Зміст

 

 

1. Інвестиційний проект та його склад, види проектів. 3

 

2. Аналіз узгодження фінансових потоків по проекту. Форми фінансування інвестиційного проекту. 6

 

3. Задача 1. 13

 

4. Задача 2. 14

 

5. Задача 3. 16

 

6. Задача 4. 17

 

Список використаних джерел. 19

1. Інвестиційний проект та його склад, види проектів

 

Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізації [4, c. 67].

Класифікація проектів. Множина бізнес-проектів може класифікуватися за різними ознаками. Очевидно, що наведена нижче схема класифікації не єдина, однак у більшості випадків вона уявляється нам корисною.

Виокремлено такі основи класифікації бізнес-проектів:

— тип проекту — за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект;

— клас проекту — за складом і структурою проекту та його предметною галуззю;

— масштаб проекту — за розмірами самого проекту, кількіс­тю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище;

— тривалість проекту — за терміном здійснення проекту;

— складність проекту — наприклад, за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;

— вид проекту — за характером предметної галузі проекту.

Розглянемо основні різновиди проектів:

1. Тип проекту — технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний.

2. Клас проекту — монопроект, мультипроект, мегапроект.

3. Масштаби проекту — дрібний, середній, великий, дуже ве­ликий. Або інша класифікація: міждержавні, міжнародні, націо­нальні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, корпо­ративні, відомчі, проекти одного підприємства.

4. За тривалістю проекти можуть бути короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 5 років), довготермінові (по­над 5 років).

5. Вид інвестиційних проектів: інноваційний та організацій­ний, науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний.

Більшість бізнес-проектів носить інвестиційний (витратний) характер. Величина інвестицій, які необхідні для здійснення біз­нес-проекту, залежить від усіх перелічених ознак та насамперед від масштабу, тривалості та ступеня складності проекту [8, c. 78].

До інвестиційних проектів зазвичай належать проекти, голо­вною метою яких є вкладення коштів у різні види бізнесу з ме­тою отримання прибутку. В цій групі бізнес-проектів виокрем­люють інноваційні проекти, до яких належить система різно­манітних нововведень, що забезпечують безперервний розвиток організаційно-економічних систем.

Однією з найвідоміших спроб ввести стандартизований підхід до оцінки та аналізу інвестиційних проектів була діяльність Між­народного центру промислових досліджень при ЮНІДО. У 1972р. було опубліковано «Керівництво з оцінки проектів», яке стало значним дослідженням з цього питання. Враховуючи загальну орієнтацію на використання цієї методики у країнах з ринковою економікою, яка тільки-но формується, а також зважаючи на той факт, що у роботі над створенням методики ЮНІДО брали участь головні міжнародні фінансові інститути (такі як Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнарод­ний валютний фонд) не дивно, що саме ця методика стала етало­ном аналізу інвестиційних проектів, які здійснюються на терито­рії СНД, зокрема в Україні.

Нині за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) деякі українські банки фінансують інвестиційні проекти підприємств малого та середнього бізнесу (з приватною формою власності), що здійснюють свою діяльність у галузях сільського господарства, харчової промисловості та послуг. Кліє­нти банків, які бажають скористатися коштами кредитної лінії від ЄБРР, повинні подати на розгляд банку клопотання про одер­жання кредиту, обґрунтований бізнес-план та необхідні для здій­снення такого кредитування документи.

До підприємств, для яких розробляється подібний Інвестицій­ний проект, висуваються такі вимоги:

— допроектні активи не повинні перевищувати 2,5 млн. дол. США (за винятком споруд і будівель);

— кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб,

— діяльність підприємства має відповідати вимогам охорони довкілля, що висуває ЄБРР;

— максимальне співвідношення загального боргу (кредит до власного капіталу має становити 70:30 %, а власний внесок у проект — не менше 30 % вартості проекту;

— коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку піс­ля сплати податків, амортизаційних відрахувань І витрат на спла­ту відсотків з усіх позичок позичальника до всієї заборгованості позичальника з урахуванням кредиту ЄБРР) повинен бути не меншим 1,3:1;

— вартість застави не повинна бути меншою за 120 % від суми загальної заборгованості за кредитом. Кредитні кошти не спрямовуються:

— на рефінансування вже існуючих зобов»язань приватних під­приємств або фінансування придбаних цінних паперів діючих підприємств і нерухомості;

— на реалізацію проектів, пов»язаних з ігорним бізнесом, виро­бництвом або постачанням зброї тощо.

