту, зразка, під які слід «підганяти» як саму діяльність, так і її результат (кодекси законів, статути організацій, алгоритми, технологічні допуски).

Інакше кажучи, пізнавальні моделі відображають суще, а праг­матичні — те, чого немає, але його бажано (і можливо) здійснити.

Модель конкретного стану об’єкта, своєрідна його «моменталь­на фотографія», називається статичною. Приклад такої моделі — структурна модель (від лат. structura — склад, розташування, по­рядок). Так називають модель, що описує сукупність стійких зв’язків об’єкта [6, c. 24].

Якщо моделі пов’язані не з одним станом, а з різницею між ними, виникає потреба у відображенні процесу зміни стану. Такі моделі називаються динамічними (наприклад, функціональні).

Абстрактні моделі — це ідеальні конструкції, побудовані засо­бами мислення, свідомості. Розглянемо як приклад природну мову. Нею ми можемо говорити про все, це універсальний засіб побудови будь-яких абстрактних моделей. Така універсальність забезпечена можливістю не тільки вводити в мову нові слова, але й ієрархічно будувати все розвинутіші мовні моделі (слово — речення — текст). Універсальність мови досягається також завдяки тому, що мовні мо­делі неоднозначні, розпливчасті, розмиті. Це дає змогу відобразити будь-яку ситуацію з достатньою для звичайних практичних цілей точністю.

На практиці рано чи пізно виникають ситуації, коли наближе­ність мови до природної стає недоліком, для подолання якого ви­робляють «професійну» мову. Найяскравіші приклади цього — мови конкретних наукових дисциплін. Моделі спеціальних наук точніші й конкретніші, вони містять більше інформації. Нові знання акуму­люються в нових моделях. Якщо для їх побудови бракує старих мов­них засобів, створюють іще більш спеціалізовані мови. Отже, вини­кає ієрархія типів мовних моделей. Математичні моделі найточніші, але для їх використання в певній області потрібно одержати достат­ню для цього кількість знань. Нематематичність наукової дисциплі­ни не означає, що вона «ненаукова»; це наслідок її складності, недо­статньої пізнаванності її предмета.

Матеріальна модель — це в певному розумінні замінник оригі­налу; між оригіналом і моделлю має бути відношення подібності.

Відношення, установлене в результаті фізичної взаємодії (чи лан­цюжка фізичних взаємодій) у процесі створення моделі, називається прямим (наприклад, фотографії, масштабовані моделі літаків або суден, макети будинків, шаблони, викрійки).

Непряме   відношення  подібності  між  оригіналом  і  моделлю об’єктивно існує в природі; воно проявляється як збіг або достатня близькість їх абстрактних моделей, завдяки чому його використо­вують у практиці реального моделювання. Наведемо такі приклади непрямих моделей: годинник — модель часу; автопілот — модель льотчика.

Умовними називають моделі, подібність яких до оригіналу мож­на встановити на основі певної угоди, наприклад: гроші — модель вартості, посвідчення особи — модель людини, карта — модель місце­вості.

Моделювання набуло поширення при здійсненні факторного аналізу. У фінансовому аналізі, як і в економічному, розрізняють де­терміновані (функціональні) та стохастичні (кореляційні) моделі (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні типи моделей, використовувані у фінансовому факторному аналізі, залежно від виду взаємозв’язку економічних показників

 

Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які  уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [2, с. 59].

 

2. Задача

 

Аналіз численності та структури персоналу підприємства

Категорії персоналу	План		Фактично				Відхилення (+ — )
			за минулий період		поточний період		від плану		від минулого періоду
	кіль­кість	%	кіль­кість	%	кіль­кість	%	кіль­кість	%	кіль­кість	%
весь персонал підприємства	920	100	880	100	900	100
промислове виробни­чий персонал	740		760		750
з них: робітники	620		610		600
службовці	75		90		80
керівники	30		40		30
спеціалісти	15		20		30
персонал	180		120		150

 

Виконати слідуючи завдання:

—   динаміку чисельності персоналу по періодам,

—   відхилення від плану та минулих періодів,

—   визначити рівень забезпеченості підприємства трудовими ресурсами,

—   розробить систему управлінських рішень, щодо раціонального використання персоналу підприємства.

 

Розв’язування

Аналіз численності та структури персоналу підприємства

….

