Інвест аналіз xxx proekt analiz tema2 + zad 2

Зміст

1. Бізнес-план (техніко-економічне обґрунтування) інвестиційного проекту, його призначення і зміст. 3

2. Показники ефективності інвестиційних проектів та їх оцінка. 10

Задача 2. 15

Список використаних джерел. 18

 


1. Бізнес-план (техніко-економічне обґрунтування) інвестиційного проекту, його призначення і зміст

 

Регулювання економічних процесів на рівні підприємства забезпечується шляхом розробки бізнес-планів його розвитку. Ос­новою для формування плану підприємства є, з одного боку, дані стосовно кон»юнктури ринку і попиту на його продукцію, реаль­них можливостей матеріально-технічного забезпечення виробницт­ва, з іншого — наміри уряду щодо обсягів державного контракту (обов»язкового як для державних, так і недержавних підприємств).

Бізнес-план — це документ, який містить усі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється. У ньому мають бу­ти відображені питання ємності і перспективи майбутнього рин­ку збуту; оцінені всі витрати, які співвідносяться із доходами від запланованого продажу продукції з метою визначення потенцій­ної прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу (3-5 років) з розподілом по роках, причому перший рік подрібнюється на квартали і місяці.

Узагальнення досвіду роботи іноземних і вітчизняних бізнесменів дозволяє уявити методику формування бізнес-плану, його основні розділи і структуру. Найважливішою ланкою в інвестиційному процесі є проектування, тобто створення комплексу тех­нічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування, схеми, технологічні, конструктивні розрахунки, які необ­хідні при створенні нового підприємства, реконструкції або тех­нічному переозброєнні існуючого.

Бізнес-план інвестиційного проекту може мати такий вигляд. Перший розділ «Загальні цілі проекту» повинен містити інфор­мацію:

— найменування і суть проекту. У цьому пункті зазначається потужність з випуску нової продукції чи обсяги надання послуг, сервісного обслуговування, впровадження розробок;

— інвестиції, які потрібні для здійснення проекту. Слід зазна­чити поряд із вартістю всього проекту необхідні власні кошти і додаткові вкладення;

— прибуток, який очікується від реалізації проекту, і термін окупності вкладень у проект. Тут необхідно зазначити також термін життєвого циклу інвестицій, окупність кожного його періоду;

— організаційно-правова форма реалізації проекту. Треба ви­значити, чи це буде збільшення обсягів виробництва на діючому підприємстві, чи мається на увазі створення акціонерного това­риства, колективного підприємства, товариства з обмеженою від­повідальністю, консорціуму тощо;

— форма участі інвестора в проекті: з визначенням максималь­ної частки інвестора в акціонерному капіталі, надання кредиту, компенсаційна угода, створення спільного підприємства та ін.;

— фінансові гарантії проекту. У цьому пункті вказуються строк і графік погашення кредиту, а також гарантійні умови: за­става майна, державні гарантії, гарантії місцевих адміністрацій, банків тощо.

Другий розділ «Опис проекту» містить таку інформацію:

— коротка характеристика товару чи послуг, їх якісні характе­ристики та сфера використання. У цьому пункті зазначається, які потреби задовольняє продукт чи послуга, що пропонується, її го­ловні особливості, чому можна віддати перевагу перед продукцією конкурента. Треба охарактеризувати також дизайн, специфіку упаковки, організацію сервісу товару;

— зазначаються особливості проекту, які повинні забезпечити його комерційний успіх. Це можуть бути найновіші технічні рі­шення, відносно низькі витрати на виробництво продукції, наяв­ність дешевої робочої сили, високі екологічні оцінки, забезпе­чення експортного потенціалу, енергозбереження тощо;

— технічна характеристика проекту. Доцільно в таблиці зіста­вити основні параметри аналогічних зразків устаткування чи продукції, відомі світовому ринку, з посиланням на джерело ін­формації про них. Слід вказати переваги товару перед аналогами, а також порівняно з кращими вітчизняними та світовими зразка­ми. Необхідно також зазначити, якими патентами чи авторськими свідоцтвами захищені особливості даного проекту, які є «ноу-хау», ліцензії, публікації і т. п.