 

2. Аналіз узгодження фінансових потоків по проекту. Форми фінансування інвестиційного проекту

 

Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо ви­робничого, проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об»єкта. Цей період, як правило, називається життє­вим циклом інвестиційного проекту, що охоплює три фази:

1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альте­рнативних варіантів та остаточний вибір проекту; попереднє техніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного обґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання кон­трактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівниц­тво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пусконалагоджувальні роботи.

3. Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення до проектної потужності; витрати на підтримання діючих потуж­ностей; витрати на оновлення основних фондів.

Фінансова здійснюваність проекту — це ключовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються ним, вторинні і не становлять інтересу без досягнення головної мети — достат­ньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний й оплачений акціонерний.

Оцінка фінансової здійснюваності проекту повинна виконува­тися таким чином, щоб усі учасники фінансування одержали ви­черпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати вна­слідок інвестиційних ризиків.

Головний інструментарій, що застосовується при оцінці прое­ктів, такий:

фінансові показники здійснюваності проекту;

показники економічної ефективності;

аналіз чутливості;

аналіз беззбитковості;    

оцінка ймовірності;

економічна оцінка проекту.

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то дже­релами інформації для його оцінки є: балансовий звіт підприємс­тва (компанії), звіт про прибуток і збиток (чистий дохід), звіт­ний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реаль­них коштів).

Найбільш характерними показниками фінансової здійснюва­ності проектів є: коефіцієнт співвідношення довгострокових за­позичених коштів та акціонерного капіталу; коефіцієнт покриття; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт покриття довго­строкових зобов»язань; коефіцієнт співвідношення між дебітор­ською і кредиторською заборгованістю. Аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості повинен виконуватися в динаміці. Зміна цього показника зумовлюється низкою чинників: зростанням запасів незавершеного будівництва; збіль­шенням рахунків до сплати; емісією нових позичкових зобов»я­зань і неповним їх розміщенням; скороченням ліквідних ресур­сів; відмовою банків надавати нові позички.

Показники економічної ефективності вимірюються щодо від­повідних вкладень капіталу:

відношенням чистих потоків реальних грошей до сплати корпоративного податку;

те саме, але після сплати податку;

відношенням прибутку (з урахуванням відсотків, що спла­чуються по заборгованості);

відношенням валового чистого прибутку до річного обсягу продаж.

Індекс дохідності (коефіцієнт чистого дисконтованого дохо­ду) — це співвідношення чистого дисконтованого доходу і дисконтованої вартості інвестицій (дисконтована норма прибутку), що використовується для порівняння альтернативних проектів:

ІД = ЧДД : ДВІ,

де ІД — індекс дохідності;

ЧДД—чистий дисконтований дохід;

ДВІ — дисконтована вартість інвестицій.

Якщо період будівництва не перевищує одного року, вартість інвестицій не слід дисконтувати.

Капіталоозброєність (КО) — співвідношення між початковим обсягом інвестицій і кількістю працюючих. Показник характеризує інтенсивність виробництва і тісно пов»язаний з іншим і показником — механоозброєністю (МО), тобто вартістю активної частини основних фондів у розрахунку на одного працюючого.

Ці показники безпосередньо впливають на частку трудовитрат у собівартості продукції:

КО = ОІ : КП;

МО = АФ : КП,

де КО — капіталоозброєність;

ОІ —початковий обсяг інвестицій;

КП — кількість працюючих;

МО — механоозброєність;

АФ — активні фонди.

Коефіцієнт оборотності капіталу (КО) обчислюється за формулою:

КО = ОР : ОК,

де ОР — обсяг реалізації продукції;   

ОК — середній розмір оборотного капіталу за певний пері­од обігу (рік, квартал). Показник характеризує кількість оборотів оборотного капіта­лу за певний період.

Головним інструментом, що визначає міру впливу на здійснюваність проекту, є аналіз чутливості. Він виконується за сце­нарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості і ціни, що дозво­ляє виявити міру впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Таким чином визначають домінуючі статті витрат в ін­вестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які справля­ють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продаж і від­повідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. В цій точці фірма працює без­збиткове.

Беззбитковість досягається за такого рівняння:

(ЦО – ПВ) * ОВ = ПВ _рв,

де ЦО — ціна одиниці продукції;       

ПВ   — поточні змінні витрати у складі собівартості одини­ці продукції;

ОВ   — обсяг виробництва в натуральних одиницях;

ПВ _рв — річна величина постійних витрат.

