КР НУХТ Екон анал_з В2

Зміст

 

1. Класифікація видів економічного аналізу. 3

 

2. Основи методики аналізу технічного рівня виробництва та    праці10

 

3. Задача. 14

 

Список використаних джерел. 19


1. Класифікація видів економічного аналізу

 

Необхідністю, змістом і предметом економічного аналізу визначаються завдання, поставлені ним. При цьому слід мати на увазі, що за сучасних умов функціональна роль економічного аналізу посилюється, в основному, у таких сферах дослідження: аналіз ринкового середовища (маркетингові дослідження), ви­робничо-господарського потенціалу, ефективності управління фінансовими ресурсами, обґрунтованості й дієвості механізму реалізації управлінських рішень. Аналітичні дослідження мають бути направлені на розширення зони діагностики і пошуку, можливості швидкої адаптації до зміни ринкової кон’юнктури, передбачення зміни поведінки партнера, уникнення невиправданих ризиків. Сформулюємо найважливіші завдання економічного аналізу [5, c. 24].

1. Забезпечення науково-економічної обґрунтованості бізнес-планів (у процесі їх розробки), що досягається шляхом проведення маркетингових досліджень ринку і всебічного ретроспективного аналізу господарської діяльності об’єкта аналізу. Особлива увага приділяється аналізу господарської діяльності за поточний період, що є одночасно і передплановим. Висновки ретроспективного аналізу суміщаються з поточними спостереженнями та результатами ви­вчення ринку і в узагальненому виді використовуються в планових розрахун­ках. Ретроспективний і поточний аналіз завершується перспективним (прогнозним) аналізом, що дасть прямий вихід на планово-наближені показники. В усіх випадках використовуються результати порівняльного аналізу кінцевих вироб­ничо-фінансових показників передових підприємств і організацій (вітчизняних і зарубіжних). Таким чином, бізнес-плани докладно обґрунтовуються необхід­ними економічними розрахунками.

2. Об’єктивне і всебічне вивчення виконання бізнес-планів, здійснення опе­ративного і поточного (періодичного) аналізу перебігу виконання плану за звіт­ні періоди за кількісними та якісними показниками.

3. Здійснення факторного аналізу ефективності використання виробничих ресурсів (виробничого потенціалу) — трудових ресурсів, основних виробничих фондів і матеріальних ресурсів — визначення резервів можливого поліпшення економічного становища підприємства.

В економіці розрізняють два поняття резервів: резервні запаси (наприклад си­ровини, матеріалів), наявність яких необхідна для безперервного планомірного розвитку господарства; резерви, що є невикористаними можливостями зростання виробництва, поліпшення його якісних показників (зниження собівартості, збіль­шення прибутку), тобто, по суті, тільки витрат у використанні ресурсів. Правильніше під резервами розуміти невикористані можливості зниження поточних зат­рат, що авансуються: матеріальних, трудових і фінансових ресурсів при даному рівні розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Усунення всілякого ро­ду витрат і нераціональних затрат — це один шлях використання резервів. Інший шлях пов’язаний із більшими можливостями використання науково-технічного прогресу (впровадження нової техніки, нової технології тощо).

4. Аналіз фінансових результатів (доходності) діяльності об’єкта дослідження, визначення резервів оптимізації прибутку для забезпечення тривалого функціону­вання підприємства.

5. Аналіз фінансової діяльності: стабільності фінансового стану підприєм­ства, його платоспроможності, ліквідності й ефективності використання фінан­сових ресурсів (капіталу). Виходячи із загальних критеріїв господарювання за умов ринку, виробничу діяльність оцінюють з точки зору досягнення макси­мальних фінансових результатів і економічної стабільності. Водночас фінансо­ва діяльність, управління фінансовими ресурсами розглядаються через призму оптимізації виробництва, пошуку найбільш вигідних галузей підприємництва, раціонального маневрування грошовими потоками.

6. Оцінка ефективності системи управління об’єктом аналізу, обґрунтованос­ті управлінських рішень, що приймаються.

7. Підсумкова оцінка економічної заможності об’єкта, що аналізується, тобто йо­го економічного зростання, конкурентоспроможності, фінансової стабільності і т.д., а також розробка заходів щодо зміцнення економічної заможності підприємства.

Завдання економічного аналізу не вичерпуються повністю наведеним вище переліком. Багатогранність і багатоваріантність підприємницьких ситуацій по­рушують перед ним чимало завдань автономного характеру, їх можна вирішува­ти за допомогою загальних і окремих аналітичних методик. Досвід економічно­го розвитку показує, що перед економічною наукою в цілому і перед економіч­ним аналізом зокрема на різноманітних етапах порушувались нові завдання, по­силювались раніше поставлені, по-новому визначалися відповідні акценти. Цей процес, природно, відбуватиметься й надалі.

Упродовж тривалого часу аналіз розвивався завдяки розширенню обсягів показників та процесів на підприємстві, що вивчаються; при цьому основна увага спрямовувалася на вдосконалення та уніфікацію методики їх вивчення. Головним джерелом інформації аналізу була постійно зростаюча звітність підприємств. У зв’язку з цим аналіз міг бути тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і відповідного складання звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватись, пристосовуватись до галузевих особливостей господарств. Так з’явилися методики аналізу діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогосподарських, будівельних та інших організацій. Створювалися численні методики аналізу діяльності більш дрібних галузей промисловості та інших галузей народного господарства.

У 50-ті роки почали виникати нові підходи, коли різноманітні варіанти наступного аналізу стали доповнюватися принципово новим поточним або оперативним аналізом, а згодом почали розроблюватися методики попереднього або перспективного аналізу.

І, нарешті, в останні кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в основному пов’язувався з тематичним або вузько-функціональним напрямом аналізу окремих об’єктів. У зв’язку з цим зараз існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та системного аналізу. Внаслідок значної різноманітності видів та напрямів економічного аналізу виникає потреба у їх класифікації. Однією із загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього вирізняють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний і попередній [2, c. 15].

Зараз найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку й рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством: фінансові і банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Управлінський аналіз на відміну від фінансово-економічного є більш змістовним і різнобічним. Його ще називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників він значну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, в той час як методика ФЕА аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний аналіз вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і в цілому народного господарства країни.

Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники та обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження й обробки інформації.

Порівняльний або міжгосподарський аналіз так, як і статистичний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтуючись на показники кращих підприємств у галузі, він дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи підприємства, яке докладно аналізується. Більш просто і надійніше при цьому можна вишукати і резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз — порівняно новий вид аналізу, і тому його методика ще недосконала. Предмет його вивчення в більшості випадків пов’язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід крім традиційної виробничої інформації потребує значних обсягів даних щодо експлуатаційних характеристик виробів.

Впровадження функціонально-вартісного аналізу виправдовується в тому разі, якщо він займається вивченням ефективності відносно дорогої техніки з достатньо великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її роботи у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні слабких або навіть зайвих функціональних можливостей технічного устрою. Скорочення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на її виробництво. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов’язаними з відсутністю налагодженої системи збору необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз уперше використали військові фахівці під час опрацювання десантної операції в Нормандії у Другій світовій війні. Аналіз застосовують для досліджень складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне розв’язання складних питань.

Об’єктами системного аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплекс питань, пов’язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності або відразу після закінчення окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для цього аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу з процесом виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребами активізації економічної роботи, включення аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві наслідки роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу в основному отримують каналами автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм на персональних комп’ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп’ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи, а звідси і зменшують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх об’єктів аналізу не повинне погіршити якість висновків і рекомендацій, зменшити їх цінність для управління [3, c. 16].

Розвиток оперативного аналізу із самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їхню ефективність.

Результати прогнозного аналізу можуть бути представлені як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації й автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

В економічному аналізі знаходять широке застосування сучасні засоби обробки інформації, економіко-математичні й соціологічні метоли, знання в галузі техніки й технології виробництва.


2. Основи методики аналізу технічного рівня виробництва та праці

 

Удосконалювання організаційно-технічного рівня виробництва — це комплексна раціоналізація виробничо-господарської діяльності підприємств. Сюди входять проблеми поліпшення організаційної структури підприємств і об’єднань, раціонального використання потужностей, прогресу в техніці і технології виробництва, застосування сучасних методів і форм організації виробництва, використання математичних методів і ЕОМ, наукової організації трудового процесу, фізіології і психології працюючих.

У задачі підвищення організаційно-технічного рівня виробництва в кінцевому рахунку входить раціоналізація використання всіх трьох елементів виробничого процесу: праці, засобів праці і предметів праці.

Методика аналізу організаційно-технічного рівня виробництва припускає розробку системи аналітичних показників [4, c. 352].  Розрізняють показники досягнутого стану організаційно-технічного рівня і показники економічної ефективності його удосконалювання. У сукупності останні (продуктивність праці, фондовіддача і матеріалоємність виробництва, якість і обсяг продукції, собівартість і рентабельність) дають комплексну характеристику економічного рівня виробництва. Такі показники, однак, не характеризують конкретно стану техніки, технології, організації виробництва і керування.

Показники науково-технічного рівня виробництва можна розділити на три групи: 1) показники рівня застосовуваних знарядь праці; 2) показники рівня технології виробництва; 3) показники якості продукції, що випускається.

Технічний рівень виробництва на підприємстві аналізується в наступних аспектах: а) забезпеченості підприємства засобами праці; б) якості застосовуваної техніки, технології виробництва і продукції, що випускаються; в) впровадження й освоєння прогресивної техніки і технології.

Забезпеченість підприємства засобами (знаряддями) праці характеризується показниками фондоозброєності, технічної озброєності і електроозброоєності праці, механізації й автоматизації виробничих процесів і ін.

Якість (ступінь досконалості) застосовуваної техніки і технології характеризується коефіцієнтами прогресивності технологічних процесів, оснащеності робочих місць технічно зробленими інструментами і пристосуваннями, питомою вагою деталеоперацій, оброблюваних груповими методами, якістю, надійністю, довговічністю продукції.

Впровадження й освоєння нової прогресивної техніки і технології аналізується не тільки по числу впроваджуваних заходів, але і з обов’язковим обліком економічної ефективності впроваджуваних організаційно-технічних заходів.

У звітності підприємств недостатньо відображено технічний рівень виробництва. Тому необхідно розраховувати по зведеннях про конструкторську і технологічну підготовку виробництва і даним господарського обліку найбільш важливі показники, що, з одного боку, відбивали би істотність технічного рівня виробництва, а з іншого боку — знаходилися б у взаємозв’язку з економічними показниками, що характеризують результати виробничо-господарської діяльності підприємства.

З урахуванням цих вимог доцільно при аналізі техніки і технології виробництва досліджувати структуру і віковий склад засобів праці, технічну і фондоозброєність праці, рівень механізації й автоматизації виробництва, прогресивність технологічних процесів, уніфікацію заготівель, деталей, вузлів, оснащеність виробництва інструментом і пристосуваннями, а також якість продукції, що випускається [1, c. 125].

У процесі аналізу технічного рівня виробництва на підприємстві  насамперед оцінюється досягнутий рівень техніки, виходячи із сучасних вимог технічного прогресу. Визначаються цехи, ділянки виробництва, де рівень техніки, технології недостатньо високий, не задовольняє сучасним вимогам. Темпи фізичного і морального зносу основних фондів у сучасних умовах висувають підвищені вимоги як до структури, так і до вікового складу виробничих фондів. Як правило, виробничі фонди, що функціонують у машинобудуванні 10—20 років, вважаються застарілими, а понад 20 років — сильно застарілими.

Аналіз віку устаткування допоможе визначити ті його види, що підлягають заміні або модернізації в першу чергу. Ріст активної частини виробничих фондів підвищує рівень концентрації виробництва, його механізації і є матеріальною основою підвищення продуктивності праці.

При аналізі складу устаткування, наприклад, на машинобудівних заводах окремо вивчаються ливарне, ковальське, металорізальне і спеціальне устаткування і прогресивність кожного з них. Відсутність спеціальних верстатів, потокових ліній — це ознака низької технічної оснащеності виробництва.

Продуктивне використання основних фондів припускає дотримання визначених пропорцій між промислово-виробничими фондами і чисельністю робітників, між чисельністю робітників і кількістю машин і устаткування (активною частиною фондів). Важливою умовою підвищення фондовіддачі є випередження темпів росту технічної озброєності і продуктивності праці в порівнянні з темпами росту його фондоозброєності.

Показник фондоозброєності праці визначається відношенням вартості основних фондів виробничого призначення до чисельності промислово-виробничого персоналу. Показник технічної озброєності праці визначається відношенням вартості машин і устаткування до числа робітників у найбільшу зміну.

Показник енергоозброєності характеризується відношенням сумарної енергії, отриманої з усіх двигунів і апаратів на підприємстві з урахуванням отриманої енергії з боку, до числа людино-годин, відпрацьованих виробничими робітниками. Але в силу ряду об’єктивних і суб’єктивних причин не вся енергія використовується раціонально, продуктивно. Тому при аналізі енергоозброєності на підприємстві необхідно розрізняти показник потенційної енергоозброєності і показник фактичної або дійсної енергоозброєності. Показник потенційної енергоозброєності розраховується як відношення сумарної потужності всіх двигунів і апаратів до середнього числа робітників у найбільшу зміну.

Показник фактичної (дійсної) енергоозброєності визначається відношенням величини фактично використаної енергії до кількості відпрацьованих людино-годин усіма робітниками. На відміну від першого цей показник відбиває кількість енергії, фактично споживаної за одна людино-година роботи.

З зіставлення цих двох показників видно, наскільки на підприємстві раціонально, продуктивно використовується енергія.

Оскільки динаміка показників рівня технічної, фондо- і енергоозброєності праці відбиває розвиток технічного прогресу, його динамікові, необхідно порівнювати ці показники з динамікою росту продуктивності праці.

До показників рівня технології відносяться питому вагу передових технологічних процесів, коефіцієнти механізації, автоматизації, потоковості й оснащеності виробництва.Питома вага передових технологічних процесів визначається окремо по цехах і виробництвам підприємства або об’єднання. Наприклад, лиття під тиском на машинах і литті в задані форми — у ливарному цеху, вільне кування і штампування — у ковальсько-пресовому цеху, фарбування в електростатичному полі і фарбування вручну — у цеху фарбування і т.д.

Новизна, досконалість технології знаходять висвітлення в таких показниках, як економічність, показники умов праці, продуктивності праці, якості продукції.

Показником, що характеризує рівень прогресивності технологічного процесу, є трудомісткість продукції. Чим нижче трудомісткість виробу, окремої операції за інших рівних умов, тим досконаліше технологія.


3. Задача

 

Визначити та оцінити аналітичні фінансові коефіцієнти за даними статей балансу.

Стаття балансу

Значення

Актив

1. Необоротні активи, усього

1650

2. Оборотні активи, усього

X

В т.ч. запаси

840

Дебіторська заборгованість

490

Поточні фінансові інвестиції

700

Грошові кошти та їх еквіваленти

210

Інші

X

3. Витрати майбутніх періодів

40

Баланс

X

Пасив

1. Власний капітал

1800

2. Забезпечення наступних витрат і платежів

15

3. Довгострокові зобов’язання

400

4. Поточні зобов’язання

2150

5. Доходи майбутніх періодів

Баланс

X

Фінансовий результат

4800

Рентабельність активів, %

X

Рентабельність власного капіталу, %

X

 

Коефіцієнт автономії визначається відношенням суми власного капіталу до підсумку балансу, характеризує незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

Коефіцієнт мобільності є відношення вартості мобільних (оборотних) коштів до немобільних.

Коефіцієнт маневреності визначається відношенням вартості мобільних коштів за мінусом короткотермінових (поточних) зобов’язань до вартості мобільних коштів.

Коефіцієнт фінансової стійкості визначається відношенням власного капіталу до загальної заборгованості.

Коефіцієнт іммобілізації коштів — відношення вартості основних засобів (за мінусом суми зносу) до підсумку балансу.

В умовах ринкової економіки велике значення має аналіз і оцінка показників платоспроможності для запобігання погіршенню фінансового стану власного підприємства та уникнення зв’язків з сумнівними партнерами.