Перебудова діяльності кадрових служб в умовах переходу до ринкової економіки повинна здійснюватися в таких основних напрямках:

— забезпечення насамперед комплексного рішення задач якісного формування й ефективного використання кадрового потенціалу на основі керування всіма компонентами людського фактора — від трудової підготовки і профорієнтації молоді до турбот про ветеранів праці;

—  широке впровадження активних методів пошуку і цілеспрямованої підготовки потрібних для підприємства і галузі працівників. Основною формою залучення необхідних фахівців і кваліфікованого робітників для підприємств повинні стати прямі договори з навчальними закладами. У цьому зв’язку дуже актуальної стає проблема випереджальної підготовки робітників і фахівців для освоєння нової техніки і технології в різних галузях, що жадає від кадрових служб удосконалювання планування підготовки кадрів;

—  планомірна робота з керівними кадрами і резервом для висування, що у дійсних умовах повинна будуватися на таких організаційних формах, як планування ділової кар’єри, підготовка кандидатів на висування по індивідуальних планах, ротаційні пересування керівників і фахівців, навчання на спеціальних курсах і стажування на відповідних посадах;

— активізація діяльності кадрових служб по стабілізації трудових колективів, підвищенню трудової і соціальної активності працівників на основі удосконалювання організаційно-економічних і морально-психологічних стимулів;

—  підняття на якісно нову ступінь ролі кадрових служб у забезпеченні соціальних гарантій в області зайнятості, що жадає від працівників по кадрам дотримання порядку працевлаштування і перенавчання працівників, що вивільняються, сприяння наданню їм установлених пільг і компенсацій;

— перехід від переважно адміністративно-паперових методів управління до демократичних форм оцінки, підбору і розміщення кадрів; забезпечення широкої гласності в кадровій роботі. Кадрові служби підприємств у сучасних умовах стають органами організаційно-методичного забезпечення добору і висування перспективних працівників, що зажадає від їхніх співробітників уміння застосовувати методи психологічного тестування, соціологічні методи вивчення суспільної думки й ін.;

—  створення системи підготовки фахівців для кадрових служб, перепідготовки і підвищення кваліфікації організаторів кадрової роботи, оскільки реалізувати нові функції кадрових служб неможливо без зміцнення їхніми кваліфікованими фахівцями, підвищення їхнього авторитету;

— повне відновлення науково-методичного забезпечення кадрової роботи, а також її матеріально-технічної й інформаційної бази.

Виходячи з нових вимог до роботи з кадрами переглядаються функції кадрових служб усіх рівнів керування. Підвищуються їхня роль і відповідальність у рішенні задач економічного і соціального розвитку. В умовах переходу до ринкової економіки основними функціями кадрових служб підприємств, організацій і установ стають:

— прогнозування, визначення поточної і перспективної потреби в кадрах і джерел її задоволення, уточнення потреби в підготовці фахівців із прямих зв’язків з навчальними закладами, розробка і реалізація заходів для поповнення трудового колективу;

— планування і регулювання цілеспрямованого руху і професійно-кваліфікаційного росту кадрів, процесів їхнього вивільнення і перерозподілу;

— організаційно-методичне забезпечення професійно-економічного навчання, підготовка і перепідготовка кадрів, напрямок працівників на навчання в різні навчальні заклади і стажування на передових підприємствах і в організаціях, навчання керівників різного рангу передовим методам і формам роботи з кадрами;

— вивчення професійних, ділових і особистісних якостей працівників на основі атестації, широкого використання психологічних і соціологічних досліджень, розробка рекомендацій з раціонального використання кадрів відповідно до їхніх здібностей і схильностей;

— організація роботи з професійної орієнтації молоді, адаптація молодих фахівців і робітників на підприємствах, розвиток наставництва, вивчення причин плинності кадрів, динаміки змін трудового колективу, розробка заходів для стабілізації й удосконалювання його соціальної і демографічної структури;

— забезпечення ефективного використання усіх форм матеріального і морального стимулювання працівників відповідно до їхньої трудової діяльності, вивчення впливу стимулів на підвищення трудової і соціальної активності трудящих, поліпшення морально-психологічного клімату в колективі й ін.

 

 

3. Тести

 

а) довгострокові фінансові вкладення належать до:

—   довгострокових зобов’язань

—   необоротних активів

—   оборотних активів

—   власного капіталу

 

б) Причинами збільшення тривалості операційного циклу можуть бути:

—   погіршення платоспроможності дебіторів

—   збільшення тривалості виробничого циклу

—   зростання попиту на продукцію підприємства

—   розміщення продажу товарів у кредит

—   всі відповіді помилкові

 

в) До необоротних активів не відносять:

—   витрати майбутніх періодів

—   основні кошти

—   виробничі запаси

—   нематеріальні активи

—   довгострокові фінансові інвестиції

—   незавершене виробництво

—   незавершене будівництво

 

г) До грошових потоків від операційної діяльності не належать:

—   надходження коштів від реалізації продукції виплата резедендів

—   оплата штрафів і неустойок

—   надходження від реалізації основних фондів

—   виплата заробітної плати

—   одержання відсотків по депозитах

д) Прискорення оборотності активів підприємства впливає на їхню рентабельності:

—    позитивно

—   негативно

—   не впливає.

Список використаних джерел

 

1.      Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. носіб.- К.: МАУП, 2001. С 40-42.

2.     Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1999, С. 59.

3.     Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

4.     Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. — Минск: ООО «Новое знание», 2001. – 668 с.

5.     Ткаченко Н. М. Економіко-правовий характер власного капіталу: функції і

6.     Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: Инфра-М, 2000, С. 24-30.

7.     Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: Инфра-М, 1998, С. 68.