Аналіз чутливості і беззбитковості дозволяє виявити доміну­ючі змінні і, варіюючи їх складовими, оцінити проект з точки зору доцільності здійснення інвестицій. Передумовами такого ана­лізу є стабільна соціально-економічна обстановка в країні і циві­лізоване конкурентне середовище.

На будь-якій стадії життєвого циклу інвестицій значення до­мінуючих змінних можуть суттєво відхилятися від передбачених у проекті. Більше того, можуть виникати нові змінні, які мати­муть домінуючий характер. Тому для інвестора набуває першо­рядного значення аналіз імовірності здійснення проекту.

Усі учасники інвестиційного проекту ділять між собою відповідальність за його реалізацію. В основі такого розподілу лежить ступінь інвестиційного ризику, який бере на себе та чи інша сторона. У зв»язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування [2, c. 91]:

І) без регреса на позичальника;

2) з частковим регресом на позичальника;

3) з повним регресом на позичальника;

4) на консорційних засадах.

Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб»єк­тами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регре­су підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповід­но зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу на позичальника зумовлює покла­дення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об»єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб»єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проек­ту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проек­ту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержан­ня кошторису.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по до­статньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору передує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обґрунтування проекту. Вартість такого фінансування для по­зичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи тощо.

Фінансування з частковим регресом на позичальника зумов­лює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виника­ють у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної докумен­тації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об»єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.

Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що мож­на пояснити його достатнім поширенням. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов»яз­ки часткою активів.

Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансу­вання застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіо­нів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають пе­ревагу саме цьому виду фінансування [3, c. 87].

Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схе­мою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуа­тації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами кон­сорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов»язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

Для реалізації великих проектів можуть створюватись проми­слово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, ста­ють інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і роз­поділяють між собою всі інвестиційні ризики.

3. Задача 1

 

Виберіть менш ризикований проект, якщо проведені розрахунки дали три можливих варіанти сумарного приведеного прибутку по проекту.

Варіант розрахунку	Прогноз прибутку по проекту
	А	Б
1 2 3	400 450 422	90 101 83

 

Розв’язування

 

Для визначення ризикованості проекту розрахуємо коефіцієнт варіації.

Дисперсія :

s² = S (x -x_ср)²,

…

Як видно з розрахунків коефіцієнт варіації для проекту А менший ні ж для проекту Б, тому менш ризикований проект є проект А.

 

4. Задача 2

 

Визначите внутрішню норму прибутковості проекту та порівняєтезочікуваною інвестором прибутковістю інвестицій на рівні 40 відсотків. Зробіть висновок про доцільність проекту.

тис. грн.

Рік реалізації проекту	Обсяг інвестицій	Поточні доходи від проекту	Поточні витрати по проекті (витрати на виробництво)
Перший Другий Третій	200 50 —	400 450 450	300 330 300

 

Розв’язування

 

 

Внутрішня норма доходності (IRR)      

             

В процесі аналізу відсотків за позичковий капітал вибираються два значення ставки дисконту і₁ < і₂ таким чином, щоб функція NVP змінювала своє значення з “+” на “-”.

…

Оскільки IRR = 0.313 < 0,4, то проект не варто реалізовувати.

5. Задача 3

 

Визначите сумарний приведений прибуток за проектом при ставці дисконтування в 20 відсотків, якщо проект розрахований на три роки і прогноз прибутку в першому році 200 тис. грн, у другому — 250 тис. грн, у третьому — 250 тис. грн.

 

Розв’язування

 

Сумарний приведений прибуток

..

Отже, сумарний приведений прибуток по про­екту при ставці дисконтування в 20 процентів становить 484,954 тис. грн.

 

6. Задача 4

 

Виберіть кращий проект по показнику чистої приведеної вартості.

тис. грн.

Рік реалізації проекту	Об»єм інвестицій	Доходи	Поточні витрати на виробництво
проект А
перший Другий третій Четвертий	150   10	190 200 210 215	140 150 150 150
проект Б
Перший Другий Третій	300	500 510 520	350 350 360

 

 

Розв’язування

 

Чиста приведена вартість (NPV)

…

За показником чистої приведеної вартості при ставці дисконтування в 10 процентів проект А менш прибутковий,  прибуток дорівнює 18,738 тис. грн. За Б проектом прибуток дорівнює 88,805 тис. грн. Тобто, кращий проект по показнику чистої приведеної вартості є проект Б.

Список використаних джерел

 

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестування — К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.