Третій розділ «Оцінка ринку збуту» містить:

— відомості про географію та ємність ринку. Потенційна єм­ність ринку – це загальна вартість товарів, які покупці, що зна­ходяться в певному регіоні, в змозі придбати за певний період часу (місяць чи рік). Вона залежить від багатьох факторів со­ціальних, кліматичних, національних особливостей жителів регі­ону, а головне економічних, тобто рівня доходів потенційних по­купців, структури їх витрат, темпів інфляції тощо;

— оцінка конкурентів. У цьому пункті необхідно дати коротку характеристику конкуруючих товарів і фірм. Вона повинна мі­стити показники рівня якості, дизайну, думку покупців, рівень цін. Слід вказати проблеми в стратегії конкуруючих фірм чи в якісних характеристиках інших товарів для того, щоб визначи­ти, де відкривається реальний шанс досягти успіху. Треба на­вести об»єктивну оцінку не тільки вітчизняних конкурентів, а й іноземних;

— обсяг продаж, що планується. Необхідно визначити можли­вих конкурентів і зіставити переваги та уразливі місця свої і су­перників щодо таких запитів споживачів: якість продукту, низькі ціни, асортимент, винятковість товару, надійність, місцезнахо­дження, умови доставки, гарантії, консультування, доступність та ін. Якщо переваги проекту, що пропонується, порівняно з конку­рентами вищі всього на 30%, то це достатньо низька конкурен­тоспроможність. При перевагах у 30-50% становище фірми стійке, при 70% можна повністю контролювати ринок. Необ­хідно мати на руках контракти чи хоча б протоколи про наміри на поставку продукції. Обсяг продажу продукції, що налічується, вказується для внутрішнього і зовнішнього ринку з розподілом по роках у натуральних показниках та в грошовому виразі у цінах на фіксовану дату;

— маркетингові заходи або стратегія маркетингу. До елементів плану маркетингу належать: схема розповсюдження товарів, ціноутворення, реклама, методи стимулювання продажу і т. д. Не­обхідно стисло викласти, як продаватиметься товар – через вла­сну торговельну мережу фірмових магазинів, інші торговельні точки, через оптову мережу торгівлі. Вказується бажаний рівень рентабельності вкладених коштів; кошти, що спрямовуються на рекламу продукції; шляхи зростання обсягу продажу. Якщо під­приємству надане право експорту своєї продукції, то в даній си­туації стратегія маркетингу полягає у визначенні ринкового по­тенціалу товару на зовнішньому ринку за цінами, що забезпе­чують необхідний рівень рентабельності, тощо.

Четвертий розділ «План проведення робіт за проектом й ви­пуску продукції» є найбільшим за обсягом і дуже важливим. Він містить такі питання:

— ступінь освоєння продукції, що пропонується до виробниц­тва, яка відображає науково-технічні розробки по даній продук­ції, наявність дослідних або лабораторних зразків, проектування, можливо, дрібносерійне виробництво;

— наявність документації за проектом і його правове забезпе­чення. Це може бути техніко-економічне обґрунтування вкла­дення коштів, проектно-конструкторська, проектно-кошторис­на документація, різноманітні договори з організаціями, необ­хідні для нормального процесу інвестування, акти відводу зе­мель, дозвіл на будівництво, договори на оренду та інші юри­дичні документи;

— обсяги коштів і роботи, які вже були виконані за даним про­ектом за рахунок власних джерел ще до складання бізнес-плану інвестиційного проекту, але які є його невід»ємною частиною;

— наявність виробничих площ, у тому числі розміри земельної ділянки, існуючі і ті, що проектуються, будівлі та цивільні спо­руди, допоміжні споруди і службові приміщення та ін.;

— необхідні закупівлі устаткування – технологічного, допо­міжного та іншого, можливі місця його придбання;

— забезпечення майбутнього виробництва сировиною, матері­алами, комплектуючими виробами і напівфабрикатами. При ви­борі постачальників необхідно насамперед виходити з надійності партнера, його престижності, досвіду роботи з ним, ділової репу­тації. Варто також прогнозувати економічну доцільність такого партнерства, враховуючи витрати на транспортні перевезення, потребу у транспортних засобах, заготівельно-складські витрати, які необхідно звести до мінімуму. Постачання напівфабрикатів і комплектуючих повинно бути узгоджено з урахуванням можли­вості їх виготовлення власними силами. В цьому пункті слід та­кож вказати, чи існують протоколи про наміри або договори з постачальниками, яка якість сировини й матеріалів, відносний рі­вень цін тощо;

— забезпеченість трудовими ресурсами. Тут треба вказати, які спеціалісти необхідні для виконання даного проекту, їх кваліфі­каційна характеристика (фах, освіта, досвід), яка оплата праці. Розглядається організаційна структура управління підприємст­вом, взаємодія між службами з питань виробничої і комерційної діяльності;

— виробнича схема реалізації проекту. В цьому пункті зазна­чаються всі координати організацій-співвиконавців даного прое­кту і порядок взаємодії і взаєморозрахунків з ними, інші зв»язки по кооперації для реалізації проекту. Розробляється календарний графік і найважливіші заходи з реалізації проекту.

П»ятий розділ «Фінансовий план» є узагальнюючим розділом бізнес-плану інвестиційного проекту. До структури цього розділу включені кілька документів:

— прогноз обсягів реалізації продукції, який складений з урахуванням географії та ємності ринку, оцінки конкурентів. Обсяги реалізації розробляються у гривнях або вільно конвер­тованій валюті терміном на три роки з розподілом першого ро­ку по місяцях;

— баланс грошових витрат і надходжень. У цьому документі відображається сума грошових коштів, які необхідно вкласти в проект протягом певного періоду часу за статтями витрат, у тому числі на устаткування і технології, сировину і матеріали, науко­во-дослідні і дослідницько-конструкторські роботи, підготовку кадрів, витрати на інвестиційний проект та інші витрати. Мета балансу полягає у перевірці синхронності надходження і ви­трачання грошових коштів у часі. Таблиця доходів і витрат по­кликана показати формування і динаміку прибутку по роках освоєння проекту. Вона містить доходи від реалізації продук­ції, собівартість виробництва товару з розподілом по статтях витрат, сумарний прибуток від реалізації, загальновиробничі витрати і чистий прибуток, податок на прибуток і прибуток пі­сля оподаткування;

— зведений баланс активів і пасивів, який складається на поча­ток і кінець першого року реалізації проекту. Графік прибутково­сті і розрахунки до нього наводяться з урахуванням цін, які вка­зані у плані маркетингу;

— оцінка ризику й страхування. В цьому документі необхідно передбачити всі типи ризиків, з якими може зустрітися підприємство, що створюється, у своїй господарській діяльності. Ризики можуть бути різними від форс-мажорних обставин до різно­манітних законодавчих та економічних змін. Необхідно розроби­ти заходи скорочення ризиків і мінімізації збитків, що спричине­ні ними. Це можуть бути альтернативні програми збуту продук­ції, матеріально-технічного забезпечення, а також страхування від ризиків у різноманітних комерційних страхових компаніях. Можна вказати, які типи страхових полісів й на які суми плану­ється придбати.

Таким чином, у цьому розділі розробляється стратегія фі­нансування, викладається план отримання коштів для створен­ня або розширення підприємства, визначаються кількість цих коштів, джерела й форма їх отримання; уточнюються терміни повного повернення вкладених коштів й отримання інвестора­ми доходу на них.

Якщо бізнес-план розробляється для діючого підприємства, необхідно навести в ньому характеристику цього підприємства та обґрунтувати доцільність його розвитку. Ці дані наводяться у шостому розділі бізнес-плану «Характеристика підприємства і доцільність його розвитку»:

назва підприємства, його організаційно-правова форма, ста­тутний капітал;

— характеристика основних фондів, включаючи їх балансову й залишкову вартість, частку активної частини, імпортне устатку­вання, що є, вікову структуру фондів та ін.;

— виробничі потужності підприємства, його технічний рівень і характеристика основної продукції, що виробляє підприємство, із зазначенням частки, що відправляється на експорт;

— кількість працюючих на підприємстві, в тому числі управ­лінський персонал, основні і допоміжні працівники;

— місцезнаходження підприємства з урахуванням виробничої й соціальної інфраструктур;

— фінансовий стан підприємства за матеріалами аудиторських висновків, включаючи обіг за останні три роки, балансовий при­буток і той, що залишається у розпорядженні підприємства, за останні три роки (у тому числі звітний та очікуваний), коефіцієнт співвідношення позичкових і власних коштів;

— прізвища керівників, головного бухгалтера, адреса підпри­ємства і банківські реквізити;

— інформація, яка не знайшла відображення в розділах, а та­кож матеріали експертних висновків по даному проекту, які є в наявності.


2. Показники ефективності інвестиційних проектів та їх оцінка

 

Існує кілька способів, щоб визначити, які саме проекти прино­сять гроші, задовольняють потреби споживачів на конкуруючих ринках. Візьмемо за основу твердження, що метою підприємства є створення позитивного грошового потоку за умови, коли про­дажна вартість виробленої продукції більша за вартість витрат на виробництво. Також вважається, що максимальна суспільна ви­года досягається у тому разі, коли підприємства намагаються якомога повніше задовольнити бажання споживача, ніж «потреби» суспільства, що диктуються урядом.

Розглянемо найуживаніші методи для оцінки капітальних проектів:

— чиста теперішня вартість;

— внутрішня норма дохідності;

— рентабельність;

— період окупності;

— дисконтований період окупності;

— дохідність (прибутковість) залученого капіталу;

— дохідність на акцію.

Теорія фінансового менеджменту стверджує, що метою фірми є створити стільки багатства, скільки можливо. Багатство утво­рюється тоді, коли ринкова вартість виробленої продукції (товару) перевищує вартість ресурсів, витрачених на його виробництво. В оцінці капітальних проектів необхідно користуватися правилом чистої теперішньої вартості, яке стверджує, що проект є прийня­тним, якщо теперішня вартість очікуваних додаткових грошових потоків перевищує теперішню вартість прогнозованих негатив­них грошових потоків. Вивчення поведінки керівників свідчить, що вони переслідують цілі, пов’язані з обсягами продажу, част­кою на ринку, кількістю працівників, зростанням активів, дохід­ністю залученого капіталу, збільшенням дохідності акцій та за­доволенням власних амбіцій. Проте фундаментальним завданням виробничого або торговельного підприємства є: створення багат­ства (благ); виробництво товарів і надання послуг, що спожива­ються, які коштують більше, ніж заплачено за їх виробництво; управління проектами, що коштують більше, ніж на них витраче­но; створення позитивного грошового потоку; заробляння грошей шляхом задоволення потреб споживачів на конкурентних ринках.

Менеджери створюють багатство, забезпечуючи перевагу ринко­вої ціни продукції над вартістю витрат. Гроші надходять від спо­живачів і спрямовуються на оплату постачальникам, зарплату, розрахунки за послуги і капітальними статтями. Всі проекти мо­жуть бути оцінені шляхом визначення чистих грошових потоків, що виникають на фірмі, з використанням правила чистої тепері­шньої вартості після того, як будуть враховані ризик і розподіл у часі грошових потоків, пов’язаних з проектом.

1. Чиста теперішня вартість.

Метою фірми є створення максимального багатства шляхом використання існуючих і майбутніх ресурсів для виробництва то­варів і послуг зараз і у майбутньому вартістю більшою, ніж на них витрачено. Для того щоб створити багатство зараз, теперіш­ня вартість прогнозованих грошових потоків повинна перевищу­вати теперішню вартість усіх прогнозованих негативних грошо­вих потоків. Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо­вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої варто­сті вкладених інвестицій. Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

,

 – очікувані чисті грошові потоки;

 – ставка дохідності, що вимагається від проекту;

 – початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат).

Інакше кажучи, чиста теперішня вартість () є сумою всіх очікуваних грошових потоків (), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект.

2. Внутрішня норма дохідності.

Правило чистої теперішньої вартості дає теоретично обґрун­товану відповідь на запитання щодо прийняття або відхилення інвестиційної пропозиції. Альтернативним підходом є розраху­нок внутрішньої норми дохідності. Внутрішньою нормою до­хідності () є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Для розрахунку  необ­хідно обчислити щодо  таку формулу:

де  – ставка дохідності, яка дає .

Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохідності більше за ставку дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина k з формули чистої теперіш­ньої вартості являє собою ставку дохідності, що потребується. У переважній більшості випадків  – метод оцінки капітальних проектів. Він дає таке саме рішення стосовно прийняття чи від­хилення пропозиції щодо інвестування. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть вартість  біль­шу за вартість .

3. Індекс прибутковості.

Третім за важливістю методом оцінки рішень стосовно капіталовкладень вважається індекс прибутковості, який ще інколи називається співвідношенням витрат і доходів. Індекс прибут­ковості () є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошо­вих потоків на початкові витрати:

Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю та індексом прибутковості полягає в тому, що при використанні показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а при розрахунку показника  те­перішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на поча­ткові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибут­ковість більше за одиницю. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості перевищує одиницю, чиста теперішня вартість є позитивною.

4. Період окупності.

Правило  дає керівникам можливість приймати правильні рішення. Проте існує кілька інших прийомів оцінки капітальних проектів, використання яких може призвести до сумнівних рі­шень стосовно прийняття або неприйняття проектів. До поши­рених прийомів належать період окупності проекту, дисконто­ваний період окупності, дохідність залученого капіталу та по­казник впливу на дохідність акції. Період окупності є проміжком часу, необхідного для того, щоб відшкодувати початкові інвестиції. Проте метод періоду окупності є недостатнім з огляду на те, що він включає завдання суб’єктивного встанов­лення терміну періоду окупності, не надає інформації стосов­но того, чи створює цей проект багатство, а також може ігно­рувати значні виплати поза межею (у часі) точки окупності. Хоча на практиці значення показника періоду окупності дає змогу керівнику оцінити, протягом якого часу кошти знаходяться у зоні ризику.

5. Дисконтований період окупності.

Дисконтований період окупності різниться від періоду оку­пності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грошових потоків. Таким чином, він завжди буде довшим ніж пе­ріод окупності, який ігнорує дисконтування. Так само як і період окупності, дисконтований період окупності позначений таким недоліком, як неможливість точно визначити прийнятне значення періоду окупності. Дисконтований період окупності не показує, чи дійсно інвестиція приносить гроші, задовольняючи потреби споживача на конкурентних ринках.

6. Дохідність залученого капіталу.

Дохідність залученого капіталу (), або облікова став­ка дохідності, широко застосовується як показник ефективності. Керівники використовують багато різних коефіцієнтів для оцінки успішності підприємницької діяльності. Коефіцієнти пропонують емпіричні правила, які допомагають керівникам у:

— порівнянні результатів поточного року з результатами ми­нулого року;

— зіставленні результатів діяльності підприємства з результа­тами діяльності конкурентів;

— порівнянні фактичних показників діяльності з плановими;

— розробці фінансових планів.

Немає сенсу використовувати показник дохідності на залуче­ний капітал, який є лише емпіричним правилом, при прийнятті рішень стосовно прийняття чи неприйняття проекту. Дохідність залученого капіталу – це просто величина балансового прибутку у відсотках щодо суми залученого капіталу. Коефіцієнт ігнорує грошові потоки, їх розподіл у часі та ризик.

В цілому вибір методу аналізу інвестиційних проектів зале­жить від значної кількості факторів, таких як складність проекту, його тривалість, доступність і повнота інформації, рівень підго­товки фахівців, що здійснюють цей аналіз, та ін. Проте за наяв­ності можливості вибору методу для оцінки реальних інвестицій­них проектів варто зупинитися на тому з методів, який задоволь­няє якнайбільше критеріїв, встановлених інвестором.


Задача 2

 

На конкурс подано три інвестиційних проекти, їх техніко-економічні показники характеризуються так:

 

Показники

Проект А

Проект Б

Проект В

1. Обсяг інвестованих коштів, млн. грн.

14000

13000

16000

2. Строк інвестування, років

2

2

3

3. Період експлуатації, років

3

4

5

4. Сума грошового потоку, млн. грн.

20000

22000

24000

У тому числі по роках:

 

 

 

1

8000

4000

3000

2

6000

6000

5000

3

6000

6000

6000

4

 

6000

5000

5

 

 

5000

5. Ставка відсотків для дисконтування

10

10

12

 

Визначити кращій для інвестування проект.

Рішення

Визначимо кращій інвестиційний проект, використовуючи такий показник оцінки ефективності інвестицій як чистий приведений дохід, якій розраховується за формулою:

….

Проведені розрахунки підтверджують, що найкращим є проект Б.


Список використаних джерел

 

1.       Алехин Б.И. Рынок ценных бумаг. Введение в фондовые операции. – Самара: Сам Вен, 1992. – 315 с.

2.       Балабанов И.Г. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1994. – 278 с.

3.       Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП ’’ИТЕМ ЛТД», 1995. – 514 с.

4.       Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. – К.: Ника-Центр, 1999. – 512 с.

5.       Герасимчук Я.С. Инвестиционная сфера экономики. – К.: Наукова думка, 1992. – 327 с.

6.       Газеев М.X. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЭНТ, 1993. – 416 с.

7.       Комаров И.К. Инвестиции и рынок. Перспектива хозяйствования и управления. – М.: Знание, 1991. – 115 с.

8.       Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996. – 368 с.

9.       Смирнов А.Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. – М.: АО «Консалтбанкир», 1993. – 219 с.

10.  Пилипенко І.І., Жук О.П. Цінні папери в Україні. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001. – 305 с.

Запись опубликована в рубрике Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи с метками , , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *