Зміст

 

1. Розкрити сутність методів аналізу фінансових інвестицій. 3

 

2. Сутність моделей фінансового управління. 9

 

3. Задача. 15

 

Список використаних джерел. 19

1. Розкрити сутність методів аналізу фінансових інвестицій

 

1. Аналіз фінансових інвестицій проводять шляхом розрахунку індексів [2, c. 158].

Біржові індекси розраховуються за різними методиками: деякі біржові індекси являються простими середніми величинами курсів акцій; інші – це середньозважені величини, де базою можуть слугувати ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку, та включені в склад індексу.

Індекс IPI –U, розраховуються сумісно агентством “Інтерфакс –Україна” і компанією “Полар-інвест”.

Індекс розраховується за формулою:

IPI—U = IPI₍₀₎M_cap/M_cap(0),

де IPI—U –поточне значення індексу;

IPI₍₀₎ – минуле значення індексу;

M_cap, M_cap(0) – сумарна поточна та минула ринкова капіталізація підприємств, що входять до індексу.

Р_і ціна i-ої акції; Кі- кількість акції і-го емітента, що перебувають у обігу, n- кількість емітентів у лістингу індексу.

Рі =(Рask+ Pbid +Pmask+Pmbid+Pv+Pk),

де Рask –середньозважене котирування пропозиції;

Pbid –середньозважене котирування попиту;

Pmask –мінімальне котирування пропозиції;

Pmbid – максимальне котирування попиту;

Pv – скоригована за співвідношенням обсягів попиту і пропозиції середня ціна;

Pk –скоригована за співвідношенням кількості котирувань попиту і пропозиції середня ціна.

Індекс ПФТС. BusinessPartners – це середнє для найбільш ліквідних українських акцій, які мають найбільшу ринкову капіталізацію і розраховуються кожного тижня у гривнях і доларах на основі реальних угод та твердих котировок у ПФТС. Частка акцій компаній, що включаються до індексу, і яка обертається на ринку має перевищувати 10% від загальної їх кількості. Компоненти індексу зважуються на основі ринкової капіталізації, однак частка держави та стратегічного інвестора, як правило, виключаються. Склад індексу переглядається на відповідність вказаних критеріїв щомісяця і в індекс вносяться необхідні зміни.

Індекс WOOD-15. Індекс WOOD-15 основується на методології, що розроблена Міжнародною фінансовою корпорацією для ринків, що розвиваються. Дана методологія дозволяє відобразити всі зміни, що відбуваються на ринку, у тому числі злиття компаній, банкрутства, включення нових компаній у базу індексу. База індексу формується за один місяць. Зміни ринкової капіталізації компаній, включених в індекс, впливають на його щотижневу зміну.

Формула розрахунку індексу:

 

Індекс КАС-20 (wa) цікавий із точки зору динаміки розвитку фондового ринку України, його росту або падіння.

Формула розрахунку індексу КАС-20 (wa):

де Мсар i,t — ринкова капіталізація i-гo підприємств у поточному періоді;

Мсар i, — ринкова капіталізація i-ro підприємства в базисному періоді.

Перспективи розвитку КАС-20. Планується розраховувати щоденні значення КАС-20. Що позволить будувати не тільки лінійну зміну індексу, але і враховувати щоденні зміни мінімальних і максимальних значень індексу. За допомогою використання подібної техніки побудови індексу КАС-20 можна буде проводити більш глибинний аналіз фондового ринку.

2. Рейтиногова оцінка акцій і облігацій.

Визначення рейтингу відкритої емісії тих чи інших цінних паперів вже багато років є характерною рисою розвинутих фондових ринків. Незалежні рейтингові агентства оцінюють кредитоспроможність емітента і приписують деякий рейтинг емітенту чи емісії. Цей рейтинг визначає статус емітента та його відмінність від інших емітентів. Основними рейтинговими агентствами є дві приватні компанії: StandardPoor’sCorporation та Moody’sInvestorsServiceInc. Рейтинги емітентів позначаються буквенно-цифровими символами:

Standard & Poor’s рейтинги

ААА	Найсильніші
АА	Дуже сильні
А	Сильні
ВВВ	Адекватні
ВВ	Переважно спекулятивні, широко змінювані
В	Переважно спекулятивні, широко змінювані
ССС	Переважно спекулятивні, широко змінювані
СС	Переважно спекулятивні, широко змінювані
С	Почався процес банкрутства, але платежі за зобов’язаннями продовжуються
D	Зобов’язання не виконуються

 

У категорії від АА до В можуть добавлятися знаки “+” чи “–” для додаткової градації.

Moody’s Investors Service Inc.

Ааа	Найкраща якість
Аа	Висока якість
А	Вище середнього ступеня
Ваа	Середня ступінь
Ва	Спекулятивні елементи
В	Недостатні характеристики для бажаних інвестицій
Саа	Погане становище
Са	Спекулятивність високого ступеня
С	Нижчий клас

У категоріях від Аа до В можуть додаватися цифри 1, 2 чи 3 для додаткової градації.

 

3. Методики оцінки вартості фінансових інструментів.

Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування здійснюється на основі порівняння обсягу інвестиційних затрат, з одної сторони, та грошового потоку від реалізації цих інструментів, з другої сторони [4, c. 321].

Оцінка вартості акцій.

Капіталізована вартість акцій — визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства:

де к_ва. — капіталізована вартість акцій;

Q — кількість емітованих акцій;

Ар — ринкова вартість акцій.

Оцінка вартості облігацій.

Для характеристики якостей облігацій використовуються такі показники:

Прямий дохід на облігацію — визначає залежність доходу на облігацію від норми відсотка та її ринкової вартості:

де До — прямий дохід на облігацію;

Нпр — норма відсотка;

Он — номінальна вартість облігації;

Ор — ринкова вартість облігації.

Модель оцінки капітальних активів визначає капітальних взаємозв’язок між ступенем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає більший рівень дохідності й описує залежність, згідно з якою рівень дохідності конкретного цінного паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики для конкретного фондового інструмента:

де g — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;

r — без-ризикова (безпечна) ставка дохідності;

B— бета-коефіцієнт;

К_m — рівень дохідності фондового ринку.

Бета-коефіцієнт визначає: по-перше, вплив загальної ситуації на фондовому ринку на конкретний цінний папір — коли бета-коефіцієнт є позитивним, то ефективність цінного паперу буде аналогічною ефективності ринку; за від’ємного значення коефіцієнта ефективність цінного паперу буде знижуватися за підвищення ефективності ринку. По-друге, цей коефіцієнт є мірилом ризику інвестицій у конкретні цінні папери: якщо його значення перевищує одиницю — ризик інвестицій вищий за середній на ринку; за меншого значення — навпаки.

4. Порівняльна оцінка акцій.

Порівняльний метод оцінки вартості акцій виходить з того, що такі самі інтереси в підприємствах продаються (купуються) за таку саму ціну. Особливістю методу є орієнтація його на використання ринкових цін на аналогічні цінні папери схожих підприємств і на фактично досягнуті результати діяльності підприємства, акції якого оцінюються [3, c. 321].

Такий підхід забезпечує істотні переваги у порівнянні з фінансовою оцінкою. Вони полягають у тому, що оцінка орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу, що склалися на ринку, тобто ціна визначається ринком, а не коректністю виконаних розрахунків; основою оцінки є поточна інформація, що відбиває фактично досягнуті результати — вона є вірогіднішою за прогнози; ураховуються фактичні співвідношення між попитом і пропозицією стосовно аналогічних об’єктів, що підвищує обгрунтованість вартості, оскільки вона відбиває поточну ринкову ситуацію.

Поряд з названими безперечними перевагами порівняльний метод має і кілька недоліків. Насамперед для його використання необхідний активно функціонуючий ринок підприємств — тільки в цьому разі можливий вибір досить представницьких аналогів. Крім того, ринок має бути прозорим, тобто з доступною необхідною інформацією. Поки не виконуються ці дві умови, оцінка порівняльним методом матиме обмежене застосування.

Порівняльний метод використовується у вигляді методу ринку капіталів та методу угод.

5. Метод ринку капіталів ґрунтується на цінах, що склалися на фондовому ринку на акції аналогічних підприємств. Оскільки базою оцінки є вартість однієї акції, остільки в «чистому» вигляді метод використовується для оцінки мінотарних пакетів акцій, тобто тих, що не забезпечують контролю. Проте існують способи, що уможливлюють перехід від оцінки мінотарного пакета до контрольного або вартості всього підприємства.

6. Метод угод передбачає використання цін придбання контрольних пакетів акцій або підприємств у цілому. Він також дає можливість переходу від вартості всього підприємства (контрольного пакета акцій) до вартості мінотарного пакета.

2. Сутність моделей фінансового управління

 

Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об’єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства [1, c. 24].

Суб’єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

У практичному плані управління фінансами підприємств це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Управління фінансами підприємств базується на об’єктивних та суб’єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу готового продукту і валового доходу підприємства.

Сутність поняття фінансового управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового апарату на всіх рівнях управління підприємством.

Фінансове управління має свою систему функцій, які пропонується визначати у такому складі:

—   взаємодія всіх елементів апарата управління підприємства;

—   створення  ефективних організаційних структур управління;

—   аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;

—   прогнозування, планування, регулювання фінансових процесів;

—   обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;

— контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

Моделювання — один з прийомів вивчення економічних явищ і процесів, за допомогою якого можна чітко уявити до­сліджуваний об’єкт, описати його внутрішню структуру та оха­рактеризувати зовнішні зв’язки, дослідити і визначити вплив факторів на результативний показник. Сутність цього способу полягає в тому, що створюється модель взаємозв’язку аналізо­ваного показника з факторними показниками, тобто відбуває­ться конструювання моделі досліджуваного об’єкта на основі його попереднього вивчення, виділення головних, суттєвих ха­рактеристик [5, c. 61].

Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) й абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні і математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.

У сучасному розумінні моделювання — невід’ємний етап будь-якої цілеспрямованої діяльності, тобто модель — це не просто образ — замінник оригіналу, не будь-яке відображення, а цільове. Наприклад, з поліна можна розпалити багаття, зробити стіл, створити художній твір. Отже, для різних цілей зазвичай потрібні різні моделі.

Пізнавальні моделі — це форма організації та подання знань за допомогою об’єднання нових знань з наявними. Тому якщо є роз­біжність між моделлю та реальністю, виникає задача усунення ці­єї розбіжності за допомогою зміни моделі. Пізнавальна діяльність орієнтована переважно на наближення моделі до реальності, яку відображає модель.

Прагматичні моделі — це засіб керування й організації прак­тичних дій, спосіб подання зразково правильних дій чи їх резуль­тату, тобто робоче подання цілей. Тому застосування прагматичних моделей полягає в тому, щоб у разі виявлення розбіжностей між мо­деллю та реальністю спрямувати зусилля на зміну реальності в напрямку наближення її до моделі. Отже, прагматичні моделі мають нормативний характер; вони відіграють роль стандарту, зразка, під які слід «підганяти» як саму діяльність, так і її результат (кодекси законів, статути організацій, алгоритми, технологічні допуски).

Інакше кажучи, пізнавальні моделі відображають суще, а праг­матичні — те, чого немає, але його бажано (і можливо) здійснити.

Модель конкретного стану об’єкта, своєрідна його «моменталь­на фотографія», називається статичною. Приклад такої моделі — структурна модель (від лат. structura — склад, розташування, по­рядок). Так називають модель, що описує сукупність стійких зв’язків об’єкта [6, c. 44].

Якщо моделі пов’язані не з одним станом, а з різницею між ними, виникає потреба у відображенні процесу зміни стану. Такі моделі називаються динамічними (наприклад, функціональні).

Абстрактні моделі — це ідеальні конструкції, побудовані засо­бами мислення, свідомості. Розглянемо як приклад природну мову. Нею ми можемо говорити про все, це універсальний засіб побудови будь-яких абстрактних моделей. Така універсальність забезпечена можливістю не тільки вводити в мову нові слова, але й ієрархічно будувати все розвинутіші мовні моделі (слово — речення — текст). Універсальність мови досягається також завдяки тому, що мовні мо­делі неоднозначні, розпливчасті, розмиті. Це дає змогу відобразити будь-яку ситуацію з достатньою для звичайних практичних цілей точністю.

На практиці рано чи пізно виникають ситуації, коли наближе­ність мови до природної стає недоліком, для подолання якого ви­робляють «професійну» мову. Найяскравіші приклади цього — мови конкретних наукових дисциплін. Моделі спеціальних наук точніші й конкретніші, вони містять більше інформації. Нові знання акуму­люються в нових моделях. Якщо для їх побудови бракує старих мов­них засобів, створюють іще більш спеціалізовані мови. Отже, вини­кає ієрархія типів мовних моделей. Математичні моделі найточніші, але для їх використання в певній області потрібно одержати достат­ню для цього кількість знань. Нематематичність наукової дисциплі­ни не означає, що вона «ненаукова»; це наслідок її складності, недо­статньої пізнаванності її предмета.

Матеріальна модель — це в певному розумінні замінник оригі­налу; між оригіналом і моделлю має бути відношення подібності.

Відношення, установлене в результаті фізичної взаємодії (чи лан­цюжка фізичних взаємодій) у процесі створення моделі, називається прямим (наприклад, фотографії, масштабовані моделі літаків або суден, макети будинків, шаблони, викрійки).

Непряме   відношення  подібності  між  оригіналом  і  моделлю об’єктивно існує в природі; воно проявляється як збіг або достатня близькість їх абстрактних моделей, завдяки чому його використо­вують у практиці реального моделювання. Наведемо такі приклади непрямих моделей: годинник — модель часу; автопілот — модель льотчика.

Умовними називають моделі, подібність яких до оригіналу мож­на встановити на основі певної угоди, наприклад: гроші — модель вартості, посвідчення особи — модель людини, карта — модель місце­вості.

Моделювання набуло поширення при здійсненні факторного аналізу. У фінансовому аналізі, як і в економічному, розрізняють де­терміновані (функціональні) та стохастичні (кореляційні) моделі (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні типи моделей залежно від виду взаємозв’язку економічних показників

 

Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які  уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [4, с. 159].

 

3. Задача

 

Здійснити вибір району Київської приміської зони для розташування ярмарку на День залізничника. Відношення до місцерозташування записати самостійно.

Місце	Вартість облаштування, грош. од.	Привабливість зони, бал.
Ворзель	720
Ірпінь	690
Снітинка	480
Трипілля	550
Бортничі	590

 

Розв’язування

У контрольнім роботі пропонується спрощений варіант застосування метолу Дельфи безузгодження думок експертів, що дає також можливість його використання на практиці.

Даний варіант використання методу Дельфи вимагає розгляд двох важливих  чинників  —  параметрів,  які  враховують  в  оцінці  альтернатив.

Вартість облаштування (у вигляді комплексної оцінки) та привабливість зон.

Введемо позначки::  

п — кількість альтернатив;

т — число експертів;

R—   ранг альтернативи,

і – номер альтернативи,

В — бальна оцінка альтернативи;

D—  зважена бальна оцінка – розрахункова величина як добуток Dj =  RjBj.

…

7. Вибір альтернативи за визначеним критерієм і формування висновків.

У відповідності до встановленого напряму критерію із множини  значень Djобирається одна альтернатива. У даному випадку маємо 329.

Таким чином, для розташування ярмарку на День залізничника пропонується обрати третю альтернативу Трипілля з максимальною оцінкою 329 балів.

Список використаних джерел

 

1.     Александрова М. М., Бардаш С. В., Бородкін О. С., Бутинець Т. А., Виговська Н. Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Г.Г. Кірейцев (ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — К. : ЦУЛ, 2002. — 495с.

2.     Гончаров А. Б. Інвестування: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2004. — 240с.

3.     Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 377с. 

4.     Кірейцев Г. Г., Виговська Н. Г., Петрук О. М., Александрова М. М., Бардаш С. В. Фінансовий менеджмент: Посібник для студ. вищ. навч. закладів / Житомирський інженерно-технологічний ін-т. — Житомир, 2001. — 431с.

5.     Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

6.     Митрофанов Г. В., Кравченко Г. О., Барабаш Н. С., Большакова О. Ю., Кириченко І. Г. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т / Геннадій Васильович Митрофанов (ред.). — К., 2002. — 301с.