Коефіцієнт покриття заборгованості визначається відношенням суми ліквідних коштів до короткострокової заборгованості (поточних зобов’язань).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності — відношення наявних грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій до короткострокової заборгованості.

Коефіцієнт поточної ліквідності — відношення суми наявних ліквідних коштів і розрахунків з дебіторами до короткострокової заборгованості.

Коефіцієнт покриття кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості визначається відношенням дебіторської заборгованості (за винятком сумнівної) до короткострокової кредиторської заборгованості.

Після визначення аналітичних фінансових коефіцієнтів їх треба»порівняти з прийнятими в практиці фінансового менеджменту нормативами і зробити висновки про фінансовий рейтинг підприємства.

Під час виконання контрольної роботи студент використовує текстову, табличну та графічну форми подання аналітичного матеріалу.

Для вирішення задачі таблиця з розрахунками має наступний вигляд:

№ п/п

Показник

Розрахунок

Значення

Оптимальне значення

Примітка

1.

К автономії

ВК/ВБ =……………..

 

 

>0,5

2.

К мобільності

ОК/НК =…………….

 

 

>0,5

3.

К маневреності

РК/ОК =…………….

 

 

>0,2

4.

К фінансової стійкості

ВК/ПЗ+ДЗ =…………

 

 

>1

5.

К мобілізації

О3/ВБ =…………

 

 

<0,5

6.

К покриття заборгованості

ОК/ПЗ =…………

 

 

>2

7.

К ліквідності

ГК+П фін. інв./ПЗ =

 

 

0,2…0,35

8.

К покриття дебіторської заборгованості

Д3/П3 =…………..

 

 

 

9.

Рентабельність активів, %

Фін.рез./Вар-ть акт. =

 

 

 

10.

Рентабельність власного капіталу

Фін.рез/ВК =………..

 

 

 

Висновок:

1) Ранжуються показники в порядку зменшення фактичне значення яких більше оптимального.

2) Ранжуються показники в порядку зменшення фактичне значення яких менше оптимального.

3)  Напрямки подальшого аналізу вказуються відповідно до пункту 2.

4)  Позитивний досвід підприємства вказуються до пункту 1.

 

Розв’язування

Заповнимо показники балансу.

Висновок:

1) Підприємство має високі коефіцієнт мобільності, коефіцієнт ліквідності, достатній коефіцієнт мобілізації та високі рівні рентабельності активів та власного капіталу.

2) На підприємстві не достатні коефіцієнт автономії, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт покриття заборгованості, коефіцієнт покриття дебіторської заборгованості.

3)  На підприємстві потрібно приділити більшу увагу аналізу та плануванню коефіцієнтів автономії, маневреності, фінансової стійкості, покриття заборгованості, покриття дебіторської заборгованості.

Для поліпшення платоспроможності та ліквідності необхідно уникати таких факторів:

невиконання планових завдань виробництва і реалізації послуг, порушення їх структури та асортименту, зниження якості;

підвищення собівартості послуг;

в умовах конкуренції втрати каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фі­нансування підприємства;

інфляційні процеси і податкова політика;

значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

низьке обертання оборотного капіталу.

4) Підприємство в подальшому має підтримувати на високому рівні в подальшому коефіцієнти мобільності, ліквідності, коефіцієнт мобілізації та рентабельності активів та власного капіталу.

На підприємстві можна запропонувати такі напрямки для підвищення ефективності від підприємницької діяльності:

— підвищення доходів (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

— зниження собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

— підвищення рентабельності підприємства;

— проведення управлінських впливів на персонал   підприємства для досягнення підвищення ефективності;

— планування соціального розвитку колективу.

 

 


Список використаних джерел

 

1.     Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. носіб.- К.: МАУП, 2001. — 241 с..

2.     Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

3.     Попович П. Я. Економічний аналіз та аудит на підприємстві: Підручник. – Тернопіль, 2003. – 254 c.

4.     Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Мн.: ООО «Новое знание», 2001. – 668 с.

5.     Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: Инфра-М, 2000, С. 24-30.

 

 

Запись опубликована в рубрике аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи с метками , , , , , , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *