Інвест аналіз Оточ _нв проект Задача

Зміст

 

1. Оточення інвестиційних проектів. 3

 

2. Задача. 13

 

Список використаних джерел. 14


1. Оточення інвестиційних проектів

 

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвести­ційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомо­гою підрядного, господарського або змішаного способів [5, c. 97].

Підрядний спосіб це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постій­но діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконува­тись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.

Підрядний договір може бути укладений на виробництво пев­ного виду й обсягу продукції (тис. шт. цегли, тис. м3 пиломатері­алів і т. ін.), на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об»єкта, оформлення установчих документів та реєстра­цію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.

Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівни­цтва у самостійну галузь матеріального виробництва, впрова­дженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного госпо­дарства: промисловості, АПК, транспорті та ін. Послідовно поча­ли виникати нові модифікації цього способу: бригадний, ділян­ковий, поточний, наскрізний, колективний та інші підряди.

За ринкових умов ці різновиди підрядного способу можуть успішно використовуватись надалі і навіть дістати подальшого розвитку в зв»язку із розширенням форм власності та числа учас­ників інвестиційної діяльності. На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність малі підприємства, обумов­люючи у договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Ділян­ковий підряд може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій та фірм [7, c. 67].

При поточному підряді укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об»єктів, наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об»єкта (автотраси, лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапно на кожному об»єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об»єкта.

Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб»єктами інвестиційного проекту (під­рядником, субпідрядними організаціями, постачальниками мате­ріалів, устаткування, транспортними фірмами) на спільне спору­дження об»єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об»єкта в експлуатацію.

При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового ко­лективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конк­ретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою до­тримання термінів виконання кожного проекту.

При підрядному способі ведення робіт усі суб»єкти інвести­ційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть всту­пати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціа­ція, об»єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвесто­ром. У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, мі­ністерство або корпорація, а замовником може виступати конкре­тне підприємство або установа.

До управління договором підряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об»єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проек­том (прожект-менеджер).

Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі девелоперу. У такому разі договір під­ряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з будівель­но-монтажною організацією (підрядником) або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений тер­мін готовий об»єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.

Інвестор має право також укласти договір з однією чи кілько­ма фірмами-ріелтерами на закупівлю об»єкта, що його цікавить.

Підрядником можуть бути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організації або їх об»єд­нання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановле­ному порядку право на участь у здійсненні підприємницької дія­льності в цілому та в будівництві зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координації ро­біт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).

Підрядник може залучати для виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Догово­ри, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці до­говори не звільняють підрядника від відповідальності перед за­мовником за виконання робіт з необхідною якістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосов­но субпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замов­ника) генеральним підрядником. При наскрізному підряді фу­нкції генерального підрядника виконує підрядна рада, що створена з представників усіх підрядників, які мають право під­пису, й закріплена в договорі.

Основні обмежувальні умови, які обумовлюються в договорах для підрядника, це необхідність точно додержуватися проект­ного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконува­тись як під контролем замовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшується ступінь ризику.

При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш ві­домі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі). Генеральний договір укладається на вико­нання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт (кам»яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобе­тонних і металевих конструкцій), здійснює значну частину по­ставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов»язання здійснити частину по­ставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе ко­ординацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з робота­ми, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто. В окремихвипадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов»язки сторін.

Різновидом генерального договору є договір «під ключ», від­повідно до якого підрядник приймає на себе зобов»язання вико­нати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спору­дження об»єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок мо­же залишатися за замовником, але відповідальність за здачу «під ключ» несе підрядник, який повинен здати об»єкт повністю під­готовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гаран­тійних зобов»язань.

В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов»язується перед інвестором не тільки здати об»єкт до екс­плуатації, але й забезпечити випуск і реалізацію готової продук­ції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кош­торисом вартості робіт, але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори зви­чайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.

Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксо­ваних обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі до­говори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випад­ку, коли він є автором (власником) технології виробництва, пе­редбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору (одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядни­ком, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координа­цію всіх робіт та їх завершення по об»єкту в цілому залишається за замовником. Для генерального підрядника з точки зору право­вої організації взаємовідносин учасників різниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.

В останні роки в зв»язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарю­вання цей спосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт, реконструкції І технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучасних умов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажні роботи через необґрунтовано високі монополь­ні ціни, які диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Та­ким чином, господарський спосіб це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо Інвесто­ром без залучення підрядника. При цьому функції Інвестора за­мовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, опе­ративним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт.

Для реалізації проекту у складі апарату забудовника створю­ється управління або відділ капітального будівництва та власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідною проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами. Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунку за­будовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку.

Змішаний спосіб є комбінацією підрядного І господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріало­місткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж кар­касу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовни­ком—трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.

Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтову­ється інвестором в його бізнес-плані.

Існує кілька способів, щоб визначити, які саме проекти прино­сять гроші, задовольняють потреби споживачів на конкуруючих ринках. Візьмемо за основу твердження, що метою підприємства є створення позитивного грошового потоку за умови, коли про­дажна вартість виробленої продукції більша за вартість витрат на виробництво. Також вважається, що максимальна суспільна ви­года досягається у тому разі, коли підприємства намагаються якомога повніше задовольнити бажання споживача, ніж «потре­би» суспільства, що диктуються урядом.

Розглянемо найуживаніші методи для оцінки капітальних проектів [8, c. 45]:

— чиста теперішня вартість;

— внутрішня норма дохідності;

— рентабельність;

— період окупності;

— дисконтований період окупності;

— дохідність (прибутковість) залученого капіталу;

— дохідність на акцію.

Теорія фінансового менеджменту стверджує, що метою фірми є створити стільки багатства, скільки можливо. Багатство утво­рюється тоді, коли ринкова вартість виробленої продукції (товару) перевищує вартість ресурсів, витрачених на його виробництво. В оцінці капітальних проектів необхідно користуватися правилом чистої теперішньої вартості, яке стверджує, що проект є прийня­тним, якщо теперішня вартість очікуваних додаткових грошових потоків перевищує теперішню вартість прогнозованих негатив­них грошових потоків. Вивчення поведінки керівників свідчить, що вони переслідують цілі, пов»язані з обсягами продажу, част­кою на ринку, кількістю працівників, зростанням активів, дохід­ністю залученого капіталу, збільшенням дохідності акцій та за­доволенням власних амбіцій. Проте фундаментальним завданням виробничого або торговельного підприємства є: створення багат­ства (благ); виробництво товарів і надання послуг, що спожива­ються, які коштують більше, ніж заплачено за їх виробництво; управління проектами, що коштують більше, ніж на них витраче­но; створення позитивного грошового потоку; заробляння грошей шляхом задоволення потреб споживачів на конкурентних ринках. Менеджери створюють багатство, забезпечуючи перевагу ринко­вої ціни продукції над вартістю витрат. Гроші надходять від спо­живачів і спрямовуються на оплату постачальникам, зарплату, розрахунки за послуги і капітальними статтями. Всі проекти мо­жуть бути оцінені шляхом визначення чистих грошових потоків, що виникають на фірмі, з використанням правила чистої тепері­шньої вартості після того, як будуть враховані ризик і розподіл у часі грошових потоків, пов»язаних з проектом.

1. Чиста теперішня вартість. Метою фірми є створення максимального багатства шляхом використання існуючих і майбутніх ресурсів для виробництва то­варів і послуг зараз і у майбутньому вартістю більшою, ніж на них витрачено. Для того щоб створити багатство зараз, теперіш­ня вартість прогнозованих грошових потоків повинна перевищу­вати теперішню вартість усіх прогнозованих негативних грошо­вих потоків. Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо­вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої варто­сті вкладених інвестицій. Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

де Rt—очікувані чисті грошові потоки;

k — ставка дохідності, що вимагається від проекту;

С— початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат).

Інакше кажучи, чиста теперішня вартість (NPV) є сумою всіх очікуваних грошових потоків (Rt), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект.

2. Внутрішня норма дохідності. Правило чистої теперішньої вартості дає теоретично обґрунтовану відповідь на запитання щодо прийняття або відхилення інвестиційної пропозиції. Альтернативним підходом є розраху­нок внутрішньої норми дохідності. Внутрішньою нормою до­хідності (IRR) є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Для розрахунку IRR необ­хідно обчислити щодо R таку формулу:

де r — ставка дохідності, яка дає NPV= 0.

Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохідності більше за ставку дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина k з формули чистої теперіш­ньої вартості являє собою ставку дохідності, що потребується. У переважній більшості випадків IRR — метод оцінки капітальних проектів. Він дає таке саме рішення стосовно прийняття чи від­хилення пропозиції щодо інвестування. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть вартість г біль­шу за вартість k.

3. Індекс прибутковості. Третім за важливістю методом оцінки рішень стосовно капі­таловкладень вважається індекс прибутковості, який ще інколи називається співвідношенням витрат і доходів. Індекс прибут­ковості (РГ) є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошо­вих потоків на початкові витрати:

Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю та індексом прибутковості полягає в тому, що при використанні показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а при розрахунку показника РІ те­перішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на поча­ткові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибут­ковість більше за одиницю. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості перевищує одиницю, чиста теперішня вартість є позитивною.

4. Період окупності. Правило NPV дає керівникам можливість приймати правильні рішення. Проте існує кілька інших прийомів оцінки капітальних проектів, використання яких може призвести до сумнівних рішень стосовно прийняття або неприйняття проектів. До поши­рених прийомів належать період окупності проекту, дисконто­ваний період окупності, дохідність залученого капіталу та по­казник впливу на дохідність акції. Період окупності є промі­жком часу, необхідного для того, щоб відшкодувати початкові інвестиції. Проте метод періоду окупності є недостатнім з огляду на те, що він включає завдання суб»єктивного встанов­лення терміну періоду окупності, не надає інформації стосов­но того, чи створює цей проект багатство, а також може ігно­рувати значні виплати поза межею (у часі) точки окупності. Хоча на практиці значення показника періоду окупності дає змогу керівнику оцінити, протягом якого часу кошти знаходяться у зоні ризику.

5. Дисконтований період окупності. Дисконтований період окупності різниться від періоду оку­пності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грошових потоків. Таким чином, він завжди буде довшим ніж пе­ріод окупності, який ігнорує дисконтування. Так само як і період окупності, дисконтований період окупності позначений таким недоліком, як неможливість точно визначити прийнятне значення періоду окупності. Дисконтований період окупності не показує, чи дійсно інвестиція приносить гроші, задовольняючи потреби споживача на конкурентних ринках.

 


2. Задача

 

Існує деякий інвестиційний проект, який дасть змогу отримати через рік 125 тис. грн. при ставці доходності 25% річних, 150 тис. грн. при ставці доходності 30% річних та 160 тис. грн. грн. при ставці доходності 40%.

Яку суму можна інвестувати сьогодні в цей проект.   

 

Розв’язування

  Правило чистої теперішньої вартості ілюструється формулою:

Тобто, в проект потрібно інвестувати суму  115384,615 грн. за умови 30% та отримати при цьому 150000 грн.

 

 

 

Список використаних джерел

1.      Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ ЛТД», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2001. – 286 с.

2.     Инвестиционно-финансовый портфель:  Книга инвест. менеджера / Под ред. Ю.Б. Рубина. — М.: СОМИНТЭК, 1993. – 344 с.

3.     Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.- 348 с.

4.     Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

5.     Мескон М., Майкл А., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под общ. ред. д. э. н. Л. И. Евсеенко. — М.: Дело, 1992. – 248 с.

6.     Пересада А. А. Інвестиціний процес в Україні. — К.: Лібра, 2001. – 248 с.

7.     Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Лібра, 1996. – 146 с.

8.     Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. – 348 с.

Запись опубликована в рубрике Інвестиційний аналіз, аналіз довідково, аналіз задачі, аналіз контрольні роботи с метками , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *