Зміст

 

1. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій. 3

 

2. Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні8

 

3. Завдання 3. 16

 

4. Завдання 4. 17

 

Список використаних джерел. 19

1. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій

 

У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як «міжнародні інвестиції». Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов»я­зань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передба­чає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими тех­нологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного паке­та акцій у закордонному виробництві [4, c. 67]. Внаслідок високого рівня зобов»я­зань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних опе­рацій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації про­дукції фірми. Наприклад, фірма «Кока-Кола» використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва безалкогольних напоїв, оскільки це дає змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма має також прямі капіталовкладення в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене.

Коли дві або більше організацій мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном «спільне підприємство» (Jointventure). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як «змішане підприємство» (mixedventure), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад «Міжнародні авіалінії України».

Для значної кількості американських фірм рівень продажу продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. «Кока-Кола» виробляє за кордо­ном близько 70 % обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування вро­жаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.

До «портфельних» інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов»язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. Іноземні «портфельні» інвестиції важливі май­же для всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одер­жання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіта­ловкладень. Вони також використовують позики різних країн [2, c. 87].

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордо­ном пов»язана з використанням двох основних форм ведення міжнарод­ного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між краї­нами. Інші форми ведення бізнесу — ліцензування і укладення кон­трактів «під ключ» — не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного підприємства (усіма або частиною активів). У результаті інве­стування іноземна особа може одержати контроль над підприємством.

Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли інвестиції перемішуються через кордон. Наприклад, центральний офіс підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій країні, а його акціонери (засновники) бути при цьому громадянами третьої країни. Визначити місце реєстрації підприємства звичайно неважко. Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством або контролюють його діяльність. Коли інвестор є влас­ником усіх активів підприємства з іноземними інвестиціями, як прави­ло, не виникає питання про те, хто є власником і хто здійснює кон­троль. Але в міру того як відсоток акцій, який перебуває в руках інозем­них інвесторів, зменшується, складнішим стає питання про контроль. Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і перебуває під його контролем. Якщо ж в руках інвестора знаходиться половина акцій, важко з впевненістю сказати, хто контролює підприєм­ство. Інвестор із п»ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може кон­тролювати підприємство, але він може здійснювати контроль над підприємством. Усе залежить від того, наскільки інші акціонери підпа­дають під вплив цього інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як 49 % в акцій підприємства), одержати кон­троль над підприємством можна в результаті продуманої політики у відно­синах з іншими акціонерами.

Іноземні інвестиції здійсню­ються різними способами, серед яких, наприклад:

— створення дочірньої компанії за кордоном, створення спільних підприємств, придбання вже існуючого іноземного підприємства, вне­сення капіталу в іноземне підприємство, що вже існує;

—придбання нерухомості за кордоном;

-придбання цінних паперів, емітованих іноземною особою. Оскільки існує багато різних способів інвестування, то і способи його регулювання теж можуть бути різними.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти,  що  визнається  конвертованою Національним банком України;

- валюти України   -  при  реінвестиціях  в  об''єкт  первинного інвестування чи в будь-які інші об''єкти інвестування відповідно до законодавства   України   за  умови  сплати  податку  на  прибуток (доходи);

- будь-якого  рухомого  і  нерухомого майна та пов''язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді  юридичної особи,   створеної   відповідно   до   законодавства  України  або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог   та  права  на  вимоги  виконання  договірних зобов''язань,  які  гарантовані  першокласними  банками   і   мають вартість  у  конвертованій валюті,  підтверджену згідно з законами (процедурами)  країни  інвестора  або  міжнародними  торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної  власності,  вартість  яких  у конвертованій  валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями,  а також підтверджена експертною оцінкою в Україні,  включаючи легалізовані на території України авторські права,  права на винаходи,  корисні моделі,  промислові  зразки,  знаки для товарів і послуг,  ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності,  включаючи права на  користування  надрами  та  використання  природних   ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами  (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції  можуть  здійснюватися  у  таких  формах [6, c. 19]:

- часткової участі  у  підприємствах,  що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами,  або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств,   що   повністю   належать   іноземним інвесторам,  філій  та  інших  відокремлених підрозділів іноземних юридичних  осіб  або  придбання  у  власність  діючих  підприємств повністю;

- придбання  не  забороненого  законами  України  нерухомого чи рухомого   майна,   включаючи   будинки,   квартири,   приміщення, обладнання,  транспортні засоби та інші об''єкти власності,  шляхом прямого  одержання  майна  та  майнових  комплексів  або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання  самостійно  чи за участю українських юридичних або фізичних  осіб  прав  на  користування  землею   та   використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської  (підприємницької) діяльності  на  основі  угод про розподіл продукції; 

- в інших  формах,  які не заборонені законами України,  в тому числі без створення  юридичної  особи  на  підставі  договорів  із суб''єктами господарської діяльності України.

Іноземні інвестиції  можуть  вкладатися  в  будь-які об''єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

2. Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні

 

Ефективне регулювання фінансового ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики по розбудові фінансового сектора економіки України. Фінансовий сектор має стати, насамперед, каталізатором економічного зростання, одним із чинників забезпечення суверенітету та реалізації національних інтересів. Державне регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг повинні сприяти перетворення фінансового сектора в потужного фінансового посередника.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Надійне і ефективне регулювання і, у свою чергу, впевненість, яку воно приносить, є важливими для цілісності, зростання і розвитку ринків фінансових послуг [3, c. 97].

Ефективний нагляд за ринком фінансових послуг є ключовим елементом сильного економічного середовища, в якому фінансова система відіграє основну роль щодо здійснення платежів і перерозподілу капіталів. Ефективний нагляд за діяльністю на ринку фінансових послуг є важливим інструментом, яким ринок сам себе забезпечити не може, а разом з ефективною макроекономічною політикою є основним для фінансової стабільності в Україні.

Об»єктивна потреба у створенні ефективної системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг в Україні визначає необхідність розробки даної Концепції. Метою Концепції є оцінка сучасного стану регулювання фінансових ринків в Україні, визначення концептуальних засад державної політики по регулюванню фінансового ринку та нагляду за фінансовими установами в Україні, розробки заходів щодо розвитку ефективної системи регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг небанківських фінансових установ.

Метою державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні є:

·   проведення єдиної державної політики у сфері надання фінансових послуг; захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг, застосування до винних осіб санкцій за порушення законодавства;

·   вирішення стратегічних системних питань розвитку ринку фінансових послуг в Україні;

·   забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку фінансових послуг та захисту прав його учасників;

·   координація діяльності органів державної влади з питань регулювання та нагляду за функціонування в Україні фінансових установ та надання ними фінансових послуг;

·   контролю за прозорістю та відкритістю ринку фінансових послуг;

·   дотримання учасниками ринку фінансових послуг вимог законодавства;

·   розвитку добросовісної конкуренції на ринку фінансових послуг.

·   сприяння адаптації національного ринку фінансових послуг до міжнародних стандартів.

Функції державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні

·   Державна реєстрації фінансових інститутів

·   Ліцензування

·   Нормативно-правове регулювання

·   Контроль

·   Нагляд

·   Застосування заходів державного примусу.

Форми державного нагляду за наданням фінансових послуг:

·   ліцензування господарської діяльності з надання фінансових послуг;

·   нагляду за дотриманням учасниками ринку фінансових послуг вимог законодавства;

·   розкриття інформації фінансовими установами про себе та свої послуги;

·   звітність фінансових установ;

·   запобігання небажаним подіям у сфері фінансових послуг, що можуть можуть мати негативний вплив на ринок фінансових послуг або можуть завдати істотної шкоди вкладникам або національним інтересам України;

·   застосування заходів для припинення порушень порядку надання фінансових послуг та застосування передбачених законами санкцій за такі порушення.

Принципи регулювання та нагляду за фінансовим сектором в Україні повинні враховувати міжнародні фінансові стандарти принципового значення. Це, насамперед:

1.                Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання (BIS),

2.                Директива Ради 92/30/ЄЕС про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі;

3.                Цілі та принципи регулювання ринку цінних паперів. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1998 рік;

4.                Директива Ради 93/6/ЄЕС про достатність капіталу інвестиційних фірм та кредитних установ;

5.                Директива Ради 93/22/ЄЕС про інвестиційні послуги на ринках цінних паперів;

6.                Принципи регулювання схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1994 рік;

7.                Принципи нагляду за операторами схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1997 рік;

8.                Ключові принципи страхової діяльності. Документи Міжнародної асоціації органів по нагляду за страховою діяльністю (IAIS), 2000 рік;

9.                Нагляд за фінансовими конгломератами. Документи Об’єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік;

10.            Концентрація ризиків. Документи Об’єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік/

Ключові принципи регулювання ринків фінансових послуг базуються на трьох цілях регулювання. Три основні цілі регулювання ринків фінансових послуг – це [6, c. 147]:

захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;

зниження системних ризиків.

Принципи, що стосуються регуляторів.

—                   Обов‘язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об‘єктивно визначеними.

—                   Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень.

—                   Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження.

—                   Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання.

—                   Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.

Принципи саморегулювання.

—                   Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов‘язки, пов‘язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків.

—                   СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов‘язків.

Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

—        Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду.

—        Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування.

—        Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.

—        Регулятори повинні мати право ділитися інформацією — як відкритою, так і закритою для громадськості — з внутрішніми і закордонними партнерами.

—        Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією — як відкритою, так і закритою для громадськості — з внутрішніми і закордонними партнерами.

—        Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень.

—        Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.

—        Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг.

—        Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструметів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим.

—        Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.

—        Принципи для інститутів колективного інвестування .

—        Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників.

—        Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів.

—        Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті.

—        Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інститута колективного інвестування.

—        Принципи для ринкових посередників.

—        Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників.

—        Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників.

—        Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.

—        Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.

Принципи для вторинного ринку.

—                   Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду.

—                   Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об‘єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.

—                   Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами.

—                   Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі.

—                   Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов‘язань і підриву ринку.

—                   Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструметами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.

Головною метою органів державної влади по нагляду за діяльністю на ринку фінансових послуг має стати впевненість у тому, що фінансові установи функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, що виникають у їх бізнесі.

При відпрацюванні основних принципів ефективного нагляду за фінансовими установами були наступні положення:

— основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для інвесторів, вкладників та інших кредиторів, споживачів фінансових послуг вцілому, а також підтримка довіри до фінансового ринку;

— органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного управління у фінансових установах, а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

— для ефективного виконання своїх обов»язків наглядові органи повинні мати операційну незалежність, засоби і повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для правозастосування;

— органи нагляду повинні повністю розуміти природу фінансових та контролювати, наскільки це можливо, ризики з якими стикаються фінансові установи;

— ефективний нагляд за фінансовими установами вимагає оцінки рівня ризику окремих фінансових інститутів і, відповідним чином, розподілу ресурсів;

— органи нагляду повинні бути впевнені у тому, що ресурси фінансових установ (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

— необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних фінансових операціях.

Нагляд повинен створювати ефективну та конкурентноздатну фінансову систему, яка б реагувала на потреби населення в наданні якісних фінансових послуг за розумну вартість. Завжди існує взаєморівновага між рівнем захисту, який пропонує нагляд, та вартістю фінансової діяльності посередників. Чим нижче ступінь сприйняття ризику фінансовими установами і фінансовою системою, тим більше дієвим повинен бути нагляд.

3. Завдання 3

 

Компанія виплачує дивіденди за рік 500 грн. Норма поточної дохідності акції даного типу 15%. Визначити поточну ринкову ціну акції.

 

Розв’язування

…

Отже, поточна ринкова ціна акції складає 3333,33 грн.

 

 

 

4. Завдання 4

 

Для здійснення інвестиційного проекту необхідно 2,5 млрд. грн. Підприємство має один млрд. грн. валового прибутку. Рентабельність власного капіталу складає 100% за рік. На 500 млн. грн. укладено кредитний договір під 120% річних строком на один рік. Непрямі витрати на укладення кредитного договору складають 5%. Податок на прибуток — 30%.

Рівень дивідендів для можливого залучення акціонерного капіталу повинен складати не менше 125% річних.

Постійні витрати підприємства складають 340 млн. грн. Визначити вартість фінансування інвестиційного проекту.

 

Розв’язування

…

Отже, валовий прибуток становитиме

2,5 – 0,6 – 1,65625 – 0,34 = -0,09625 – тобто інвестиційний проект збитковий.

 

Список використаних джерел

 

1.     Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Богатин Ю.В., Швандар В.А. Инвестиционный анализ: Учебное пособие для вузов. — М: «ЮНИТИ-ДАНА», 2000. — 286 с.

3.     Гойко А.Ф. Метода оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації. — К.: «ВІРА-Р», 1999. — 320 с.

4.     Загородній    А.Г.,    Стадницький    ЮЛ.    Менеджмент    реальних інвестицій: Навч. посібник. — К.: Т-во «Знання»; КОО, 2000. — 209 с.

5.     Игошин      Н.В.      Инвестиции.      Организация     управления      и финансирование: Учебник для вузов. — М.: Финансы, 1999. — 413 с.

6.     Инвестиции в Украине / Под ред. С.И.Вакарина. — К.: Конкорд, 1996.-94 с.

7.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

8.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

9.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.