Зміст

 

1. Принципи організації інформаційного забезпечення економічного аналізу в умовах застосування ПЕОМ… 3

 

2. Класифікація економіко-математичного моделювання в економічному аналізі6

 

3. Методика аналізу фінансових результатів роботи підприємства. 11

 

4. Аналіз матеріальних витрат. 13

 

5. Задача 12. 15

 

6. Задача 27. 21

 

Список використаних джерел. 27

1. Принципи організації інформаційного забезпечення економічного аналізу в умовах застосування ПЕОМ

 

Глибина і результативність економічного аналізу залежать від обсягу, своєчасності та якості використовуваної інформації. Торкаючись питання оперативності інформації як найважливішої її властивості, слід підкреслити, що тільки завдяки комп’ютеризації виробництва забезпечується дійсна оперативність і доступність інформації. Комп’ютерні техно­логії вносять також суттєві зміни у зміст і методику вирі­шення аналітичних завдань на підприємстві. Висока швид­кість виконання розрахункових та логічних операцій дає змо­гу обробляти великі обсяги аналітичної інформації та дуже плідно й своєчасно використовувати її в управлінні вироб­ництвом.

Широке застосування ПЕОМ не тільки поліпшує оперативність і доступність інформації, але й розширює перелік конкретних питань економічного аналізу, зміщує його напрям із традицій­ної оцінки діяльності за минулі періоди до вивчення поточних та майбутніх ситуацій з метою сприяння розробці обґрунтова­них і зважених управлінських рішень. Така спрямованість ана­лізу спостерігалася з початку 60-х років. Проте по-справжньо­му реалізувати це стало можливо лише в умовах застосування сучасної комп’ютерної техніки [4, c. 31].

У процесі аналітичного дослідження використовують великі обсяги різної інформації. Основними джерелами є:

1) планово-нормативна (матеріали бізнес-планів, норми ви­трат і нормативи, прейскуранти цін і тарифів, законодавчі акти, інструкції, договори, технологічна документація тощо);

2) дані бухгалтерського, статистичного і оперативного обліку та звітності;

3) внутрішня позаоблікова інформація (накази, виробни­че листування, довідки про перевірки та акти ревізій (аудиту), протоколи виробничих нарад, доповідні записки та ін.);

4) зовнішня інформація (звітні дані споріднених підприємств і матеріали галузевих видань, збірники статистичних матері­алів як вітчизняних, так і закордонних установ, дані переписів і анкетних обстежень);

5) дані особистих спостережень аналітика (виробничі екс­курсії, хронометраж робочого дня, опитування працівників підприємства.

Економічна інформація може мати табличну, графічну та текстову форму. Всю інформацію поділяють також на внутріш­ню і зовнішню, початкову, базову та похідну розрахункову. Існу­ють й інші групування економічної інформації.

Більшість інформації, яка використовується в аналізі, має форму показників. Причому глибина аналізу та обґрунтованість висновків і заходів за його результатами значною мірою зале­жать від добору показників, які у своїй сукупності формують цілі системи. Уся система показників дає кількісні та якісні характеристики різних сторін господарської діяльності підпри­ємства або окремих економічних явищ і процесів. Кількість показників може зростати через диференціацію або їх інтегра­цію залежно від мети і змісту аналізу, глибини вивчення відпо­відних об’єктів та процесів.

Показники класифікують за різними ознаками. У практиці аналітичних досліджень розрізняють такі показники [2, c. 34]:

1) кількісні й якісні;

2) натуральні, трудові, вартісні;

3) абсолютні й відносні;

4) загальні й часткові;

5) планові (нормативні) й фактичні (звітні);

6) основні й допоміжні;

7) вихідні й розрахункові (похідні).

Вся підібрана для аналізу інформація і, насамперед, показни­ки обліку і звітності мають бути ретельно перевірені за формою і змістом. При перевірці за формою встановлюється пра­вильність оформлення документів і звітів з погляду повної на­явності й заповнення всіх реквізитів, таблиць, підписів, арифме­тичних сум, підсумків; відповідність і спадкоємність цифр, пе­ренесених з інших документів та попередніх років; узгодженість цифр у різних формах звіту і взаємозалежних величин. Прово­дячи таку перевірку, користуються засобами логічного та ариф­метичного контролю. При цьому логічний контроль в більшості випадків установлює лише наявність помилки, а інший арифме­тичний контроль показує розмір помилки.

При перевірці інформації за змістом, а вона може бути здійснена лише на підприємстві, встановлюють відповідність звіту даним бухгалтерського обліку, а достовірність самого об­ліку перевіряють його відповідністю реальному стану речей та процесів на підприємстві. Ця перевірка більш складна і є еле­ментами ревізії або аудиту.

Констатуючи недостатню якість інформації, слід сказати про природу можливих помилок. Здебільшого вони можуть бути наслідком недосконалої первиної реєстрації або наступної небездоганої обробки даних. При цьому розрізняють випадкові і систематичні помилки. Більш небезпечними є систематичні помилки, які мають характер постійних викривлень в одному напрямі. Ці помилки бувають незловмисними та зловмисними. Останні виникають через свідоме спотворення даних з метою збільшення обсягів виконаних робіт (приписки) чи навпаки, приховування доходів (для ухилення від оподаткування) тощо. Пересвідчившись у достовірності інформації, можна розпо­чати сам аналіз діяльності підприємств.

2. Класифікація економіко-математичного моделювання в економічному аналізі

 

 

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, при якому будують зменшені предмети або умові подоби (образи), які замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища.

Моделювання — один з прийомів вивчення економічних явищ і процесів, за допомогою якого можна чітко уявити до­сліджуваний об’єкт, описати його внутрішню структуру та оха­рактеризувати зовнішні зв’язки, дослідити і визначити вплив факторів на результативний показник. Сутність цього способу полягає в тому, що створюється модель взаємозв’язку аналізо­ваного показника з факторними показниками, тобто відбуває­ться конструювання моделі досліджуваного об’єкта на основі його попереднього вивчення, виділення головних, суттєвих ха­рактеристик [3, c. 61].

Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) й абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні і математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.

У сучасному розумінні моделювання — невід’ємний етап будь-якої цілеспрямованої діяльності, тобто модель — це не просто образ — замінник оригіналу, не будь-яке відображення, а цільове. Наприклад, з поліна можна розпалити багаття, зробити стіл, створити художній твір. Отже, для різних цілей зазвичай потрібні різні моделі.

Пізнавальні моделі — це форма організації та подання знань за допомогою об’єднання нових знань з наявними. Тому якщо є роз­біжність між моделлю та реальністю, виникає задача усунення ці­єї розбіжності за допомогою зміни моделі. Пізнавальна діяльність орієнтована переважно на наближення моделі до реальності, яку відображає модель.

Прагматичні моделі — це засіб керування й організації прак­тичних дій, спосіб подання зразково правильних дій чи їх резуль­тату, тобто робоче подання цілей. Тому застосування прагматичних моделей полягає в тому, щоб у разі виявлення розбіжностей між мо­деллю та реальністю спрямувати зусилля на зміну реальності в напрямку наближення її до моделі. Отже, прагматичні моделі мають нормативний характер; вони відіграють роль стандарту, зразка, під які слід «підганяти» як саму діяльність, так і її результат (кодекси законів, статути організацій, алгоритми, технологічні допуски).

Інакше кажучи, пізнавальні моделі відображають суще, а праг­матичні — те, чого немає, але його бажано (і можливо) здійснити.

Модель конкретного стану об’єкта, своєрідна його «моменталь­на фотографія», називається статичною. Приклад такої моделі — структурна модель (від лат. structura — склад, розташування, по­рядок). Так називають модель, що описує сукупність стійких зв’язків об’єкта [5, c. 24].

Якщо моделі пов’язані не з одним станом, а з різницею між ними, виникає потреба у відображенні процесу зміни стану. Такі моделі називаються динамічними (наприклад, функціональні).

Абстрактні моделі — це ідеальні конструкції, побудовані засо­бами мислення, свідомості. Розглянемо як приклад природну мову. Нею ми можемо говорити про все, це універсальний засіб побудови будь-яких абстрактних моделей. Така універсальність забезпечена можливістю не тільки вводити в мову нові слова, але й ієрархічно будувати все розвинутіші мовні моделі (слово — речення — текст). Універсальність мови досягається також завдяки тому, що мовні мо­делі неоднозначні, розпливчасті, розмиті. Це дає змогу відобразити будь-яку ситуацію з достатньою для звичайних практичних цілей точністю.

На практиці рано чи пізно виникають ситуації, коли наближе­ність мови до природної стає недоліком, для подолання якого ви­робляють «професійну» мову. Найяскравіші приклади цього — мови конкретних наукових дисциплін. Моделі спеціальних наук точніші й конкретніші, вони містять більше інформації. Нові знання акуму­люються в нових моделях. Якщо для їх побудови бракує старих мов­них засобів, створюють іще більш спеціалізовані мови. Отже, вини­кає ієрархія типів мовних моделей. Математичні моделі найточніші, але для їх використання в певній області потрібно одержати достат­ню для цього кількість знань. Нематематичність наукової дисциплі­ни не означає, що вона «ненаукова»; це наслідок її складності, недо­статньої пізнаванності її предмета.

Матеріальна модель — це в певному розумінні замінник оригі­налу; між оригіналом і моделлю має бути відношення подібності.

Відношення, установлене в результаті фізичної взаємодії (чи лан­цюжка фізичних взаємодій) у процесі створення моделі, називається прямим (наприклад, фотографії, масштабовані моделі літаків або суден, макети будинків, шаблони, викрійки).

Непряме   відношення  подібності  між  оригіналом  і  моделлю об’єктивно існує в природі; воно проявляється як збіг або достатня близькість їх абстрактних моделей, завдяки чому його використо­вують у практиці реального моделювання. Наведемо такі приклади непрямих моделей: годинник — модель часу; автопілот — модель льотчика.

Умовними називають моделі, подібність яких до оригіналу мож­на встановити на основі певної угоди, наприклад: гроші — модель вартості, посвідчення особи — модель людини, карта — модель місце­вості.

Моделювання набуло поширення при здійсненні факторного аналізу. У фінансовому аналізі, як і в економічному, розрізняють де­терміновані (функціональні) та стохастичні (кореляційні) моделі (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні типи моделей, використовувані у фінансовому факторному аналізі, залежно від виду взаємозв’язку економічних показників

 

Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які  уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [2, с. 59].

3. Методика аналізу фінансових результатів роботи підприємства

 

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток — це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльнос­ті. Прибуток виконує такі основні функції:

— оцінки підсумків діяльності підприємства;

— розподілу (розподілу доходу між підприємством і держа­вою, підприємством і його робітниками, між сферою виробницт­ва і невиробничою сферою);

— джерела утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів.

Отже, у зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшенню трудового внеску колективу підприєм­ства, а й за рахунок багатьох інших факторів. Саме тому на кож­ному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз фо­рмування, розподілу та використання прибутку. Цей аналіз має надзвичайно важливе значення і для зовнішніх суб’єктів (місце­вих бюджетів, фінансових і податкових органів, банків).

Головними завданнями аналізу фінансових результатів під­приємства є [5, c. 502]:

— систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку;

— виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

— вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

— виявлення резервів збільшення прибутку;

— розробка заходів для використання виявлених резервів.

Джерелами аналітичної інформації є плани економічного та соціального розвитку, фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат), бізнес-план форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприємства», № 2 «Звіт про фінансові результати», декларація про прибуток підприємства, матеріали ма­ркетингових досліджень.

На підприємстві використовуються такі показникифінансових результатів [1, c. 171]:

— доходи від реалізації продукції;

— доходи від інших операцій;

— доходи від надзвичайних операцій;

— прибуток на одиницю продукції;

— прибуток від реалізації продукції;

— прибуток від операційної діяльності;

— прибуток від звичайної діяльності;

— прибуток від надзвичайних подій;

— оподаткований прибуток;

— чистий прибуток.

Усі ці доходи і прибутки відображено у формі 2 «Звіт про фі­нансові результати». Існують ще інші види прибутків:

— прибуток від реалізації цінних паперів;

— неоподаткований прибуток (пільговий);

— нерозподілений прибуток.

Перші два види прибутку відображаються в ж/о № 15, остан­ній — в балансі. У зв’язку з реформуванням бухгалтерського обліку і застосу­ванням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) дещо змінилося традиційне розуміння таких понять, як доходи, витрати, відшкодування. Так, стаття «Доходи (виручка) від реалі­зації» формується від реалізації готової продукції, товарів, робіт і послуг, доходів від страхової діяльності. Тут також відобража­ються суми знижок, наданих покупцям.

Аналіз названих доходів можна проводити як за видами (гру­пами) продукції, товарів, робіт, послуг, так і за видами організа­цій збуту.

4. Аналіз матеріальних витрат

 

Велику питому вагу в собівартості промислової про­дукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні мате­ріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електро­енергію для технологічних потреб, їх відносять до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці — важливий ре­зерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом про­дукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості — 70-90%, маши­нобудування — 40-50% собівартості одиниці продукції.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості про­дукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість вико­ристаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської ді­яльності підприємства оборотних коштів.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріа­лів, палива і енергії відображаються у двох розрізах [5, c. 483]:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат. 

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з плануван­ня, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Наприклад, в усіх галузях промисловості застосовується стат­тя «сировина і матеріали», у машиноприладобудуванні — «поку­пні вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств», у чорній і кольоровій металургії, скляній, цементній та інших га­лузях виділяють статтю «допоміжні матеріали», а в енергоспоживаючих галузях промисловості (цементна, скляна та ін.) — статті «паливо і енергія на технологічні цілі». На всіх підприєм­ствах машинобудування і металообробки виділяють статтю «пов­торно використовувані відходи», на якій показують вартість від­ходів за ціною можливого використання.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями каль­куляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2 річної та періодичної звітності і облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в со­бівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, перерахованими на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від пла­нових впливають такі фактори [1, c. 480]:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня Матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

Наступним кроком аналізу є вивчення факторів, під впливом яких фактичний рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної продукції та її одиниці відхиляється від планового.

Рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної про­дукції та її одиниці складається під впливом двох груп факторів:

1) норм витрат сировини, матеріалів, повторно використовуваних відходів, покупних виробів і напівфабрикатів, палива та енергії;

2) цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на електро­енергію.

 

5. Задача 12

 

Наведено дані, що характеризують випуск продукції і середньорічну чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП) і робітників промислового підприємства за рік:

Таблиця 5.1

Вихідні дані

Показники	Попередній період	План	Звітний період
Об’єм випуску продукції, тис. грн.	13090	13500	13900
Середньорічна     чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП), чол.	501	502	503
Середньорічна     чисельність робітників, чол.	390	403	408

 

На підставі наведених даних потрібно:

1. Визначити питому вагу чисельності робітників у загальній чисельності працюючих (ПВП).

2. Визначити середньорічне вироблення продукції на одного працюючого і на одного робітника (тис. грн.).

3. Методом ланцюгових підстановок, способом різниць і інтегрального методу виміряти вплив на зміну випуску продукції в звітному періоді в порівнянні з планом і попереднім періодом наступних факторів:

а) зміни структури робочої сили;

б) зміни середньорічної виробітки продукції на одного робітника.

4. Скласти узагальнюючу таблицю, проаналізувати обчислені показники і написати висновки.

 

Розв’язування

 1. Визначимо питому вагу чисельності робітників (ПВЧ) у загальній чисельності працюючих, як відношення середньорічної чисельності робітників (СЧР) до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу (СЧПВП).

ПВЧ = СЧР/СЧПВП

…

 Висновок. Отже, за методами ланцюгових підстановок та абсолютних різниць,  виробництво продукції в порівнянні з попереднім періодом  зросло на 810 тис. грн. за рахунок наступних факторів: зміни структури робочої сили зросло на 547,42 тис. грн.; зміни середньорічної виробітки продукції на одного робітника зросло на 205,19 тис. грн.; зміни середньорічної чисельності ПВП зросло на 57,39 тис. грн. Виробництво продукції в порівнянні з планом  зросло на 400 тис. грн. за рахунок наступних факторів:  зміни структури робочої сили зросло на 138,18тис. грн.; зміни середньорічної виробітки продукції на одного робітника зросло на 232,06 тис. грн.; зміни середньорічної чисельності ПВП зросло на 29,76 тис. грн.

За інтегральним методом виробництво продукції в порівнянні з попереднім періодом  зросло на 810 тис. грн. за рахунок наступних факторів:  зміни структури робочої сили зросло на 560,21 тис. грн.; зміни середньорічної виробітки продукції на одного робітника зросло на 202,69 тис. грн.; зміни середньорічної чисельності ПВП зросло на 54,08 тис. грн.

Виробництво продукції в порівнянні з планом  зросло на 400 тис. грн. за рахунок наступних факторів: зміни структури робочої сили зросло на 135, 81 тис. грн.; зміни середньорічної виробітки продукції на одного робітника зросло на 231,15 тис. грн.; зміни середньорічної чисельності ПВП зросло на 27,26 тис. грн.

Кількісно вплив факторів при розрахунку інтегральним методом відрізняється від методів  ланцюгових підстановок та абсолютних різниць через те, що в даному випадку результати не залежать від черговості підстановок, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розподіляється між ними порівну.

 

 

 

 

6.Задача 27

 

Приведено  дані,  що характеризують  об’єм  виробництва  продукції  і кількість відпрацьованого робочого часу на промисловому підприємстві:

Таблиця 6.1

Вихідні дані

Показники	Базисний період	Звітний період
Виробництво     продукції (одиниць)	30000	32000	32900
Кількість       відпрацьованого часу, станко-годин	25400	26800	27100

 

На підставі приведених даних потрібно:

1. Розрахувати виробітку продукції за одну станко-годину (у штуках) у базисному і звітному (за планом і фактично) періодах.

2. Визначити абсолютне і відносне відхилення показників базисного і звітного періодів.

3. Методом ланцюгових підстановок, способом різниць і інтегрального методу виміряти вплив на зміну фактичного об’єму виробництва продукції, в порівнянні з планом і базисом, наступних факторів:

а) зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу);

б) зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину).

4. Розрахувати відсоток приросту об’єму виробництва продукції за рахунок екстенсивного навантаження і за рахунок інтенсивного.

5. Скласти узагальнюючу таблицю і проаналізувати обчислені показники, зробити висновки.

 

Розв’язування

1. Розрахуємо виробітку продукції за одну станко-годину (ВПГ) у базисному і звітному (за планом і фактично) періодах, як відношення виробництва продукції (ВП) до кількості відпрацьованого часу (К).

ВПГ = ВП/К.

….

Висновок. Отже, за методами ланцюгових підстановок та абсолютних різниць,  виробництво продукції в порівнянні з базисом зросло на 2900 од. за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 2005 од; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 895 од. Виробництво продукції в порівнянні з планом зросло на 900 од. за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 358 од; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 542 од.

 За інтегральним методом виробництво продукції в порівнянні з базисом зросло на 2900 од. за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 2035 од; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 865 од. Виробництво продукції в порівнянні з планом зросло на 900 од. за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 361 од; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 539 од. Кількісно вплив факторів при розрахунку інтегральним методом відрізняється від методів  ланцюгових підстановок та абсолютних різниць через те, що в даному випадку результати не залежать від черговості підстановок, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розподіляється між ними порівну.

Виробництво продукції в порівнянні з базисом зросло на 9,67% за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 6,79%; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 2,88%. Виробництво продукції в порівнянні з планом зросло на 2,81% за рахунок наступних факторів: зміни екстенсивного навантаження (кількості відпрацьованого часу) зросло на 1,13%; зміни інтенсивного навантаження (середньої виробітки за одну станко-годину) зросло на 1,68%.

Список використаних джерел

 

1.     Болюх М. А., Бурчевський В. З., Горбаток М. І., Заросило С. А., Івахненко В. М. Економічний аналіз: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т / М.Г. Чумаченко (ред.). — 2.вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2003. — 555с.

2.     Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

3.     Мних Є.В. Економічний аналіз . Підручник. — К.: ЦУЛ,  2003. — 412 с.

4.     Попович П. Я. Економічний аналіз та аудит на підприємстві: Підручник. – Тернопіль, 2003. – 254 c.

5.     Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Мн.: ООО «Новое знание», 2001. – 668 с.